Характеристика методів соціально-психологічного дослідження

Традиційно в дослідницьких методах соціальної психології виділяються збір психологічної інформації і її обробку. До методів збору психологічної інформації відносяться наступні.

Спостереження — найбільш розповсюджений метод, за допомогою якого вивчають соціально-психологічні явища і процеси в різних умовах без втручання в їхній плин. Спостереження буває життєвим і науковим, включеним і невключеним.

Життєве спостереження обмежується реєстрацією фактів, носить випадковий, неорганізований характер. Наукове спостереження є організованим, припускає чіткий план, фіксацію результатів у спеціальному щоденнику. Включене спостереження передбачає участь дослідника в діяльності, що він вивчає; у невключеному — цього не потрібно.

Спостереження активне використовується, коли необхідно одержати дані про поводження і дії об'єкта. Сама по собі процедура досить проста. Головна проблема — фіксація якихось визначених рис поводження, що відповідають прийнятому в даному дослідженні класу характеристик, і розшифровка їх у контексті, зрозумілому для прочитання фахівцю, що не приймав участі в спостереженні. Отже, при організації соціально-психологічного спостереження необхідно заздалегідь визначитися в тім, що буде спостерігатися, як моделі поводження будуть фіксуватися, які розуміння будуть прийняті в увагу при розшифровці протоколу спостережень.

Самостійно значимими моментами дослідження тут є:

• так звані одиниці спостереження, що строго диференційовані для кожного окремого випадку в залежності від предмета дослідження;

• часовий інтервал, що буде вважатися достатнім для фіксації прийнятих, погоджених у програмі дослідження одиниць спостереження.

Метод аналізу документів звичайно являє собою процес осмислення інформації про конкретні соціально-психологічні явища і процеси, що міститься в різного роду джерелах (документах, наукових дослідженнях, архівних матеріалах, науковій, художній і публіцистичній літературі). Найбільш продуктивним він стає тоді, коли спирається на методику контент-аналізу.

Існують два основних типи документів, що представляють інтерес для соціально-психологічного дослідження, — офіційні (звіти, публікації, характеристики і т.п.) і сугубо особисті (показання, листи, сповіді й ін.). У рамках досліджень масових комунікацій широко використовується контент-аналізу документу. Цей формалізований метод аналізу документів заснований на виділенні спеціальних «одиниць дослідження» (наприклад, слів, прийнятих у якості ключових) і підрахунку частоти їхнього вживання.

Опитування — метод, що припускає відповіді випробуваних на конкретні запитання дослідника. Він буває письмовим (анкетування), коли запитання задаються на папері; усним, коли запитання ставляться усно; і у формі інтерв'ю, під час якого встановлюється особистий контакт із випробуваними.

Опитування — найбільш розповсюджений метод соціально-психологічних досліджень. У рамках проведення опитувань найчастіше використовується науково-теоретичний, методологічний і методичний арсенал, накопичений у соціології при складанні опитувальників, вибірки об'єктів чи анкетування інтерв'ювання, технології опитування і т.п.

Тестування— широко розповсюджений у психології в цілому прийом дослідження. Це процедура одержання емпіричних даних від об'єктів дослідження за допомогою спеціально підібраних питань чи завдань (тести), орієнтованих на вивчення здатності до відчування, сприймання, обробки і відображення інформації (тести «інтелекту») чи на виявлення особливостей особистісної сфери об'єкта дослідження (психічних станів, характерологічних чи рис чи властивостей особистості).

Анкетування поділяється на пресове, коли опитувальник публікується в якому-небудь періодичному виданні, а читачам цього видання пропонується відповісти на ці запитання і надіслати відповіді в редакцію даного видання, поштове, при якому анкети розсилаються поштою відповідно до адрес чи передплатників адресній книзі ДЕЗа, і роздавальне, що припускає особисту роздачу і збір дослідником запитань. Перший вид анкетування найдешевший, але і найменш ефективний (3—5%). Другий припускає вже 10—25% повернення анкет. А третій є най кращим, оскільки повернень-анкет у цьому випадку наближається до 100%.

Соціометрія — метод соціальної психології, використовуваний для діагностики взаємних симпатій і антипатій, статусно-ролевих відносин між членами групи, що дозволяє виявляти: соціально-психологічну структуру взаємин у малих групах; конкретні позиції її членів у структурі цих взаємин; формальних і неформальних лідерів і «відкинутих» членів групи; наявність мікрогруп і зв'язків між ними.

Соціометрія припускає проведення опитування всіх членів групи з наступною математичною і статистичною обробкою його результатів і побудовою соціограми (схеми взаємин у групі).

Експеримент — метод, що припускає активне втручання дослідника в діяльність випробовуваних з метою створення найкращих умов для вивчення конкретних соціально-психологічних явищ і процесів.

Експеримент може бути лабораторним, коли він протікає в спеціально організованих умовах, а дії випробуваних визначаються інструкцією; природним, коли вивчення здійснюється в природних умовах; констатуючим, коли вивчаються лише необхідні соціально-психологічні явища; формуючим, у процесі якого розвиваються визначені якості випробовуваних і їхніх груп.

Як і в загальній психології, у соціальній психології експеримент проводиться в двох видах: як природний і як лабораторний. У рамках експерименту обов'язково виділяються контрольна й експериментальна групи, щоб мати можливість порівнювати результати досліджень з визначеним еталоном.

Існують специфічні проблеми лабораторного соціально-психологічного експерименту, що певним чином впливають і на інтерпретацію (пояснення) одержуваних результатів, і на ефективність їхнього використання.

Перша з цих істотних проблем — проблема поширення (проекції) результатів, отриманих у ході експерименту, на реальне життя. Це питання про соціальну обґрунтованість лабораторного експерименту.

Друга проблема — рівень погрішностей експерименту, обумовлених спеціальним підбором випробуваних.

Третя проблема — ступінь втрати в лабораторному експерименті реальної тканини суспільних відносин: того самого «соціального», що і є предметом дослідження. Ця проблема обумовлена самим фактом витягу з реального життя членів групи, учасників експерименту, на час його проведення.

Четверта проблема — так називаний Розенталь-ефект, коли результат виникає внаслідок присутності в групі самого експериментатора. Це означає, що в рамках соціально-психологічного експерименту нікуди не дітися від взаємодії дослідника з випробуваними і неможливо цілком виключити його вплив на хід і результати експерименту.

Нарешті, у соціальній психології застосовуються й апаратурні методи (методики) досліджень, що припускають ефективне використання технічних пристроїв — апаратів, за допомогою яких: а) створюється визначена значима ситуація, що дозволяє виявити ту чи іншу характеристику досліджуваного явища; б) знімаються показання про прояв досліджуваних характеристик і в) фіксуються і частково підраховуються результати дослідження.

У сучасній соціально-психологічній діагностиці розроблена безліч різних модифікацій гомеостатистичних апаратурних методик, наприклад «Арка», «Естакада», «Лабіринт», «Груповий ритмограф», «Груповий волюнтограф», «Сенсорний інтегратор» і ін. Усі вони припускають рішення групової задачі лише за умови взаємодії, узгодження дій членами групи, пристосування їх один до одного. Існують також апаратурні методики для виміру реакції аудиторії засобів масової інформації на ті чи інші програми («Аналізатори програм») чи для підрахунку відповідей у ході автоматизованого анкетного опитування («Напівавтоматична анкета»). Використання даних методик разом з комп'ютерною технікою значно підвищує їхню ефективність.

Будь-яке дослідження починається зі складання дослідницької програми. Від її наукової обґрунтованості в значній мірі залежать ефективність дослідження, значимість його теоретичних і практичних результатів. Програма являє собою теоретико-методологічну основу психологічних процедур дослідження: збору, обробки й аналізу даних. Програма задає визначену логіку (етапність) дослідження. Звичайно вона включає: визначення проблеми, об'єкта і предмета дослідження; попередній теоретичний аналіз об'єкта дослідження; характеристику цілей і задач дослідження; інтерпретацію й операціоналізацію основних понять; формулювання робочих гіпотез; визначення плану дослідження (пошукового, описового, експериментального); складання плану вибірки; опис методів збору й обробки даних, схеми їхнього аналізу й інтерпретації (Г. М. Андрєєва, 1972; В. А. Ядов, 1995; В. Е. Семенов, 1977). Іноді в програмі виділяють теоретичний (методологічний) і методичний (процедурний) розділи. До першого відносять компоненти програми, що починаються з постановки проблеми і завершуються складанням плану вибірки, до другого — опис методів збору, обробки й аналізу даних. Важливим елементом програми прийнято вважати пілотажне дослідження. Мета його — оцінка якості і надійності методичного інструментарію і процедур організації дослідження, а також можливість внесення коректив і змін в остаточні варіанти методик і прийомів збору даних. Підсумки дослідження звичайно оформляються у вигляді звіту, що складається за визначеним планом, містить опис усіх розділів програми, а також опис аналізу отриманих результатів.

Звичайно така програма містить у собі наступні розділи, у яких передбачені: .

1. Головний напрямок дослідження, його об'єкт і предмет, мета і задачі (особлива увага при цьому приділяється емпіричному визначенню основних понять, використовуваних у дослідженні, і висуванню гіпотез, розробці плану-графіку дослідження).

2. Необхідні методи і методики вивчення обраного для аналізу феномена; тут же може передбачатися первинна апробація цих методик на невеликій пробній вибірці (що ж стосується самостійно розроблених методик, то вони, як правило, мають потребу в спеціальній попередній апробації).

3. Збір фактичних даних, від якого залежать якість і надійність отриманих висновків.

4. Якісна і кількісна обробка даних, їхня інтерпретація, формулювання висновків і практичних рекомендацій, прогноз розвитку соціально-психологічних явищ на майбутнє.

У будь-якому випадку на заключному етапі психолог, керуючись своєю програмою, доводить чи спростовує висунуті перед дослідженням гіпотези, переходить до наукових узагальнень, абстрагуючи від подробиць, деталей, одиничних фактів і спостережень.

Часто може мати місце і додатковий етап, у ході якого здійснюється уточнення проблеми, чи коректування зміна методів чи методик при незадовільних результатах.

Особливості організаційної сторони соціально-психологічного дослідження (його програми), що передує встановленню соціально-психологічного діагнозу, залежать значною мірою від рівня досліджуваних явищ (макро-, середнього, мікро- і особистісного), від сфери, у якій спостерігається дане явище (соціально-побутова, політична, виробничо-економічна і т.д.), а також від умов, у яких функціонує явище і знаходиться об'єкт вивчення (нормальні, ускладнені чи екстремальні).

У цілому наявність програми вивчення складних соціально-психологічних явищ дозволяє досить обґрунтовано судити про компетентність його здійснення, дає можливість повторити його відповідно до викладеного в програмі алгоритму і перевірити отримані результати.

Що стосується соціально-психологічного інструментарію, можна вважати, що існує ряд пропонованих до нього вимог, виконання яких дозволяє оцінити якість соціопсихологічної інформації. До них відносяться наступні.

Репрезентативність (показність) — це можливість поширення результатів, отриманих при дослідженні вибіркової сукупності об'єктів, на всю сукупність цих об'єктів. Обґрунтування вибіркової сукупності — важливий етап дослідження, і відповідні процедури визначення вибірки розглядаються в методах соціології.

Обґрунтованість (валідність) — це можливість виміру саме тих характеристик об'єкта, що потрібно вимірювати. Існує безліч способів перевірки інструмента на валідність. Вони розглядаються в курсі психологічної діагностики.

Стійкість — однозначність інформації при одержанні її в різних ситуаціях. Звичайно ця якість перевіряється повторними вимірами.

Точність — це чутливість інструмента, ступінь наближення результату виміру до дійсного значення вимірюваної величини. Найкраще зрозуміти цей критерій дозволяє аналіз можливостей проективного і вербального тестів. Проективний тест дає досліднику інформацію про наявність тієї чи іншої властивості, наприклад, характерологічного. Скажемо, по малюнку, виконаному людиною під час тестування, дослідник може судити про наявність у характері випробуваної такої властивості, як агресивність. Однак у якому ступені ця властивість притаманна тому, кого тестують, з якою силою вона представлена в його характері, підкаже тільки вербальний тест, що дозволяє цей ступінь бачити принаймні в трьох діапазонах — низька, середня чи висока.

Надійність — властивість інструмента, що у різних спеціальних літературних джерелах описується через критерій або репрезентативності, або стійкості.