2. Політичні мережі:

• політика

  • політмережі

  • комунікативний менеджмент.

3. Рецептивне адміністрування:

• громадянське суспільство

  • демократія

  • соціальний менеджмент.

Концепція «неоменеджерізму» відображає взаємодію громадянського суспільства і держави через політичні структури. Незважаючи на те, що вона підпадає під критику, всеж має суттєві можливості щодо моделювання альтернативних ринку та ієрархії моделей публічного управління та публічного адміністрування.

2.3 Сучасна система адміністративно-державного управління

Структура управління, яка складає основу сучасної системи адміністративно-державного управління - це сукупність стійких зв'язків, що забезпечують її цілісність.

Існує безліч відмінностей у формах організації і діяльності центральних і місцевих органів влади. Ці особливості залежать від економічного, соціального розвитку того чи іншого суспільства, політичного режиму, типу територіальної організації держави і т.д. Виділяють два основних типи сучасної системи адміністративно-державного управління - федеральний і унітарний.

Унітарна система надає територіям, що входять до складу держави дуже мало автономії, основне управління здійснюється безпосередньо зі столиці. Така система адміністративного управління характерна для України. Федеральна система управління складається з одиниць, що мають значне власне політичне життя. Ці одиниці не можуть бути довільно скасовані або змінені центральною владою.

Серед причин, що призвели до формування федерального типу, можна відзначити наступні:

1) прагнення зміцнити державну безпеку (з'єднання держав);

2) зацікавленість у агресивної експансії;

3) надії певного соціального класу в отриманні якихось економічних переваг;

4) спосіб збереження національної єдності.

Федералізм досить ефективно захищає місцеву автономію, створюючи, як правило, три рівні управління: національний, регіональний, місцевий. Таким чином, формується своєрідна піраміда влади. Розподіл адміністративних функцій між федерацією та її суб'єктами, як правило, має ряд наслідків:

1) це призводить до неоднорідності державного апарату, тобто кожен член федерації може вибрати структуру своїх адміністративних установ на власний розсуд;

2) це призводить до створення двох поверхів адміністрації, між якими немає органічного зв'язку;

3) федералізм породжує специфічні проблеми в сфері державної служби в плані набору службовців для роботи в різних органах управління (засилля одного з регіонів).

До особливостей унітарної системи в даному контексті можна віднести те, що уряд і центральна адміністрація володіють значним контролем над місцевою адміністрацією. У теж час місцеве самоврядування досить сильно і незалежно.

І федеральна, і унітарна системи мають свої переваги і недоліки. Концентрація адміністративної влади в унітарних державах може призвести до появи у громадян почуття, що марно проявляти якусь активність. Перевага федеральної системи - можливість прийняття оперативних рішень на місцевому рівні, в такій системі легше експериментувати. Недоліки федеральної системи - брак фінансових коштів і економічний дисбаланс між окремими суб'єктами, можливий непрофесіоналізм кадрів і корупція. Централізація влади в унітарній державі може стати перевагою при вирішенні найбільш складних проблем сучасного суспільства.

Тенденцією останнього часу є еволюція унітарних систем у федеральному напрямі, у той час як федеральні системи рухаються в унітарному напрямку.

У сучасній теорії адміністративно-державного управління існують різні класифікації адміністративних органів. Зазвичай виділяють три категорії організацій і служб:

1) оперативні служби, що надають послуги безпосередньо населенню (пошта, бібліотеки і т.д.);

2) допоміжні служби - не мають самостійних кінцевих цілей: надають іншим службам матеріальне і нематеріальне сприяння, надають різні засоби та послуги (бухгалтерські, кадрові, постачальницькі);

3. штабні служби. На осіб, які працюють у них, покладено розроблення завдань, які виникають у зв'язку з прийняттям важливих рішень.

Виділяють кілька напрямків роботи:

- проведення досліджень і розробок, консультування керівників установи;

- вироблення гіпотез про майбутнє організації та зовнішніх факторах;

- підготовка проектів програм і планів заходів;

- контроль за результатами.

На практиці іноді важко провести чітку межу, оскільки окремі підрозділи виконують завдання двох-трьох типів служб.

Американські дослідники (Роськин, Корд, Джонс) виділили шість основних напрямків діяльності державного адміністрування:

1) виконання рішень - це і є власне адміністрування. Проведення в життя законів і політики влади. Крім адміністративних обов'язків департаменти часто створюють компанії з рекламування своєї роботи;

2) обслуговування, тобто урядові агентства спеціально створюються для обслуговування населення (метеобюро, медичні служби, освіта, працевлаштування);

3)регулювання, потрібно для підтримання добробуту населення (інспекція з праці, екологічні служби і т.д.);

4) ліцензійна діяльність. Уряд встановлює стандарти і мінімальні обмеження в певних областях (право на водіння автомобіля, продаж нерухомісті, статус викладачів, лікарів тощо), де необхідно відповідати певним державним стандартам. Частина ліцензій видається на місцях, частина - центральними властями;

5) збір інформації. Він здійснюється заради двох основних цілей - визначити, чи був порушений закон і прийняти політичні рішення;

6) комунальне господарство.

Крім цих базових функцій останнім часом з'являються нові, зокрема, експертиза (технічна допомога фахівців) і дискреційна діяльність (можливість виносити рішення, коли закони точно не описують всю процедуру діяльності бюрократії і тоді бюрократи самі приймають його в рамках обраної стратегії).