7.2 Модель електронного врядування типу “Електронний уряд”, “єдиний офіс”, «єдине вікно»

В умовах становлення інформаційного суспільства приходить розуміння того, що здійснення повною мірою і на належному рівні державних функцій неможливо без залучення сучасних інформаційно-технологічних систем і мереж телекомунікацій. При цьому повинен бути реалізований принцип, згідно якому громадянин не повинен шукати в надрах гігантського державного апарату необхідні послуги та інформацію.

«Електронними послугами є різні види матеріальних і нематеріальних послуг, що надаються в електронній формі з використанням інформаційних комп”ютерних технологій (ІКТ), включаючи Інтернет» [].

Або під електронними послугами розуміють державні та муніципальні послуги, а також інформаційні послуги, для надання яких використовуються ІКТ .

І особливість послуги в електронному вигляді є в тому, що вона може бути отримана 24 години на добу 7 днів на тиждень. Але це не означає, що інші форми та канали надання послуг перестають існувати. Традиційні шляхи отримання послуг шляхом особистого звернення, телефоном або поштою існуватимуть і надалі, постійно вдосконалюючись .

Підходи до впровадження послуг в електронному вигляді можна розглядати на рівні держави так і на рівні окремих політичних інституцій.

Дійсно, переваги при наданні послуг за рахунок взаємодії з клієнтами за допомогою ІКТ першими зрозуміли в бізнесі. Для бізнесу основним фактором для успіху є швидкість та точність збору, обробки та передачі інформації і можливості ІКТ тут практично необмежені. Враховуючи те, що користувачами послуг в електронному вигляді є підприємства, установи та організації, домашні господарства та громадяни, то даний вид послуг є багатофункціональним за свою суттю і має багатопрофільний напрям.

Впровадження послуг в електронному вигляді дало змогу бізнесовим організаціям змінити традиційні послуги, відділити їх від виробника, транспортувати їх на відстані та з низькими матеріальними витратами зберігати на електронних носіях, обмежити особистий контакт з клієнтами.

Вивчення та запозичення досвіду використання ІКТ для надання послуг в бізнесі для державного сектору само не вирішує потребу. Це лише початковий етап на якому відбувається переосмислення трансформаційних змін, цілей та функцій держави, формування власної державної концепції використання та розповсюдження ІКТ, яка відповідає можливостям держави та реаліям сьогодення.

Державні послуги в електронному вигляді - це ті послуги, які надаються за допомогою системи «Електронний Уряд», так як «одним з пріоритетних завдань щодо розвитку інформаційного суспільства є надання громадянам та юридичним особам інформаційних та інших послуг шляхом використання електронної інформаційної системи « Електронний Уряд», яка забезпечує інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між собою, з громадянами та юридичними особами на основі сучасних інформаційних технологій. Згідно « Порядку надання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд» [7] є чотири основні розділи: послуги для громадян, послуги для державних службовців, послуги для юридичних осіб та послуги для представників міжнародної спільноти.

Незважаючи на існування нормативно-правових документів, які регулюють сферу впровадження послуг в електронному вигляді, існують певні недоліки щодо визначення та класифікації послуг, деякі програми та документи мають декларативний характер та «їм бракує чіткого логічного ланцюга: цілі – завдання – результати – короткотермінові наслідки – довготермінові наслідки».

Якщо для адміністративних послуг існує умовна класифікація, то для адміністративних послуг в електронному вигляді вона відсутня.

Пропонується розділити адміністративні послуги в електронному вигляді за видами електронного подання, за сферою діяльності, за формою власності, за споживачами, за місцем отримання з точки зору клієнта та з точки зору залучення в електронний сервіс.

1. За видами електронного подання.

Згідно Порядку надання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд» розрізняються чотири види електронного подання інформаційної послуги:

• інформування (надання безпосередньо інформації про державні (адміністративні) послуги);

• одностороння взаємодія (забезпечена можливість користувачу отримати електронну форму документа);

• двостороння взаємодія (забезпечена можливість обробки електронної форми документа, включаючи ідентифікацію);

• проведення трансакцій (електронна реалізація можливостей прийняття рішень та їх доставка).

З технологічної точки зору надання послуг першого і другого виду в нашій державі повністю вирішені, а наданні послуг третього та четвертого виду (які потребують ідентифікації сторін електронної взаємодії і пов’язані з використанням електронного цифрового підпису) потребують свого розв’язання.

2. За сферою діяльності адміністративні державні послуги поділяються на послуги:

• інформаційного характеру;

• послуги консультаційного характеру;

• послуги з підготовки політичних рішень або законів;

• послуги по взаємодії між установами та організаціями;

• послуги з надання допомоги та сприяння;

• послуги обслуговування державного замовлення;

• послуги з реалізації функцій нагляду та контролю з боку державних відомств.

В свою чергу сферу діяльності можна розділити за ступінню новизни діяльності в процесі надання адміністративних послуг в електронному вигляді: на новий вид діяльності, реорганізацію або реінжиніринг існуючих послуг.

3. За формою власності поділяються на послуги, які надаються ЦОВВ та їх підприємствами, місцевими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та бізнес-організаціями.

4. За споживачами різняться на послуги для публічних органів влади, громадян та бізнесових організацій:

• B2B (Business-to-Business, Бізнес-бізнес) передбачає насамперед різні способи електронної взаємодії між бізнесовими організаціями.

• В2С (Business-to-Citizens, Бізнес-громадянин) характеризується тим, що споживачем послуги є приватна особа, яка, наприклад, здійснює товарів та послуг через Інтернет.

• G2B (Government-to-Business, Уряд-бізнес) – обслуговування державного замовлення. В G2B входять всі взаємовідносини між бізнесовими організаціями та державними установами. Наприклад, інформація про можливі закупки органами влади публікується в Інтернеті, а компанії можуть прийняти участь у тендері електронним способом. На даний час цей вид електронних послуг в Україні знаходиться в зародковому стані, але має перспективи розвитку при умові, що органи влади використають свої можливості для підтримки та розвитку електронної комерції.

• G2С (Government-to-Citizens, Уряд-громадяни) – різні види адміністративних послуг в електронному вигляді населенню.

• G2G (Government-to-Government, Уряд-уряд) - обмін даними через електронні обмінники між урядовими акторами. Це включає в себе внутрішні та міжвідомчі обміни на національному рівні так само, як обмін між національними, регіональними та локальними рівнями.

• С2С (Citizens-to-Citizens, Громадянин-громадянин) – електронні аукціони, дошки об’яв і т. інше.

5. За місцем отримання з точки зору клієнта.

Перевід послуги в електронний вигляд дозволяє розглядати послуги з різних позицій для клієнта. Найбільш важливим з точки зору клієнта є місце отримання послуги. Оптимальним варіантом тут є отримання послуги на порталі органі влади, але для впровадження портального підходу доцільно пройти деякі стадії. Перша – це надання державної послуги в органі державної влади. Хоча і послуга і переводиться в електронний вигляд, однак місце її надання не змінюється, громадянин або представник юридичної особи присутній в місці надання послуги. Навіть при такому способі організації надання послуги відбувається економія часу на обробку інформації та отриманні відповіді, зазнають трансформації певні процеси, забезпечується прозорість процедур.

Наступною стадією надання послуг є створення установ, які працюють за принципом «єдиного вікна», але без використання Інтернет. Всі необхідні служби та відомства, знаходяться в одному приміщенні, погодження проходять без повторного звернення громадянина, але при першому зверненні необхідна його присутність. В нашій державі є певні кроки організації роботи влади за принципом «єдиного вікна». Наприклад, в оформленні митних вантажів, реєстрації бізнесу, але хоча і спостерігаються скорочення строків надання послуг фізичним і юридичним особам, оптимізується документообіг, відбувається зменшення фінансових витрат, мінімізується корупція, даний принцип потребує доопрацювання.

Третьою стадією є публікація інформації та інтерактивних форм для отримання послуги на порталі органу державної влади, можливість завантаження цих форм та їх відправка. Кардинально змінюється місце зустрічі громадянина та чиновника, стає можливим здійснення будь-яких видів платежів, з’являються регіональні портали, які об’єднують державні послуги та послуги недержавного сектора, стає можливим оформлення фінансових документів, здача звітності, реєстрація підприємств і т.д.

Таким чином, в інформаційному та законодавчому просторі дуже часто використовуються терміни “єдине вікно”, “єдиний офіс”, принцип організаційної єдності. Однак, треба чітко розуміти саму суть цих термінів та різницю між ними , щоб не використовувати їх у випадках, де цього робити не можна.

Терміни “єдине вікно” та “єдиний офіс” почали використовувати в 2002 – 2004 роках при започаткуванні принципово нової системи обслуговування місцевою владою суб’єктів господарювання задля видачі їм дозвільних документів. Тоді у ці поняття вкладалася ідея об’єднання усіх дозвільних служб в одному приміщенні, чим вагомо спрощувалось життя підприємцям при проходженні дозвільно-погоджувальних процедур.

Загалом, на початку двохтисячних років, після позитивних зрушень у сфері ліцензування (передусім після прийняття відповідного закону) постала гостра потреба змінити всю систему надання дозвільних документів. Життя висувало різні варіанти реформ, але об’єднання “дозвільних” посадовців під одним дахом було найвдалішим. Ефект від цих ініціатив дав змогу в 2-3 рази скоротити грошові та часові витрати підприємців, які зверталися до “єдиних вікон” та “єдиних офісів”, експериментально створених при міськвиконкомах та райдержадміністраціях.

Однак для легітимного функціонування таких “вікон” та “офісів” не було законодавчого підгрунтя. Тому, враховуючи позитивне впровадження європейських принципів, Держкомпідприємництва виступив з ініціативами, які в подальшому знайшли відображення у Законі “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, прийнятому 9 вересня 2005 року. У ньому офіційно зафіксовано принцип організаційної єдності, який передбачає наявність адміністратора. Новизною була не тільки норма щодо забезпечення видачі дозволів в одному приміщенні, а й запровадження якісно нового підходу з їхньої видачі – можливість не проходити всі процедури самостійно, а “доручити” адміністратору, який робитиме це безкоштовно.

Принцип організаційної єдності поширюється на всі види документів дозвільного характеру, що видаються місцевими органами, і за своєю суттю полягає в фактичному об’єднанні принципів “єдиного вікна” та “єдиного офіса”. Згідно із законом, суб’єкту господарювання надано право вибору способу отримання документів дозвільного характеру: безпосередньо за зверненням у відповідні місцеві дозвільні органи, представники яких здійснюють прийом суб’єктів господарювання в одному приміщенні (“принцип “єдиного офіса”) або за зверненням до адміністратора (принцип “єдиного вікна”).

Тобто “єдиний офіс” – це фактично об’єднання всіх дозвільних служб в одному приміщенні, де підприємець самостійно проходить усі необхідні процедури, а при “єдиному вікні” – він лише здає одній особі (державному адміністратору) необхідний пакет документів і через встановлений законодавством час приходить отримувати вже оформлений дозвільний документ.

Принцип організаційної єдності реалізували через створення при райдержадміністраціях та міськвиконкомах міст обласного значення дозвільних центрів, де обслуговують підприємців. Запровадження дозвільних центрів на законодавчому рівні підтвердило прогресивність цих інституцій, хоча й викривало окремі неузгодженості, з якими вони стикались у своїй діяльності.

Головною перешкодою ефективної роботи дозвільних центрів було небажання окремих місцевих дозвільних органів взаємодіяти з адміністраторами, забезпечувати їх необхідною інформацією, а то й узагалі саботування ними участі у роботі центрів. І це попри ефективність та позитивне загальне сприйняття таких новацій, підтверджене офіційними статистичними даними, що надходили до Держкомпідприємництва від облдержадміністрацій. Загалом, за експертною оцінкою, через дозвільні центри здійснюється видача місцевими дозвільними органами понад 80% документів дозвільного характеру.

Як показала практика, спостерігалася перевага звернень суб”єктів господарювання саме до адміністраторів, а не до представників місцевих дозвільних органів. Це свідчить про підвищення довіри підприємців до адміністраторів, робота яких мінімізує кількість корупційних випадків через зменшення контактів з посадовими особами дозвільних органів.

Ця тенденція слугувала додатковим аргументом для розробки законопроекту (реєстраційний № 7176 від 28.09.2010), згідно з яким пропонується перейти від “змішаного” типу діяльності дозвільних центрів до принципу “єдиного вікна” (тобто видачі дозвільних документів виключно через державного адміністратора).

Загалом, крім дозвільної системи, принцип “єдиного вікна” широко застосовується в чинному законодавстві, що регулює інші сфери діяльності. Зокрема в системі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Нині є прагнення розвивати систему взаємовідносин влади та населення, поширюючи європейські стандарти та вітчизняні напрацювання не лише на обслуговування підприємницького загалу, а й решти громадян.

Так, у Верховній Раді України зареєстровано два законопроекти, якими передбачено створення “центрів надання адміністративних послуг (універсамів послуг)”. На сайті Міністерства юстиції розміщено чергову редакцію розробленого ним законопроекту, який також має ідентичні норми щодо створення та функціонування “універсамів послуг”.

Згідно з цими проектами, вказаний центр є організаційною формою надання адміністративних послуг, за якої в одному приміщенні можна отримати максимально можливу кількість таких послуг незалежно від того, який адміністративний орган їх надає. Органи влади, які надають адміністративні послуги на відповідному територіальному рівні, зобов’язані брати участь у діяльності універсаму послуг через направлення своїх працівників на виділені їм робочі місця та (або) опрацювання отриманих через міський універсам послуг документів. Тобто пропонується поширити принцип “єдиного офіса” і на сферу надання адміністративних послуг, що надасть помітного поштовху у розбудові цієї системи.

У той же час Закон “Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом “єдиного вікна” (від 21 жовтня 2010 року № 2623) принципу “єдиного вікна” надав нового звучання. І тут варто висловити певні застереження щодо правильності його практичного застосування. Цей закон визначає спосіб взаємодії уповноваженого органу і суб’єкта інвестиційної діяльності з метою підготовки та видачі пакета документів, який дає право на реалізацію інвестиційного проекту. Така взаємодія передбачає складання оперативного плану, в якому чітко прописується, що робить уповноважений орган, а що – заявник. Цей підхід не зачіпає саму суть “єдиного вікна”, а лише прописує його організаційну процедуру.

Тож аби запобігти негативним наслідкам неузгодженості законодавчих актів між собою, а відтак і хаосу в їх виконанні, слід забезпечувати ЄДИНИЙ підхід у формуванні державної політики у відповідних сферах управління, чітке застосування чинних норм законодавства. Вдосконалюючи процедури надання послуг населенню, посадовці мають виважено підходити не тільки до встановлення норм у законодавстві, а й до висвітлення відповідної інформації у ЗМІ. Тільки тоді Україна матиме справді європейське законодавство і злагоджену систему взаємодії влади, бізнесу та населення.

Вищенаведені моделі та підходи вже набули практичного розвитку в країнах ЄС. Налагоджені взаємовідносини між органами державної влади та населення, змога громадян брати активну участь у прийнятті управлінських рішень за допомогою сучасних геоінформаційних технологій, систем типу «електронне місто», запровадженням системи «єдиного вікна» підвищує якість роботи Органів Виконавчої Влади та спрощують процедуру надання адміністративних послуг. Модель «САРАМ» була розроблена для оцінювання якості роботи місцевих органів влади, і в 2004 р. визнана інноваційною розробкою у сфері управління.

7.3 Краудсорсинг як інструмент взаємодії влади, бізнесу та громадського суспільства.

Для прийняття управлінських рішень у сфері публічного управління та публічного адміністрування важливо сполучення інноваційних, управлінських та інформаційних технологій, що забезпечить реальну взаємодію громадянського суспільства з політичними та бізнес структурами.

Одним із актуальних інноваційних інструментів у сучасному житті розглядається краудсорсинг, який передбачає застосування колективного інтелекту та синергію взаємодії великої кількості людей. Він дозволяє агрегувати інформацію, досвід, знання, прогнози, пропозиції, оцінки експертів на рішення та дії влади різних рівнів щодо функціонування бізнес-середовища та громадянського суспільства задля забезпечення прозорості керування, якості політичних, економічних проектів та запобігання антикорупційним діям.

Сучасні можливості інформаційних мереж дозволяют впроваджувати та розвивати різноманітні іноваційні технології краудсорсингу, а саме:

• краудвиробництво, тобто створення продукту, який має певну мережеву вагу, наприклад, рекламний або програмний продукти тощо;

• краудфайндинг – народне фінансування, тобто ідея, що передбачає відкритий пошук авторами джерел фінансування серед широких кіл населення;

• краудголосування, що передбачає просте голосування у мережах за різні варианти рішень, що пропонуються суспільству, та дозволяє зробити остаточне рішення прогнозованим та очікуваним суспільством;

• краудсторминг, який передбачає коментування економічних, політичних, соціальних проектів експертами, всебічну професійну оцінку та генерацію ідей щодо удосконалення управлінських рішень.

Головною мотиваційною складовою для участі у таких краудпроектах є бажання суттєво поліпшити якість товарів, робіт, послуг, самореалізація, лідерство, визнання з боку колег.

Головний принцип краудсорсингу можна сформулювати таким чином – “Группа людей має більше знань та досвіду ніж окрема людина, але головне завдання у тому, щоб створити умови для реалізації цих знань”.

Тому потрібна модель для рішення актуальних корпоративних або суспільних задач, яка складалась би з методології, організації, кадрового забезпечення та механізму реалізації усіх стадій процесу, а саме:

• збір та обробку інформації (генерація конструктивних ідей);

• формування пропозицій у вигляді проектів, що стосуються економічного, політичного та соціального життя суспільства ( від житлово-комунальних проблем на рівні регіонів до принципових положень у законах, постановах законодавчої та виконавчої гілок влади);

• відбір незалежних експертів задля забезпечення всебічної та професійної оцінки запропонованих вариантів управлінських рішень;

• відбір та фільтрація ідей;

• документування результатів обговорення;

• прийняття та впровадження остаточного варианту управлінського рішення.

Впровадження технології краудсорсингу в системі публічного управління та публічного адміністрування можливе при слідуючих умовах:

1. краудсорсинг не повинен розглядатися як політична компанія для суто формального впровадження інновацій;

2. передбачається активний режим роботи, а саме: щоденний монитогинг пропозицій, що поступають на розгляд; постійний діалог з експертами; забезпечення прозорості результатів обговорення;

3. залучення спеціалістів, що володіють методологієй, технікою краудсорсингу, програмами і засобами щодо безпеки на всіх етапах моделювання, прийняття та виконання рішень.

При виконанні вищезазначених умов, застосування цієї та інших інноваційних технологій у публічному адмініструванні зможе забезпечити:

• створення банку інноваційних реалістичних ідей;

• формування команди професійних експертів;

• оптимізацію термінів пошуку новітних рішень та підготовки документів, що мають принципове суспільне та професійне значення;

• підвищення ефективності бюджетних витрат за рахунок використання колективного розуму;

• позитивний політичний імідж за рахунок забезпечення взаємодії з користувачами послуг;

• позитивний управлінський імідж за рахунок впровадження сучасних управлінських технологій.

В країнах з розвиненою соціальноорієтнованою ринковою економікою поширюється впровадження краудсорсингу, як елементу демократії та мождивості залучення громадянського суспільства задля удосконалення сучасного життя. Саме цей досвід важливо застосувати в Україні, завдяки її бажанню до євроїнтеграції та приєднання до сучасних стандартів процесу управління.

Впровадження інноваційних технологій в системі публічного управління та публічного адміністрування призведе до створення громадянського суспільства в Україні, де активність громадян, суспільна експертиза та народний контроль стануть невід”ємною складовою процесу прийняття важливих стратегічних рішень.

РЕКОМЕНДОВАНІ ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

З ДИСЦИПЛІНИ “ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ”

1. Основні теорії та школи управління суспільством і країною кінця XX та початку XXI століть.

2. Особливості поведінки людей в економічній та політичній сферах.

3. Основні етапи формування та еволюціїї громадянського суспільства.

4. Структура органів публічної влади на центральному, регіональному та місцевому рівнях.

5. Структура адміністративно-територіального устрою України. Проблеми його реформування.

6. Взаємозв”язок і взаємозалежність політичної та економічної влади. Сутність та прояви лобізму.

7. Поняття адміністративної культури та адміністративної етики.

8. Місцеве самоврядування – демократична основа управління в державі.

9. Соціальне управління, управління соціальним розвитком. Завдання соціальної політики держави в умовах нестабільності , кризи, рецесії.

10. Основні напрями здійснення соціальної політики у сфері освіти та науки.

11. Державна політика регулювання соціально-трудових відносин і доходів населення.

12. Соціальна структура суспільства. Майнові відносини та майнове розшарування у суспільстві.

13. Концептуальні засади взаємодії політики й управління.

14. Основні ознаки та атрибути бюрократизації у суспільстві. Політизація вищого чиновництва.

15. Комунікативні аспекти публічної діяльності. Політична етика.

16. Антикорупційна діяльність. Сутність, зони підвищеного ризику, особливості прояву в України.

17. Комунікація як форма соціального впливу. Комунікаційні потоки в системі публічного адміністрування.

18. Інфокомунікаційна влада в сучасному суспільстві. Тенденції глобалізації.

19. Правова система України: сутність та особливості становлення.

20. Правові аспекти діяльності органів публічної влади в Україні.

21. Право на інформацію та відкритість і прозорість діяльності публічної адміністрації.

22. Основні напрями державного регулювання економікою.

23. Основні ознаки ринкової соціально орієнтованої економіки.

24. Держава як гарант забезпечення умов для підприємницької діяльності. Нові тенденції у взаємовідносинах суспільства та бізнесу.

25. Ефективність бюджетних програм : загальна характеристика та показники.

26. Управління власністью в умовах демократичної, правової держави.

27. Законодавче та нормативно-правове забезпечення конкурентного середовища.

28. Державне втручання в ціноутворення: аналіз регуляторних впливів.

29. Державне регулювання структурних та інвестиційно-інноваційних зрушень в економіці.

30. Засоби антимонопольного регулювання розвитку економіки.

31. Стратегічні пріоритети перетворень української економіки в контексті європейського вибору.

32. Поняття, принципи та інформаційно-технологічні аспекти електронного врядування.

Моделі та етапи впрвадження в Україні.

33. Електронні адміністративні послуги та критерії оцінки якості їх надання.

34. Адміністративна реформа в Україні: проблеми централізації та децентралізації.

35. Запровадження євростандартів у формуванні системи публічного адміністрування.

36. Сучасні технології публічного адміністрування: інноваційні інструменти:

• система управління якістю СУЯ на засадах ISO- 9001: 2000 та IWA- 4: 2005;

• інтегровані системи менеджменту IMC/IMS;

• модель САРАМ- оцінювання з позицій результатавного розвитку;

• модель електронного врядування типу “електронне “місто” та “єдине вікно” та інші.

37. Міжнародні стандарти публічного управління і адміністрування та можмивість їх імпле

ментації в Україні.

38. Відповідальність суб”єктів публічного адміністрування за правопорушення в Україні.

Правопорушення та відповідальність при здійсненні міжнародної публічної діяльності.

39. Зовнішньоекономічний потенціал регіонів та його реалізація в контексті діяльності орга

нів влади в Україні.

40. Ораторське мистецтво у діяльності працівників оргінів публічної влади.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ОДЕРЖАНИХ ЗНАНЬ

1.Публічне адміністрування є складовою:

а) державного управління;

б) муніципального менеджменту;

в) менеджменту організацій.

2.Адміністративне рішення:

а) підлягає чітккому виконанню;

б) носить рекомендаційний характер;

в) не є обов'язковим до виконання.

3.Принцип субсідіарносності передбачає:

а) співробітництво відомствпри підготовці адміністративних рішень;

б) чітке виокнання законів та адміністративних актів; в) підготовка адмін. рішень на тому рівні,де воно буде найбільш ефективним.

4. Що з нижчеперелікованого відноситься до адміністративного регулювання:

а) розробка та упорядкування орг.- управлінської структури СПА;

б) розробка нормативних актів щодо реалізації основних положень законів;

в) розробка основних положень законів;

5. Концепція “менеджеризму” нов'язана з розвитком :

а) ринку та ринкових відносин;

б) політики та “політичних мереж”;

в) бюрократизму.

6. У якій термін розпорядник інформації повинен надати відповідь на запит в умовах надзвичайних подій:

а) 24 год;

б) 36 год;

в) 48 год.

7. Кто з нижчеперелікованих здійснює громадський контроль забезпечення доступу до публічної інформації:

а) суд та прокуратура ;

б) народні депутати України

в)органи місцевого самоврядування.

8.Яка з перелікаваних видів інформації є службовою:

а) інформація, що містить державну та банківську таємницю;

б) інформація, що зібрана в процесі оперативно-розшукової діяльності;

в) інформація обмеженого доступу;

9. Інформацію про фінансову звітність підприємства відносять до:

а) службової;

б) таємної;

в) публічної.

10. Яка з перелікаваних триад реалізується в концепції “політичних мереж”:

а) нове публічне управління та публічне адміністрування;

б) комунікативний менеджмент;

в) соціальний менеджмент.

11.Ціль публічного адміністрування — це забезпечення взаємодії:

а) влади та бізнесу;

б) громадянського суспільства та бізнесу;

в) влади , бізнесу та громадянського суспільства.

12. Видача ліцензій та інших дозвільних документів це:

а) публічна послуга;

б) адміністративна послуга;

в)вірні обидва варіанти.

13. Принцип пропорціальності у публічному адмініструванні передбачає:

а)співпрацю рівних відомств у підготовці адмін. рішень;

б) економію ресурсів при підготовці адмін. рішень;

в) адекватність масштабів та засобів — цілям адміністрування.

14. Який рівень прийняття рішень передбачено в публічному адмініструванні:

а) тільки державний

б) державний, регіональний, муніципальний;

в) регіональний та муніципальний.

15. Концепція “неоменеджеризму” передбачає взаємодію:

а) держави та громадянського суспільства;

б) підприємств та законодавців;

в) працівників та роботодавців.

16. За яких умов розпорядник інформації має право відмовити громадянам у запиті:

а) якщо інформація належить до категорії обмеженого доступу;

б) якщо розпорядник не володіє інформацією;

в) якщо інформація є загальнодоступною.

17. Як забезпечується доступ до публічної інформації:

а) систематичне оприлюднення;

б)надання інформації за запитами

в) вірні обидва засоби.

18. Яка з перелікованих видів інформації є таємною:

а) інформація, що містить державну , професійну та банківську таємницю;

б) інформація обмеженого доступу;

в) інформація , що зібрана в процесі оперативно-розшукової діяльності.

19. У який термін розпорядник інформації має надати відповідь на запит:

а) 3 дні; б) 5 днів; в) 10 днів.

20. Яка з перелікованих триад реалізується в концепції “політичні мережі”:

а) нове публічне управління;

б) комунікативний менеджмент;

в) соціальний менеджмент.

21.Принцип ефективності публічного адміністрування передбачає:

а) співпрацю різних відомств в підготовці адміністративних рішень;

б) економію ресурсів при підготовці адміністративних рішень;

в) адекватність масштабів і засобів — цілям адміністрування.

22. Що з нижчеперелікованого відноситься до внутрішнього адміністрування:

а) розробка організаційно-управлінської структури СПА;

б) розробка нормативних актів для реаізації положень законів;

в) розробка основних положень законів.

23. З якими гілками влади передбачаєтся взаємодія СПА:

а) виконавча;

б) законодавча та виконавча;

в) законодавча, виконавча та судова.

24. Принцип “єдиного вікна” у публічному адмініструванню передбачає:

а) адекватність цілей та заходів прийняття адміністративних рішень;

б) можливість вирішення всіх питань без додаткових бюрократичних процедур;

в) можливість прямого спілкування з держ.службовцями та посадовими особами.

25. Яка інформація з нижчепереліваних належить до інформації з обмеженим доступом:

а) про розпорядження бюджетними коштами;

б) дані декларації про майно, доходи, витрати приватних осіб;

в) в інтересах нац.безпеки, територіальної цілістності.

26. Хто здійснює парламентський контроль забезпечення доступу до публічної інформації:

а) депутати місцевих рад та громадські організації;

б) уповноважений ВР зправ людини;

в) суд та прокуратура.

27. Яка плата встановлюєтся за надання публічної інформації:

а) в залежності від терміну та обсягу робіт;

б) повністю безкоштовно;

в) тільки за відшкодування витрат на копіювання та друк.

28. Яка з перелікованих триад характерна для рецептивного адміністрування:

а) нове публічне управління;

б) соціальний менеджмент;

в) комунікативний менеджмент.

29. Інформація про договорні відносини з іншими суб'єктами гостодарювання є:

а) службовою;

б) публічною;

в) таємною.

30. Концепція “неоменеджеризму” передбачає взаємодію:

а) працівників та работодавців;

б) підприємців та законодавців;

в) держави та громадянського суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України // ВВР України.- 2000. № 48. – С. 409. (з подальшими змінами)

2. Про джерела фінансування органів державної влади : Закон України від 20.06.1999 р. № 783 XIV // Урядовий кур”єр.- 1999.- № 165.

3. Про звернення громадян : Закон України від 02.10.1996 р. № 393/96 ВВР України.- 1996.- № 47.- с. 256.

4. Про інформацію: Закон України від 02.10. 1992 р. № 2657-XII // ВВР України.- 1992.- № 48. – с. 650.

5. Указ президента України "Про Національну раду з питань взаємодії

органів державної влади та органів місцевого самоврядування" від 21

лютого 2008 року № 149/2008.

6. Концепція адміністративної реформи в Україні від 1998р. зі змінами

внесеними в 2004р.

7. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України;

Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003.-544 с.

8.Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций.- 2-е

изд., доп. / Г.В. Атаманчук.- М.: Омега-Л, 2004.- 584 с.

9. Політологія: історія та методологія / За заг. ред. І. С. Юзюб­ка, К. М. Левківського. — К.: Вища шк., 1998. — С. 18.

10.Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень:

проблеми теорії, методології, практики: Монографія / В.Д. Бакуменко.-

К.: Вид-во УАДУ, 2000.

11.И.А. Василенко Государственное управление в странах Запада: США,

Великобритания, Франция, Германия: Уч. Пособие/ И.А.Василенко.-2-е

изд., перераб. и доп. – М.: Логос, 2000.-2оо с.

12.Новіков Б.В., Сініок Г.Ф., Круш П.В. Основи адміністративного

менеджменту: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.- 560

13. Чиркин В.Е. Публичное управление : Учебник / В.Е. Чиркин.- М.:

ЮристЪ, 2004.- 475 с.

14.Шаров Ю.П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті :

концептуальні аспекти. – К .: Вид-во УАДУ, 2001.-302 с.

15.Венедіктова І. В. Юридична природа публічних послуг/І. В. Венедіктова//

Вісн. Харків. нац. ун-ту. – 2009. – №841. – С. 88-91. – (Серія «Право»).

16.Прокоп П. Досвід впровадження міжнародної системи управління якістю

ISO 9001:2000 на муніципальні послуги/ П. Прокоп, М. Гудзь, І.

Бастрига//Вісник НАДУ. – 2004. - №1. – С. 282-289.

17. Тихомиров Ю. А. Публичные услуги: спрос общества и реализующие его

институты/Ю.А. Тихомиров// Модернизация экономики и выращивание

институтов: в 2 кн.; отв. ред.. Е. Г. Ясин; гос. ун-т; Высшая школа

экономики. – М.; ИДГУВШЭ, 2005. – кн. 2. – С. 117-126.

18.Управление качеством: практические рекоммендации для ТОП-

менеджмента// Персонал. – 2007. – №12. – С. 73-74.

19. Штефан О. Досвід зарубіжних країн у сфері підвищення якості

публічних послуг/ О. Штефан// Актуальні проблеми європейської та

євроатлантичної інтеграції України: матеріали 5-ої регіон. наук.-практ.

конф., 15 трав. 2008 р., м. Дніпропетровськ; за заг. ред.. Л. Л.

Прокопенка. – Дніпропетр.:ДРІДУ НАДУ, 2008. – 308 с.

20.Степанов В. Ю. Державна інформаційна політика: мета та теоретичні

засади реалізації /В. Ю. Степанов// Держава та регіони, серія «Державне

управління». – 2011. – № 2. – С. 60-63.

21.Демкова М. Електронне урядування – запорука прозорості та

ефективності влади / М. Демкова// [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www. Justinian.com.ua/article.phpid=2614

22.Концепція розвитку електронного урядування в Україні //

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dki.org.ua

23.Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на

2007-2015 роки: Закон України// Відомості Верховної Ради України. –

2007. – № 12. – Cт.102.