Методики вивчення конкретних соціально-психологічних явищ

Різноманіття і складність соціально-психологічних феноменів обумовлюють і наявність великої кількості методик їхнього вивчення. Ці методики можна класифікувати в залежності від конкретних класів соціально-психологічних феноменів, що досліджуються з їхньою допомогою.

По-перше, розрізняють методики вивчення соціальних відносин і взаємин. До них можна віднести:

• соціометрію (методика націлена на виявлення статусно-рольових відносин у малій групі);

• методику парних порівнянь шкали соціальної дистанції Е. Богардуса;

• опитувальник міжособистісних відносин В. Шутца — А.А. Рукавишникова (методика побудована на основі теорії міжособистісних відносин, у якій робиться спроба пояснити міжособистісне поводження індивіда на основі трьох потреб: включення, контролю й афекту);

• методику діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі {методика заснована на вивченні специфіки домінування-підпорядкування, дружелюбності — ворожості й інших восьми більш приватних відносин);

• колірний тест відносин (він призначається для вивчення емоційних — свідомих і несвідомих — компонентів взаємин людей);

• фотодіагностику взаємин;

• особистісний орієнтаційний опитувальник В. Смекала — М. Кучера (він використовується для виявлення особистісної, колективістської і ділової спрямованості людей);

• методику вивчення нормативних переваг у групі О.І. Комісарової, орієнтовану на виявлення комунікативних і ділових відносин;

• методику сприйняття індивідом групи В.Е. Залюбовської, що дозволяє визначити: а) сприйняття групи як перешкоди; б) сприйняття групи як засобу досягнення тих чи інших цілей; 8) сприйняття групи як самостійної цінності;

• методику вивчення взаємин у групі (вона побудована та використанні 4-факторної шкалованої анкети, що припускає оцінку чотирьох видів взаємин: соціальної дистанції, дружби, альтруїзму і відповідальності);

• методику вивчення психологічного клімату в групі (вона заснована на застосуванні біполярної шкали взаємин Ф. Фідлера — Ю. Ханіна);

• методику кількісної оцінки групової емпатії (вона побудована на виявленні рівня переживань членів групи у формі співпереживання, співчуття, жалю, співрадості, співзахоплення);

• методику вивчення згуртованості групи, націлену на виявлення й оцінку: а) опосередкованість групової згуртованості цілями і задачами спільної діяльності; б) цінносно-орієнтаційної єдності групи;

• апаратурні методики діагностики міжособистісних відносин.

По-друге, розрізняють методики вивчення видів спілкування:

• методику виміру загальної товариськості людей І.В. Ліпсіца (вона припускає вивчення товариськості за допомогою спеціальних тестів « чи товариська ви людина»;

• методику виміру потреби в спілкуванні Ю. Орлова — В. Шкуріна, що дає можливість шкалувати потреби людей у спілкуванні;

• тести М. Снайдера (методика дозволяє оцінити, як людина контролює себе в спілкуванні з іншими людьми);

• методику «0,-сортування» X. Зелена — Д. Штока (вона дозволяє визначити основні тенденції спілкування людини в реальній групі: товариськість, нетовариськість, залежність, незалежність, прийняття боротьби і уникнення боротьби);

• методику вивчення невербальних засобів спілкування людей, що використовує спеціальні тести для виміру характерних засобів невербального спілкування;

• методики «кадр за кадром», структурно-лінгвістичні, описи-малюнки (вони дозволяють перетворювати цілісне, об'ємне, рухливе, що розвертається в часі невербальне спілкування в плоске, фрагментарне, застигле явище, що піддається доскональному вивченню);

• методику вивчення рівня ефективності педагогічного спілкування;

• апаратурні методики вивчення компетентності в діловому спілкуванні і діловій привабливості людей.

Соціально-психологічна діагностика, по суті , є фундаментом соціальної психології.

Без неї немислима побудова соціально-психологічної теорії і методології, неможливо здійснити як ефективне консультування замовника (клієнта), так і ефективний вплив на досліджуваний об'єкт за допомогою психотехнологій.

По-третє, розрізняють методики діагностики соціальних конфліктів, що включають:

• методику вивчення конфліктної взаємодії К. Томаса;

• методику виявлення внутрішньособистісного конфлікту Г. Келлера, що дозволяє визначити наявність конфлікту в трьох сферах: сімейній, партнерській і виробничій;

• методики визначення внутрішньособистісної конфліктності, засновані на вивченні ціннісних орієнтацій по шкалі Рокича і шкалі депресії;

• опитувальник визначення індивідуального рівня агресивності особистості А. Баса — А. Дарки, що дозволяє виявити різні форми агресивних і ворожих реакцій: фізичної, непрямої, вербальної агресії, дратівливості, негативізму, образи, заздрості, підозрілості;

• методики вивчення поводження особистості в конфлікті (заснована на методиці дослідження фрустраційних реакцій С. Розенцвейга);

• опитувальник оцінки способів реагування на конфліктні ситуації К. Томаса;

• опитувальник Б. Кросбі — Д. Шерера, що дозволяє визначити індекс психологічного клімату в організації;

• методику «включеного конфлікту» Ю. Баскіної, що дозволяє виявити батьківське відношення до дитини в гармонійних і конфліктних родинах;

• модульну методику міжособистісних конфліктів, що включає базові і додаткові шкали для виміру міжособистісних конфліктів;

• ситуаційні методи дослідження конфліктів;

• якісні методи вивчення міжгрупових конфліктів;

• апаратурні методики моделювання конфліктів (М. Новікова й ін.).

По-четверте, виділяють методики вивчення національно-психологічних особливостей людей, у які звичайно включають:

• етнопсихологічний опитувальник Л. Дробижевої і Г. Старовойтової, що дає можливість виявити інтереси, психологічні переваги, обряди і звичаї представників різних народів;

• методику виявлення актуального етнопсихологічного статусу особистості А. Асмолова й Е. Шлягіної, що дозволяє зафіксувати ступінь виразності і знаку етнічної ідентичності особистості, спрямованості і змісту її авто- і гетеростереотипів;

• регіональну картотеку людських відносин (НК.АР), що являє собою систему узагальнення і збереження етнопсихологічних даних;

• методику множинної ідентифікації В. Петренка, призначену для вивчення етноспецифічних пріоритетів представників конкретних національних спільнот;

• методики вивчення етнічних стереотипів;

• методику шкалування етноцентризму Д. Левінсона, орієнтовану на виявлення своєрідності відношення до своєї етнічної спільності;

• шкалу соціальної дистанції Э. Богардуса, що виявляє пріоритет соціальних відносин у представників етнічних спільнот;

• методику «підбору рис» і «вільного опису» А. Катца й У. Брейлі, за допомогою, якої виявляються типові характеристики національної психології;

• методику дослідження спрямованості інтересів, ціннісних орієнтацій і соціальних установок В. Водзимської, орієнтовану на вивчення етноспецифічних переваг;

• етноадаптивний опитувальник самовідношення особистості В. Століна (він дозволяє охарактеризувати самовідношення представника конкретної етнічної спільноти як почуття на адресу власного «я»);

• етноадаптовану методику виміру локусу контролю Є. Бажина — Є. Голинкіна, що дозволяє оцінити почуття відповідальності, готовності до активності і переживання «я» представника конкретної, етнічної спільноти;

• опитувальник для виміру мотивації схвалення С. Марлоу, орієнтований на виявлення особливостей національного поводження людей;

• адаптований опитувальник для оцінки мотивації до досягнення мети К. Томаса, що дозволяє вивчити своєрідність різноманітних соціально- і індивідуально-психологічних якостей представників різних етнічних спільнот;

• методику виявлення імпульсивності-цілеспрямованості В. Лисенкова, за допомогою якої може бути здійснена оцінка істотних для кожної нації диспозицій особистості;

• методики виявлення національно-психологічних особливостей людей з використанням семантичного диференціалу;

• опитувальний лист для керівників багатонаціонального колективу В. Крисько, що дає можливість оцінити знання, уміння і навички керування міжнаціональними відносинами.

По-п'яте, розрізняють методики вивчення сімейних відносин, що включають:

• методику РАН Є. Шефера і Р. Деллі (призначена для вивчення відносин батьків, насамперед матерів, до різних сторін сімейного життя і до виконання своєї сімейної ролі);

• методику «Типовий сімейний стан» (виявляє три типи сімейних відносин: хиткий, конструктивний і деструктивний);

• опитувальник «Конструктивно-деструктивна родина» (орієнтована на вивчення особливостей даного типу родини);

• методику «Нормативний опір» (дозволяє діагностувати стан протидії членів родини один одному);

• тест «Кінетичний малюнок родини» Р. Бернса і С. Кауфмана (призначений для діагностики внутрісімейних відносин з погляду дитини);

• тест-опитувальник задоволеності шлюбом В. Століна, Т. Романової, Г. Бутенко (призначений для експрес-діагностики ступеня задоволеності-незадоволеності шлюбом, а також ступеня узгодження — неузгодження шлюбів у тієї чи іншої соціальної групи);

• методику вивчення подружніх відносин у змішаних шлюбах В. Левкович (призначена для виявлення специфіки відносин між різноетнічним подружжям).

По-шосте, існують методики соціально-психологічної діагностики особистості, до яких звичайно відносять:

• методику виявлення «усвідомленості життєвих цілей» особистості (дозволяє оцінити глибину й усвідомленість життєвих цілей людини);

• методику визначення ділових і комунікативних переваг особистості (досліджує якості людини по 3 шкалам: комунікативних і ділових переваг та шкалі нещирості);

• методику діагностування емоційної спрямованості особистості Б. Додонова (дозволяє вивчити 10 видів її потреб);

• методики дослідження мотивації досягнення й аффіліації А. Мехрабиіана і М. Магомед-Эмінова (застосовуються для діагностики мотивів прагнення до успіху і мотивів уникнення невдачі);

• методики «Карта інтересів» і «Диференційно-діагностичний опитувальник» Е. Клімова (використовуються для дослідження інтересів і професійної орієнтації особистості);

• методику вивчення особистісного диференціала (дозволяє виявити визначені характеристики особистості, що відносяться до її самосвідомості і міжособистісних відносин);

• методику непрямого виміру системи самооцінок (призначена для розкриття не цілком вербалізованих чи неусвідомлюваних особливостей самооцінки);

• методики КІС (використовуються для виявлення комунікативних і організаторських здібностей особистості через різні ситуації поводження);

• методики діагностики психологічної спостережливості особистості — «Поведінковий портрет», «Список особистісних рис» А. Эткінда, «Малюнок емоцій» В. Лабунскої;

• шкалу самітності Д. Рассела, Л. Пепло і М. Фергюссона (виявляє самітність як наслідок тривожності, соціальної ізоляції, депресії, нудьги);

• тест М. Люшера (дозволяє зрозуміти спрямованість особистості на ту чи іншу діяльність, її функціональні стани і настрої, а також найбільш стійкі риси особистості);

• опитувальник САН (призначений для оперативної оцінки самопочуття, активності і настроїв людей).

По-сьоме, розрізняють методики вивчення масових і інших соціально-психологічних явищ, до складу яких звичайно включають:

• методики вивчення соціальної задоволеності людей (ґрунтуються на врахуванні престижу їхніх професій, рівня освіти і доходу);

• методики діагностики якості і способи життя в суспільстві (засновані на аналізі показників культури, способу життя, соціального благополуччя);

• методики оцінки репутації (засновані на існуючому в кожнім суспільстві своєрідному поділі безлічі професій, статусів, позицій і оцінці їх з погляду значимості, престижу);

• «самооцінний» метод класової ідентифікації (орієнтований на виявлення реального чи мнимого майнового і соціально-психологічного самопочуття представників різних конфесіональних груп);

• семи- і дев'ятикласні шкали оцінки соціальної стратифікації (засновані на застосуванні кластерного аналізу для аналізу рівня доходу, тісноти зв'язків цього показника з переліком професій і рівнем утворення, статусом і т.п.);

• методики вивчення суспільної думки і суспільних настроїв (будуються на виявленні відносин різних шарів суспільства до подій, фактів, що представляють соціальний інтерес, найбільш значимим для людей, для задоволення їхніх потреб у самозбереженні, споживанні, спілкуванні, самовираженні і т.д.);

• методики вивчення політичного лідерства (являють собою по'єднання різних технологій аналізу відносини суспільства до конкретних політичних лідерів і використання спеціальних тестів для виявлення найкращих для суспільства їхніх психологічних характеристик);

• методики «Профіль організаційних характеристик» Р. Лайкерта і «Шкала організаційних парадигм» Л. Константина (призначені для виявлення лідерства, групової взаємодії і співробітництва, мотивації, комунікації, процесу прийняття рішень у ході керування);

• методики вивчення соціально-психологічного клімату (дозволяють виявити емоційний, поведінковий і когнітивний компоненти відносин у суспільстві).

Одна з найважливіших проблем соціально-психологічного дослідження — якість соціопсихологічної інформації. Вона залежить від двох факторів:

• від якості застосовуваних у соціально-психологічному дослідженні інструментів;

• від компетентності дослідника в процесі інтерпретації отриманих даних.

Зрозуміло, що всі зазначені і деякі інші проблеми повинні бути ретельно враховані при організації лабораторного соціопсихологічного експерименту.