16. За необхідності посвідчення гербовою печаткою:

• підлягають посвідченню;

• що не підлягають посвідченню;

Держ. класифікатор управлінських документів містить такі класи:

1) організаційно-розпорядчі;

2) первинно-облікові;

3) банківські;

4) фінансові;

5) звітно-статистичні;

6) планові;

7) ресурсні;

8) торгові;

9) зовнішньоторгівельні;

10) цінові;

11) документація з праці, соціальних питань та соціального захисту населення;

12) документація з побутового обслуговування населення;

13) бух. облікова документація;

14) документація по пенсійному фонду;

15) словникової-довідкова;

Використання управлінської документації в реалізації функцій управління:

1. Планування, прогнозування (акти, протоколи).

2. Организація, координація діяльності (статут, структура, штатна чисельність апарату управління, штатний розклад, положення, посадова інструкція).

3. Мотивація (наказ, розпорядження, службова записка, інструкція, трудовий договір, заява, анкета, характеристика тощо).

4. Облік, аналіз, контроль (акт, протокол, наказ тощо).

Тема 5 концепція адміністративної реформи в україні

5.1 Сутність адміністративної реформи.

5.2 Концепція адміністративної реформи в Україні. Реформа в системі органів влади.

5.1 Сутність адміністративної реформи.

Зміст адміністративної реформи полягає в комплексній побудові системи державного управління в Україні та утворення необхідних інститутів державного управління, яких поки що немає в нашій країні.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення системи державного управління, яка забезпечить становлення України як розвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії. Реформована система державного управління має стати близькою до потреб громадян, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною.

Для досягнення цієї мети необхідно розв'язати такі завдання:

- формулювання ефективної організації виконавчої влади на центральному та місцевому рівнях;

- формулювання сучасної системи місцевого самоврядування;

- запровадження принципів функціонування органів виконавчої влади та місцевого самоврядування як діяльності для надання державних та громадських послуг, забезпечення реалізації людських прав і свобод;

- організація державної служби на нових засадах;

- створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

- запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.

Основні напрями адміністративної реформи визначено в Концепції адміністративної реформи в Україні:

- створення нової правової бази.

- формування нових інститутів, організаційних структур державного управління.

- кадрове забезпечення нової системи державного управління.

- формування й зміцнення нових фінансово-економічних основ державного управління.

- наукове й інформаційне забезпечення державного управління.

Київський Центр стратегічних ініціатив розробив Концепцію розвитку і реформування державної служби та державного управління України, яка включає прогноз розвитку технологічної цивілізації.

Проект адміністративної реформи розраховано на відносно тривалий період реалізації. Він включає три основних етапи.

Перший (підготовчий) етап полягає в розробці та затвердженні Концепції адміністративної реформи (розроблена ще в 1998р) та Програми (досі не розроблена).

Другий етап - це запровадження організаційно - правових засад реформування ключових елементів системи державного управління.

Третій етап має бути присвячений формуванню нових інститутів, нових організаційних структур державного управління.

Основним ресурсом адміністративної реформи мають бути висококваліфіковані кадри, забезпечення якими можливе шляхом розвитку державної служби.

5.2 Концепція адміністративної реформи в Україні. Реформа в системі органів влади.

Відповідно до статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України, як уряд, очолює систему органів виконавчої влади, спрямовує і координує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади. Згідно ж з концепцією адміністративної реформи, метою реформування Кабінету Міністрів України є забезпечення максимально повного й точного втілення в життя конституційного статусу Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади України. Згідно з цим Кабінет Міністрів повинен стати центром державного управління, ефективність роботи якого ґрунтується на підтримці Парламенту та Президента України.

Основою ж реформування уряду має бути законодавче визначення таких основоположних напрямів його діяльності, як:

- вироблення стратегічного курсу виконавчої влади щодо здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;

- розроблення проектів законодавчих актів та підзаконної нормативно-правової бази на виконання Конституції і законів України, актів Президента України тощо;

Важливою умовою реалізації конституційного статусу Кабінету Міністрів є забезпечення гармонійних відносин уряду з Адміністрацією Президента. В основу проведення організаційних змін в Кабінеті Міністрів та його апараті має бути покладено чітке уявлення про сукупність функцій уряду, визначених Конституцією і законами України. Зокрема, слід розмежувати:

1) функції Кабінету Міністрів України як колегіального органу, що виконуються шляхом проведення засідань уряду, а в окремих випадках - шляхом опитування.

До цих функцій, зокрема, належить:

- вироблення та здійснення політики уряду;

- прийняття актів (постанов і розпоряджень) Кабінету Міністрів;

- реалізація права законодавчої ініціативи;

- обговорення найважливих питань життя держави та суспільства, а також діяльності самого Кабінету Міністрів; - заслуховування звітів членів Кабінету Міністрів та керівників інших органів виконавчої влади.

2) функції Кабінету Міністрів України, що виконуються членами уряду відповідно до вимог закону або конкретного доручення Кабінету Міністрів. - спрямування, координація та контролювання діяльності міністерств та інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів виконавчої влади;

ведення переговорів і підписання міжнародних договорів від імені Кабінету Міністрів.

3) функції Кабінету Міністрів України, що забезпечуються такими організаційними формами роботи Кабінету Міністрів, як урядові комітети. Урядові комітети мають на меті:

а) зменшення навантаження на Кабінет Міністрів в цілому шляхом делегування попереднього розгляду питань та проектів до урядових комітетів, що вже здійснюється на даний момент;

б) підвищення рівня колегіальності в роботі уряду шляхом запобігання надмірному впливу окремих міністрів на вироблення та здійснення політики уряду та надання рівних можливостей всім міністрам спільно формувати та проводити цю політику;

в) чітке визначення місця і ролі віце-прем'єр-міністрів в процесі формування та реалізації політики уряду.

Зміни в організації роботи Кабінету Міністрів зумовлюють необхідність реорганізації його апарату, завданням якого повинно бути, зокрема, організаційне, інформаційно-аналітичне, правове, матеріально-технічне і інше обслуговування Кабінету Міністрів, урядових комітетів.

Апарат кабінету міністрів має здійснювати такі функції:

а) допомагати Прем'єр-міністру та віце-прем'єр-міністрам в організації роботи уряду;

б) інформувати відповідні міністерства про документи, які подаються до Кабінету Міністрів та урядових комітетів;

в) забезпечувати документування рішень Кабінету Міністрів та урядових комітетів;

г) здійснювати контроль виконання рішень Кабінету Міністрів;

д) надавати експертні висновки Прем'єр-міністрові та віце-прем'єр-міністрам з питань галузевої політики;

е) організаційно обслуговувати засідання урядових комітетів;

з) забезпечувати правову експертизу проектів рішень Кабінету Міністрів та інших актів законодавства.

Центральні органи виконавчої влади - це група підвідомчих Уряду органів виконавчої влади.

До центральних органів виконавчої влади належать:

Державні комітети - це центральні органи виконавчої влади, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого характеру.

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом - це новий вид органів виконавчої влади, який входить до групи центральних органів виконавчої влади. Особливість даного виду органів полягає, зокрема, в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішуватися шляхом прийняття законів, що визначають повноваження і порядок діяльності саме цих органів.

У цілому структурна реорганізація органів виконавчої влади повинна проводитись обов'язково за умови попереднього визначення реальної необхідності та напрямів зміни функцій, компетенції або методів діяльності відповідних структур. Кількість міністерств, з одного боку, не повинна бути надто малою, щоб кожен з міністрів мав можливість охопити все коло питань, віднесених до його відання, а з іншого боку - надто великою, щоб якомога рідше виникали ситуації, коли вирішення однакових питань покладається водночас на кількох міністрів, що загрожує виникненню колізій та конфліктів інтересів. На місцевому рівні виконавчу владу мають здійснювати місцеві державні адміністрації. Тут основна проблема постає у тому, щоб розмежувати їх повноваження з органами місцевого самоврядування. Задля цього, указом президента України "Про Національну раду з питань взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування". У діяльності обласних державних адміністрацій має бути підвищена ефективність контрольно-наглядових функцій за додержанням Конституції і законів, а також щодо здійснення державного управління і місцевого самоврядування з одночасним посиленням у діяльності районних державних адміністрацій значення розпорядчо-виконавчих функцій.