Умови формування ґрунтового покриву Полтавщини та характеристика ґрунтів

Ґрунти	Всього, % *	% від площі орних земель	Умови формування:		Характеристика профілю
			рельєф, умови зволоження, материнська природа	рослинність	Будова профілю (см)	властивості гумусового шару
						вміст гумусу	рН
1	2	3	4	5	6	7	8
1 .Чорноземи типові мало- і середньо-гумусні потужні	44,0	49,3	Помірно дреновані лесові вододіли і високі лесові тераси	Під лучними степами	А = 0-50 АВ = 50-100 Вса = 100-150	3,8% - 6,2% зх.  сх. області	5, 9 - 6, 7
2.Чорноземи залишково-солонцюваті потужні; солонцюваті; солончакуваті й осолоділі	28,0	31,2	Слабо дреновані лесові тераси Дніпра й низькі вододіли на пд. області з неглибоким сучасним, або давнім (для залишково-солонцюватих) рівнем мінералізованих ґрунтових вод	Під лучними і галофітними степами	Теж; але горизонт В солонцюватий, ущільнений	3,7% - 4,4%	6,1 - 6,9 верхній шар 6, 9 - 7,2 нижній шар
3.Чорноземи звичайні	5,0	5,6	Дреновані і слабо дреновані лесові вододіли, пологі схили пд.-сх. частини області	Під різнотравно-типчаково-ковиловими справжніми степами	А = 0-40 АВ = 40-85 Вса = 85-100	4,6% - 5,9%	6, 3 - 7, 0
4.Сірі лісові та інші опідзолені ґрунти	7,5	6,5	Переважно лесові розчленовані й дуже розчленовані рівнини в прирічкових смугах	Під широколистяними лісами і чагарниками	А1 = 0(5)-20 ясно-сірі (5)-30 сірі А1А2 = 20-30 ясно-сірі; 30-35 сірі лісові В = 35-120 (150)	1,6% - 4,0%	5, 8 - 6,2
в т. ч.: ясно-сірі й сірі лісові	1,3	0,6	Підвищені лесові добре дреновані (дуже розчленовані) плато і прирічкові схили	Нагірні, дубово-грабові і грабові ліси у північній частині області		1,6% - ясно-сірі 2,1% сірі	5,8 - 6,2
в т. ч.: темно-сірі лісові	2,4	1,8	Підвищені дреновані (розчленовані) лесові плато і верхні частини схилів, зрідка високі тераси; у центральній частині області	Під розрідженими дубняками; лісами, що змінили степову рослинність.	А1 = 0-40 А1А2В = 40-55 В = 55-130	2,9%	6, 0 - 6, 2
в т. ч.: чорноземи опідзолені	3,8	3,9	Дреновані лесові плато, слабо пологі схили правобережжя річок	Розріджені діброви; перша стадія опідзолення степових ґрунтів	АА1 = 0-45 А1В = 45-60(85) В = 60 – 110(130) С > 130	2,8% - 4,0%	5, 7 - 6, 1
5. Лучно-чорноземні солонцюваті, місцями осолоділі	3,9	2,7	На зниженнях лесових терас Дніпра (серед чорноземів залишково-солонцюватих), а також на днищах балок, в умовах неперіодичного підпору мінералізованих вод (2-3, 5 м); осолоділі – в мікрозападинах	Під лучними степами й остепневими луками, переважно галофітними	А = 0-40(60) В = 40-90 (з ознаками оглеєння і солонцюва­тості)	4,3% - 5,6%	6,7 - 7,4 із поверхні 7,3-7,6 горизонт В

1	2	3	4	5	6	7		8
6. Реградовані ґрунти (переважно чорноземи)	3,3	3,8	Привододільні схили, в межах поширення опідзолених чорноземів та по їх периферії	Ділянки звільнені від лісу і змінені давньою землеробською культурою (або при наступі степу на ліс)	А=0-45 (50) АВ=45-70(95)	3,2% - 4,0%		6,0 - 6,2
7.Лучні (в т.ч. солонцюваті) і алювіальні лучні	2,5	1,0	Центральні частини заплав річок, притерасні зниження, днища балок на лесах, делювії, алювії в умовах постійного капілярного зв'язку з підґрунтовими водами неглибокого рівня (1-3 м)	Під справжніми (різнотравно-осоково-злаковими) та галофітними луками	А=0-31(75) Вд Сд	3,1% - 5,3%		6,7 - 7,4 Верхній шар 7,3-7,6 нижній шар
8. Лучно-болотні, більшою мірою солонцюваті	-	-	Заплави, западини терас, днища балок; в умовах додаткового поверхневого та близького ґрунтового зволоження (1-1,5 м)	Під заболоченими луками (болотне різнотрав'я, очерет, ситники, осоки)	А1А2 = 0-55 Вд	5,0% - 5,9%		7,2
9.Болотні; торфувато- і торфово-болотні	-	-	Там же, в умовах постійного ґрунтового чи поверхневого перезволоження	Під низинними (очеретовими) болотами	оглеєнні; Т=25; 25-50 /торфові/	6,0%-10% (грубий гумус)		7,1 - 7,2
10.Торфовища	0,7	-	В заплавах Сули, Удаю, Оржиці	Те ж	Т = 0,5-5 м	торф		кислі
11.Солонці: а/ лучно-степові б/лучні солончакуваті	0,1	0,1	В комплексі з чорноземами типовими і лучно-чорноземними, на ділянках з ґрунтовими водами, що залягають на глибині 3-8 м	А = 0-40(80) В1(солонці) = 40-50 В2=50-70	Під галофітними луками, із безкільниці гігантської	2,8%-3,3%		7,2-7,9 (верхня частина) 8,2-8,8 (нижня частина)
			В зниженнях, при близькому заляганні мінералізованих ґрунтових вод (до 3 м) в комплексі з лучно-болотними ґрунтами	А = 0-12 АВ Солонцюв.. = 12 – 30 В = 30-45 Ск = 45	Те ж, із осоки розставленої
12. Дернові (розвинені, оглеєні, малорозвинені)	…	0,3	На борових піщаних і піщано-глинистих терасах	Під псамофітними різнотравно-злаковими степами, розрідженими сосновими лісами	А=0-40	0,6% - 0,9%	5,8
13. Дерново-підзолисті - слабопідзолисті - середньо-підзолисті	…	0,2	Борові тераси:	Під давніми сосновими й мішаними лісами		0,7%-1,3%	5, 3-6, 0
			на горбистій поверхні 1-ї тераси
			на вирівняних ділянках у пн.-зх. частині області

*Ґрунти Полтавської області /ред. А.І. Лисенко. – Харків: Прапор, 1969. - 76 с.

Лекція № 6. РОСЛИННИЙ ПОКРИВ. ОХОРОНА РОСЛИННОСТІ

Флора Полтавської області нараховує біля 2 тисяч видів різних систематичних груп рослин. Серед видів місцевої флори біля 1500 видів рослин із відділу покритонасінних (квіткових), 3 види голонасінних (у природі; понад 100 видів і різновидностей в культурі), 16 видів папоротеподібних, 9 видів хвощів, 3 види плаунів, а також по 160 видів мохів і лишайників (Байрак, 1997; Байрак та ін., 1998).

Природні угруповання рослинності на території Полтавщини: ліси, луки і болота, степи, а також водна рослинність.

Сучасний рослинний покрив області значно відрізняється від природного і є наслідком інтенсивної господарської діяльності: ліси на значних площах були вирубані, степи майже повсюди розорані. Цим обумовлені зміни видового складу та поширення рослин і тварин. Домінуючими стали угрупування агрокультурної рослинності та польових бур'янів, рудеральної рослинності, штучних деревних насаджень.

Схарактеризуємо найпоширеніші угруповання рослинності Полтавської області.

Ліси. Полтавщина належить до малолісних і лісо-дефіцитних областей. Землі лісового фонду Полтавщини на початку 2010-х років становила 9,8% (разом з чагарниками і лісосмугами). Із них покриті лісовою рослинністю 8,8%. Середня лісистість України – понад 15%; світу − 29%.

На території області основними типами лісів є широколистяні дубові (діброви із дуба звичайного) і хвойні соснові (бори).

У І тис. до н.е. ліси займали близько половини сучасної території Полтавської області. Широколистяні ліси-діброви простягалися смугами шириною 10-25 км уздовж переважно правих підвищених розчленованих ярами і балками схилів долин найбільших річок краю, інколи вкриваючи майже всю східну частину вододільних плато. Особливо активно лісові масиви знищувалися упродовж ХVІ – ХVІІ століть. Наприкінці ХІХ століття їх площа скоротилася у 4 – 5 разів (лісистість становила 4,5%). Нині від дубових пралісів уціліли тільки окремі лісові масиви (наприклад, урочище Парасоцьке біля Диканьки).

Діброви зростають на опідзолених ґрунтах, які підстилаються лесоподібними суглинками. Переважають сухі діброви, в яких супутниками дуба звичайного у дібровах є липа серцелиста, клен гостролистий, ясен звичайний, рідше − граб звичайний.

Найпоширенішими на території Полтавщини є кленово-липово-дубові ліси (діброви кленово-липові). Грабові діброви (дубово-грабові ліси) переважають на північному заході Полтавщини, поблизу долин Сули й Удаю, меншою мірою - правобережжі р.Ворскли, де проходить східна природна межа поширення граба в Україні.

Кленово-липові, ясеневі, грабові діброви мають багатий видовий склад та складну структуру − деревний, чагарниковий і трав'янистий яруси.

Трав'яний покрив широколистяних лісів флористично небагатий і складається з типових неморальних видів. Проектне покриття травостою коливається в різних угрупованнях від 20 до 70% залежно від умов освітленості, зволоження та флористичного складу. Весною в дібровах розвиваються ефемероїди, які створюють в них тимчасовий покрив (проліски, рясти, анемони, пшінка, зубниці тощо). У цих лісах поширені також лишайники, мохи, гриби.

Один гектар полтавської діброви у віці 100 років за вегетаційний період випаровує 1200 т води, регулюючи її баланс у природі, а також продукує 3 т кисню за рік і очищає 18 млн.м³ повітря від вуглекислого газу та відфільтровує 32-68 т пилу і газів.

Заплавні ліси представлені в центральній частині заплави дібровами берестовими; в прирусловій — осокірниками (із тополі чорної) та біло вербниками; в притерасних западинах — чорновільховими лісами.

Ділянки осикових лісів є повсюди на вологих місцезростаннях. На північному заході області зустрічаються ліси за участю берези повислої.

Бори і субори (сосново-дубові ліси) приурочені до перших надзаплавних або борових переважно піщаних терас лівобережжя великих і середніх річок. Серед них переважають штучні соснові насадження на пісках.

За обслідуваннями 1927 р., до природних лісів був віднесений бір «Гетьманщина» біля с.Милорадове.

Соснові ліси (бори) області характеризуються незначною фітоценотичною та флористичною різноманітністю, що пояснюється подібними умовами їх формування на борових терасах річок із збідненими супіщаними ґрунтами та штучним походженням Найпоширеніші угруповання представлені середньовіковими сосновими насадженнями, що займають підвищені та вирівняні ділянки борових терас. Ці флористично збіднені ценози характеризуються невисоким проективним покриттям травостою із значною участю лишайників та мохів.

Дубово-соснові ліси займають більш родючі ґрунти борових терас — глинисті піски з суглинковими прошарками або легкі супіски.

Ліс виконує водоохоронні, водорегулюючі, ландшафтноутворюючі, кліматорегулюючі, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні і культурно-естетично-виховні функції. Ліси та зелені зони навколо міст є важливими об’єктами рекреації.

Лісові ресурси області невеликі (за їх потенціалом область займає 15 місце в Україні). Запаси деревини на землях лісового фонду в середньому становлять 143 м³/га. За переважаючими породами ліси області діляться на хвойні з переважанням сосни (41,7%), твердолистяні з переважанням дуба (43,2%), м’яколистяні з переважанням вільхи, тополі, верби (15,1%).

Активні лісовідновні заходи розпочалися у другій половині ХХ ст. Значно вирубані у роки Другої світової війни і в період відбудови, ліси ще не відновили оптимальної вікової структури, тому в лісовому фонді області близько 90% площ належить молоднякам та середньовіковим насадженням. Дещо змінився видовий склад лісів, у зв’язку з насадженнями інтродукованих видів дерев (сосен Палласа і Банкса – у штучних борах; дуба червоного – у листяних лісах).

Загальна площа лісів збільшилася від 168 тис. га у 1945р. – до 278 тис. га у 2007 році (на 2/3), а запас деревини – майже у 2 рази. На землях області створено понад 40 тис. га захисних протиерозійних насаджень на ярах, балках, пісках і берегах водойм, а також більше 20 тис. га полезахисних смуг у полях. Закріплені Шишацька та Новосанжарська піщані арени, сформовано зелені зони навколо міст та промислових центрів області.

Важливим показником стану лісів, з погляду перспективи їх використання, є вікова структура лісів – розподіл площ лісів за групами віку: на молодняки (вік до 40 років), середньовікові (40–60 років), пристигаючі (60–80 років) і стиглі та перестійні (понад 80 років). На жаль, ліси краю характеризуються нерівномірним розподілом лісонасаджень зі значним переважанням молодняків та середньовікових (70–80%) і недостатньою кількістю стиглих та перестійних (6–15%). Середній вік лісів Полтавської області – 35-40 років. 44,4% лісів – це молодняки, 47,7% – ліси середнього віку, 5,7% – достигаючі, 2,8% – стиглі та перестиглі ліси.

Полтавщина належить до малолісних і лісо-дефіцитних областей. Загальна площа земель лісового фонду становить 275,8 тис. га (9,55% площі області), у т.ч. 244,3 тис. га – укриті лісовою рослинністю (8,7%). Середня лісистість України – понад 15,7%; світу − 29%. Найвища в області лісистість характерна для північних районів, та районів, прилеглих до річкових долин Псла, Ворскли або Сули: Котелевського (22,1%), Гадяцького (18,3%), Шишацького (16,9%), Чорнухинського (16%), Полтавського (15,5%). Найменша лісистість у південних районах, прилеглих до степової природної зони або розташованих на засолених ґрунтах плоскої Придніпровської терасової низовини — Семенівського (2,5%), Машівського (3,3%), Глобинського (4,2%), Козельщинського і Хорольського (по 4,5%), Оржицького (4,9%), Карлівського (5%), Решетилівського (5,3), Гребінківського (5,5%).Важливим показником лісозабезпечення є площа лісу в розрахунку на 1 жителя. При нормі 0,5 га/чол. цей показник в середньому по області складає 0,136 га/чол., тоді як в середньому по Україні – 0,176 га/чол., а у світі – 0,68 га/чол. Серед 25 районів області норма лісозабезпечення витримується лише в Котелевському та Чорнухинському. У решти районів цей показник в 1,5-10 разів нижчий норми. У зв’язку з цим важливим завданням лісових господарств є не лише збереження, а й збільшення площ лісових біоценозів та підвищення їх продуктивності

Захисні лісонасадження на пісках, ярах і крутосхилах, полезахисні лісосмуги в сівозмінах поглинають стік з прилеглих полів, захищають поверхню ґрунтів від водної і вітряної ерозії, зменшують швидкість вітру і цим знижують показники випаровування вологи, сприяючи підвищенню врожайності. Ліси відіграють важливу роль у створенні ресурсів чистої води.

Лісосмуги (придолинні, прибалочні, прияружні, придорожні, полезахисні) та інші штучні насадження складаються в основному із посадок дуба, білої акації, різних видів тополь, кленів тощо.

За розрахунками фахівців, лісистість Полтавщини мала б зрости від 9,6% до 25-28%. Потрібно продовжити лісонасадження на еродованих землях, розширювати зелені зони міст. Щорічно лісонасадження проводиться на площі понад 1,5 тис. га (у тому числі нові ліси створюються на площі 0,7-1,1 тис. га).

Чагарникові зарості найчастіше є залишками лісів. Вони розташовуються, в основному на схилах балок і річкових долин. На схилах зустрічаються тернові зарості з домішкою кущів глодів, шипшини, жостеру проносного, іноді бруслини європейської, бузини чорної, клену татарського та польового, груші звичайної і навіть порослевої форми дуба. Майже завжди в них є залишки лісового наземного покриву з домішкою бур'янів.

Степи ще у XVIII столітті були домінуючим типом рослинності на території сучасної Полтавщини. Найпоширенішими були лучні степи з переважанням кореневищних злаків та різнотрав'я, характерні для лісостепової зони. Лише на південному сході Полтавщини, в умовах більш посушливого клімату, сформувались справжні, різнотравно-типчаково-ковилові степи. Степова рослинність була пристосована до дефіциту зволоження і надмірного вмісту легкорозчинних солей у ґрунтах (переважно карбонатів, у південній частині області – сульфатів і хлоридів). Для неї був характерний великий щорічній приріст рослинної маси, розвинена дернина, степова повстина із відмерлих стебел і листя.

Від степів збереглись лише невеликі ділянки, в основному на прирічкових схилах і крутосхилах окремих балок. Значна частина таких степових ділянок є вторинними, післялісовими. Вони страждають від інтенсивного випасу домашніх тварин і випалів сухої рослинності. Поширеними в регіоні є угруповання з високою участю мезофітів, які займають нижні частини схилів північної експозиції або більш плескаті ділянки. Верхні ділянки схилів займають мезоксерофітні та ксеромезофітні угруповання.

Залишки лучно-степової рослинності місцями поєднуються з чагарниками (зіновать, дрік, вишня степова, терен степовий, глід, жостір проносний, шипшина). Найбільш поширеними видами багаторічних злаків у лучних степах є костриця валіська (типчак), тонконіг бульбистий та вузьколистий, куничний наземний, житняк гребінчастий, рідше зустрічається ковила волосиста (тирса). Серед лучно-степового різнотрав'я переважають рослини з родин губоцвітих, бобових, розових, айстрових. Весною на степових схилах квітують ефемероїди, серед яких є рідкісні види (крокус сітчастий, брандушка різнокольорова, адоніс весняний, гіацинтик блідий, сон чорніючий тощо).

Псамофітні степи, які формуються на піщаних ґрунтах безлісних ділянок борової тераси річок (переважно Дніпра та Ворскли) та островів Дніпродзержинського водосховища, флористично збіднені і характеризуються високою участю псамофітів. Ці угруповання складають флористичну та фітоценотичну специфіку південної частини області.

Серед сучасної природної рослинності області найбільші площі займають луки. За місцем розташування розрізняють луки: заплавні (у долинах річок), суходільні (на схилах, де рослини живляться переважно водами атмосферних опадів), низинні (з близьким рівнем ґрунтових вод). У цілому, більше половини луків області зростають на засолених ґрунтах (ці луки називають галофітними).

Рослинність луків досить різноманітна і представлена багаторічними трав'янистими рослинами, більш вимогливими до ґрунтового зволоження ніж степові. Важливою біологічною особливістю багатьох лучних рослин є здатність, до відростання після скошування або поїдання тваринами. Луки − це цінні кормові угіддя, які інтенсивно використовуються як сіножаті або пасовища.

Для заплавних луків характерні конюшина біла й червона, люцерна, тонконіг вузьколистий, пирій повзучий, мітлиця біла, лисохвіст лучний, куничник наземний, келерія Делявіня; для болотистих лук − тонконіг болотний, бекманія звичайна, мітлиця собача і повзуча, лепешняк водяний, очеретянка звичайна, осоки струнка, лисяча та інші; для суходільних луків − тонконіг лучний і вузьколистий, вівсяниця лучна і червона, тонконіг бульбистий, осока рання тощо; для галофітних луків − покісниця розставлена, мітлиця біла, скорзонера дрібноквіткова, кермек, айстра солончакова, кульбаба солончакова та інші види.

Заболоченість регіону (3,2%) найвища в межах лісостепової зони України, а заторфованість найнижча (0,02%). Найбільші площі болотної рослинності приурочені до заплав річок, в основному їх притерасових частин. Майже всі вони належать низинного типу (живляться підземними водами). За характером рослинності болота Полтавщини в основному трав'янисті − високотравні (із переважанням очерету й рогозу) та осокові, рідше лісові (чорновільхові, вербові) й чагарникові (в основному з верби попелястої). Дуже рідко зустрічаються верхові сфагнові лісові болота (у північних і західних районах). На Придніпровській терасовій низовині багато солонцюватих трав’янистих боліт.

Прибережно-водна і водна рослинність складається як із водоростей, так і з вищих водних рослин. У залежності від глибини, вони утворюють прибережно-водні (очерет, рогіз, лепешняк, стрілолист тощо) та водні угрупування. Останні включають кілька екологічних груп: а) рослини з плаваючим листям (прикріплені − латаття, глечики; вільно плаваючі − ряска, жабурник);

б) рослини, занурені у воду (прикріплені − рдести; вільно плаваючі − кушир, елодея);

в) придонні рослини (водяний різак).

Охорона рослинності.

Понад 300 видів вищих рослин на Полтавщині мають обмежений ареал або зменшуються чисельно внаслідок зміни умов навколишнього середовища чи безпосереднього знищення їх місцезростань. Науковцями виявлено 169 рідкісних видів, в тому числі: 8 видів рослин, що трапляються на території області, занесені до Світового Червоного списку, 7 – до Червоного Європейського списку(***), 48 видів − до "Червоної книги" України; 137 видів взяті під охорону за рішенням Полтавської обласної ради; із них 85 охороняються в області (*), 52 — потребують регіо­нальної охорони (РР).

У ценотичному відношенні серед рідкісних рослин переважають представники біогеоценозів, які зазнали найбільших змін — лісових (69 видів) та степових (52 види)

Найефективніший шлях збережений рідкісних рослин та угруповань з їх участю − створення об'єктів природно-заповідного фонду на територіях їх зростання.

До «Зеленої книги України» належать 10 типових і 9 рідкісних рослинних угруповань (наприклад, лісові — грабово-дубові, степові — ковили волосистої, Лессінга та пірчастої, водні — латаття білого, глечиків жовтих, сальвінії плаваючої) та регіонально рідкісні (лісові — орлякові, болотні — сфагнові, степові — ефедри двоколоскової)..