Екологічні проблеми землекористування і можливі шляхи їх вирішення.
А.Г. Мартин пропонує такі напрями еколого-економічного удосконалення структури земельних угідь області: зменшення площі ріллі на 177,6 тис. га (-10,1 %), пасовищ – на 8,0 тис. га (-4,2 %). Обґрунтована доцільність збільшення площ багаторічних насаджень та сіножатей на, відповідно, 7,1 тис. га (23,7 %) та 44,4 тис. га (27,9 %). Пропонується збільшення площі лісових земель до 40,2 тис. га (14,7 %), а площі деградованих земель, які переводяться під реабілітацію та регенерацію, мають становити, відповідно 74,0 та 19,8 тис. га. Внаслідок реалізації запропонованих заходів, сільськогосподарська освоєність по області має зменшитись до 71,4 % (на 4,7 %), розораність – до 55,2 % (на 6,2 %). Частка природних кормових угідь мала б зрости до 13,4 %.
Надмірна сільськогосподарська освоєність і велика частка орних земель зумовлюють основні екологічні проблеми, пов’язані із землеробством. На Полтавщині у різній мірі деградовано 79% сільськогосподарських угідь і 75,5% орних земель (у тому числі 9,4% − сильно деградовані).
Основною причиною деградації ґрунтів є прискорена водна та вітрова ерозія, як наслідок розташування орних земель на схилах понад 2º (16% ріллі), а також застосування екологічно-небезпечної техніки та технології тощо.
Полтавським філіалом Інституту землеустрою УААН, визначено що площа земель області, які піддаються деградації - 749,2 тис. га (на 2009 рік); у т.ч. вітровій ерозії 379,9 тис. га (13,2%), водній ерозії - 369,3 тис. га (12,8% від загальної площі Полтавщини).
За даними вчених Полтавської державної аграрної академії, урожаї пшениці на сильно змитих ґрунтах (близько 8 тис. га) знижується на 50 – 60 % у порівнянні з не змитими.
Загальний об’єм ґрунту, еродованого з орних земель, щорічно перевищує 7 млн. т, або 3,5 т/га, що є показником, нижчим за середній по Україні (15 т/га).
Найбільшу площу еродовані землі займають в північних районах – Гадяцькому, Чорнухинському, Зіньківському, Лохвицькому (31...50% сільськогосподарських земель).
Для боротьби з ерозією слід застосовувати комплекс заходів, відомих під назвою «контурно-меліоративне землеробство» (планування полів у відповідності до контурів ландшафтів і впровадження для кожного контуру оптимальних меліоративних заходів і систем землеробства). Зокрема, на ерозійно-небезпечних землях слід застосовувати безвідвальну оранку; вирощувати багаторічні трав із смугами (20...70 м) просапних культур, щілювання (яке одночасно зберігає до 750 м3 води на га); залуговування дуже еродованих земель, терасування схилів і обвалування вершин ярів, створення полезахисних протиерозійних лісосмуг. Чималий протиерозійний ефект дає безвідвальна обробка ґрунту. Разом ці заходи наполовину зменшують ерозію (потенціальні втрати ґрунту).
Ерозія є однією з основних причин порушення структури ґрунтів, зменшення вмісту гумусу, елементів мінерального живлення рослин. Так, у чорноземах типових середньогумусних вміст гумусу сягав 6…10% (зараз 3...5%). Їх структура була зернисто-грудочкова (зараз − пилувата, що зумовлює пересихання у ущільнення ґрунтів). Для компенсації втрат гумусу необхідне внесення до 8...10 т/га гною; заорювання у ґрунт рослинної маси; внесення нормованої кількості мінеральних добрив.
Необхідно також враховувати стан еродованості земель у межах полів для наукового планування сівозмін. Польову або кормову сівозміни застосовувати земельні ділянки, розташовані на 100% не змитих (не еродованих) ґрунтах або мають понад 25% не змитих і близько 75% слабо еродованих ґрунтів, а також понад 65% не змитих і до 35% середньо-еродованих ґрунтів (за умови вирощування на них близько 50% зернових культур);
- на сівозміні польова + ґрунтозахисна рекомендовано застосовувати земельні ділянки, які мають
понад 75% слабо-еродованих ґрунтів, більше 35%, але менше 50% середньо-еродованих земель, а також до 35% сильно-еродованих земель;
- ділянки поля, де відсоток середньо-еродованих ґрунтів становить понад 50%, необхідно виводити зі складу орних земель і переводити під сіножаті;
- земельні ділянки, на яких розташовано понад 35% сильно-змитих земель, необхідно виводити зі складу ріллі, тобто переводити їх у пасовища.
Проблемою останніх десятиліть стала хімічна забрудненість ґрунтів пестицидами, азотними добривами (розкладання яких зумовлює утворення нітратів) тощо.
Підвищення продуктивності землеробства не можливе без меліорації (комплексу заходів щодо покращення родючості земель: покращення водного режиму; структури; усунення несприятливих для рослинності фізико-хімічних властивостей; засоленості, надмірної кислотності тощо) та по охороні від прискореної ерозії, дефляції, хімічного забруднення.
Застосовують різні види меліорації. Так, на початок 1990-х років водні меліорації проводилися на площі 88,44 тис. га (4,3% сільськогосподарських угідь). У тому числі осушувалися 31,4 тис. га заболочених та перезволожених земель (переважно на заході області), зрошувалося 57,04 тис. га (на півдні області: Глобинському, Кременчуцькому, Кобеляцькому, Машівському, Новосанжарському районах).
В області близько 550 тис. га орних земель (31,4% їх загальної площі), які потребують хімічної меліорації. Із них 318 тис. га – кислі ґрунти (на півночі області), та підкислені ґрунти (788 тис. га, або біля 27,4% площі області). Для зменшення кислотності слід використовувати вапнякове борошно і дефекат. 208 тис. га орних земель у різній мірі солонцюваті і засолені (переважно на півдні Полтавщини). Для їх меліорації використовують гіпс, фосфогіпс, сірчанокисле залізо.
Таким чином для Полтавщини характерні відносно невеликі площі земель, які потребують водних меліорацій; але значні площі підлягають хімічним меліораціям, покращення умов мінерального живлення рослин.
На практиці різні види меліорації та протиерозійних заходів носять комплексний характер (наприклад: зрошення, гіпсування, внесення комплексних міндобрив і органіки тощо). Перелічені заходи у поєднанні з селекційною роботою, впровадженням засобів захисту рослин повинні зумовлювати зростання продуктивності землеробства.
Напрями реабілітації й трансформації деградованих і малопродуктивних ґрунтів можуть бути наступними: ґрунти легкого механічного складу (піщані, супіщані) – під заліснення; порушені землі, розмиті й сильно змиті ґрунти – подальше залуження і використання під пасовища з нормованим випасом худоби; середньо-змиті ґрунти на складних схилах крутизною понад 5º – залуження з використанням під сіножаті; деформовані ґрунти – під заліснення; засолені, середньо- і сильно-солонцюваті ґрунти повертаються у природний стан шляхом самовідновлення біогеоценозів; тимчасова консервація (реабілітація) шляхом залуження; солонці та солончаки – постійна консервація шляхом трансформації у пасовища; перезволожені та заболочені ґрунти природно ренатуралізуються (високе зволоження дає їм змогу швидко заростати природною флорою).
Схематичний геоморфологічний і ґрунтовий профіль у районі міста Полтави:
ҐРУНТИ: 1 – чорноземи типові надпотужні малогумусні переважно середньосуглинкові: різновиди: 1а – змиті (на схилах);
1б – вилугувані малопотужні; 1в – малопотужні мало- і середньогумусні середньо- і важкосуглинисті.
2 – чорноземи реградовані; 3 – чорноземи опідзолені; 4 – темно-сірі лісові; 5 – сірі лісові; 6 – ясно-сірі лісові; 6а – сірі і ясно-сірі лісові середньо- і сильнозмиті; 7 – лучно-чорноземні ґрунти; 8 – лучні, лучні солонцюваті ґрунти; 9 – алювіальні дернові;
10 – алювіальні лучні, алювіальні лучні солонцюваті; 11 – алювіальні лучно-болотні, болотні низинні; 12 – дернові борові і дерново-підзолисті.
ФОРМИ РЕЛЬЄФУ і ЇХ ЕЛЕМЕНТИ: А – вирівняні слабо розчленовані вододіли; Б – западини на вододілах;
В – вирівняні дуже розчленовані вододіли і їх схили; Г – балки та їх схили.
Річкові долини: Д – корінні схили; Е – русло і заплава; Є – перша надзаплавна тераса;
Ж – друга і третя надзаплавні тераси.
