Роль держави в регулюванні інвестиційних процесів: функції, принципи, інструменти

Держава як
Суб'єкт регулювання інвестиційних процесів	Інвестор - безпосередній суб'єкт інвестиційної діяльності
Функції
• формування правових і інституційних умов інвестиційної| діяльності суб'єктів ведення господарства; • моніторинг інвестиційного клімату, оцінка й прогнозування макроекономічної інвестиційної кон'юнктур и, динаміка інвестиційних процесів; • сприяння перебудові ефективної системи регулювання інвестиційних процесів, координація й оптимізація взаємодії її складових; • свідомий вплив на інвестиційну діяльність суб'єктів ведення господарства недержавного сектора економіки, націлений на: зм'якшення циклічних коливань обсягів інвестицій; корекції галузевої структури й регіонального розподілу інвестиційних ресурсів по системі національних пріоритетів .	• розвиток суспільно значущих |сфер; • розвиток державного сектора у виробничій сфері; • реалізація державної інвестиційної програми
Принципи: прогностичність, селективність, комплексність, послідовність, несуперечність тактичних і стратегічних завдань, адекватність, адаптивність
Об'єкти впливу: макроекономічне середовище інвестиційної діяльності, величина фінансових ресурсів (заощадження й амортизація) і їхня доступність, альтернативна ціна грошей — реальна ставка відсотка, чиста очікувана прибутковість капіталу, строк окупності, ризик і невизначеність
Інструменти: законодавчі й нормативні акти, які регламентують інвестиційну діяльність суб'єктів ведення господарства; система сертифікації й стандартизації інвестиційних товарів; макроекономічне прогнозування й індикативне планування; достовірне інформаційне забезпечення суб'єктів економіки щодо пріоритетів державної соціально-економічної політики й макроекономічної кон'юнктури
переважно непрямі	переважно прямі
• бюджетно-податкові (рівень оподатковування, податкові пільги, податкові канікули, прискорена амортизація, державні замовлення й закупівлі, дотації, субсидії, субвенції, пільгові або безпроцентні кредити); • грошово-кредитні (цільова емісія, ставка рефінансування, обов'язкові резерви, операції, на відкритому ринку); • протекціоністські (митні й акцизні збори, квотування, ліцензування, податки, як елемент ціноутворення)	• структурні зміни в державних капіталовкладеннях; • динаміка інвестиційної діяльності;

9.3. Національна інноваційна система як стратегічний інститут розвитку

Початок XXI сторіччя знаменує собою завершення епохи індустріалізації й початок ери постіндустріального, інформаційного суспільства, у якому провідна роль належить НТП і формам його реалізації, — інноваціям а головним ресурсом розвитку є знання й інформаційно-інтелектуальні технології, які розв'язують проблему обмеженості ресурсів, відкривають принципово нові обрії росту продуктивності праці й прискорення відтворювальних процесів і змінюють у системі економічних координат місце й роль людини — унікального генератора інноваційних ідей.

Ці виклики знаходять адекватне відображення в концепції національних інноваційних систем (НІС). НІС — це сукупність взаємозалежних організацій (структур) приватного й державного секторів, які індивідуально й у взаємодії один з одним обумовлюють генерацію й поширення нових знань і технологій у межах конкретної держави.

Основні завдання НІС:

• інноваційна підтримка пріоритетних напрямків стратегічного розвитку країни

• об'єднання інтересів держави й частки сектора щодо використання досягнень науки у виробничому процесі;

• створення суспільного механізму фінансування інноваційних процесів;

• генерація постійного потоку нововведень на ринку;

• скорочення часу перетворення наукового інтелектуального продукту в ринкові комерційно товарні форми (технологічні, інформаційні, патентно-ліцензійні).

Складові НІС

1. Комплекс інститутів, які беруть безпосередню участь у виробництві, передачі й використанні знань: фірми, створені ними мережні структури; система науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; ринкова й інноваційна інфраструктура.

2. Загальекономічні фактори, які впливають на інноваційний процес: макроекономічний клімат; система захисту прав власності, у першу чергу інтелектуальної; система утворення й професійної підготовки; правові й економічні умови й обмеження функціонування товарних і ресурсних ринків, у тому числі ринку праці; система фінансування інновацій; комунікації й т.п.

Найбільш проста модель, що описує взаємодію елементів НИС, є дворівневою. На мікрорівні роль приватного сектора укладається в розробці технологій на основі власних досліджень і в ринковому освоєнні інновацій. На макрорівні в сферу компетенції держави входить розробка й реалізація інноваційної політики.

Інноваційна політика — це багаторівнева система заходів щодо формування, збереженню, розвитку й активізації інноваційного потенціалу, з метою підвищення ефективності, екологічності й конкурентоспроможності національної економіки.

Українська модель НІИС передбачає: розвиток на випередження, технологічне лідерство на основі внутрішніх факторів економічної динаміки й раціонального вдосконалювання ліцензійних запозичень.

У наборі механізмів і інструментів інноваційної політики велика увага приділяється: діючій системі захисту прав інтелектуальної власності; посиленню конкуренції; зменшенню ризиків і невизначеності, які супроводжують прийняття рішень приватного сектора щодо реалізації інноваційного проекту; цільовому прямому фінансуванню розробок і певних інноваційних проектів.

Крім реалізації заходів яскраво вираженого стимулюючого характеру компетенції держави належить:

• обґрунтування стратегічних пріоритетів і перспектив розвиткув, визначення напрямків спеціалізації національної економіки і її регіонів у міжнародному поділі праці;

• вплив на систему факторів розвитку (на професійно-кваліфікаційний рівень людського капіталу) і функціонування НІС у цілому відповідно до вибраного національно регіональним пріоритетам;

• сприяння виробництву фундаментального знання (у ВУЗах) і комплексу технологій стратегічного |характеру;

• формування інноваційної індустрії нового типу (інноваційні банки, інжинірингові центри, технополіси, інноваційні біржі);

• розробка й підтримка спеціальних інноваційний проектів;

• брокерське посередництво між ланками «наука, утворення - виробництво - збут - споживання» (тендери, система сертифікації й стандартизації продукції, контрактна система);регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів.

6