3.3. Соціально-економічні фактори.

1. Ступінь майнової самостійності підрозділів залежить від наявності в підрозділів власних і орендованих виробничих фондів. Цей критерій одержує кількісну характеристику в залежності частки орендованих основних фондів у загальній кількості виробничих фондів підрозділу.

2. Ступінь економічної самостійності, пов'язаної з використанням у підрозділах підприємства елементів ринкової економіки, виміряється кількісно залежно від ступеня залучення підрозділів у систему договірних і фінансових відносин на підприємстві. Додаткова кількісна характеристика цього критерію забезпечується за допомогою таких факторів, як облік особливостей цехів основного й допоміжного виробництва, ступеня залучення в систему відносин відділів і служб апарата керування.

1. Повна або часткова самооплатність може бути кількісно відбита за допомогою такого показника, як питома вага виробничих підрозділів підприємства, що формують власний прибуток від загальної кількості виробничих підрозділів.

2. Ступінь часткового самофінансування кількісно оцінюється показником частки чистого прибутку підрозділів у формуванні власних фондів нагромадження й споживання.

3. Економічна відповідальність оцінюється за допомогою критерію профілактичної спрямованості санкцій, що у кількісному вираженні виміряється за допомогою коефіцієнта втрат валового прибутку підрозділів від санкцій по претензіях інших підрозділів або підприємства.

Для оцінки стану планування діяльності окремих підрозділів застосовуються такі критерії:

1. Повнота оперативного й бухгалтерського обліку зберігання й руху матеріальних цінностей, готової продукції сприяє формуванню оптимального співвідношення між обсягом виробничих запасів і витратами на їхнє створення й зберігання.

2. Повнота обліку витрат у підрозділах повинна бути забезпечена за допомогою складання планових і фактичних кошторисів витрат по економічних елементах і статтям калькуляції; калькуляцій собівартості виробів і замовлень; контролю й аналізу відхилення фактичних і планових витрат.

3. Забезпеченість підрозділів вимірювальними засобами для обліку й контролю витрати води, тепла, електроенергії, газу з метою розробки напрямків економії цих видів ресурсів.

4. Ефективність існуючої системи матеріального стимулювання визначається її впливом на відношення працівників окремих підрозділів до праці, показниками продуктивності праці.

3.4. Екологічні фактори.

Необхідність державного регулювання в області охорони навколишнього середовища пов'язана із загостренням проблеми екологічної безпеки. Практично у всіх розвинених країнах з'явилися центральні органи, що здійснюють керівництво природоохоронною політикою в національному масштабі. Швидкий розвиток одержала законодавча діяльність в області охорони навколишнього середовища. У розвинених країнах прийняті закони й акти, що регламентують норми, процедури природокористування, що дають методичні рекомендації, що декларують природоохоронні принципи. У них закріплена роль держави в регулюванні природозберігаючої діяльності, визначені права й обов'язку природокористувачів.

Необхідність державного регулювання в області охорони навколишнього середовища обумовлена й тим, що вирішити дану проблему тільки за рахунок винятково ринкових механізмів неможливо. Ринкова система ефективна при використанні й розподілі ресурсів, що мають грошову оцінку, і дає збої при використанні ресурсів із заниженою ціною або безкоштовних, до яких ставляться й природні ресурси.

При використанні природних ресурсів виникають так звані екстернаіїи (зовнішні ефекти). Це витрати, пов'язані з усуненням збитку, нанесеного навколишньому середовищу, і витратами на його запобігання. Подібні витрати важко оцінити кількісно (дати їм грошове вираження). Вони не приймаються в увагу суб'єктами виробництва й(або) не залежать від них. Як правило, вони являють собою витрати для суспільства, а іноді й для майбутніх поколінь.

Мета державного регулювання в області охорони навколишнього середовища — перехід до стійкого розвитку, що забезпечує збалансоване рішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища й природно-ресурсного потенціалу в інтересах нинішнього й майбутнього поколінь людей. Захист навколишнього середовища сьогодні стає базисною функцією держави.

Система спеціальних механізмів і інструментів, безпосередньо пов'язаних з охороною навколишнього середовища й експлуатацією природних ресурсів, включає заходу, що мають властиво екологічну спрямованість і очікуваний екологічний ефект. Її основні елементи наступні:

• безпосереднє здійснення державою різних мір природоохоронного характеру (організація й фінансування відповідних НИОКР, підготовка фахівців, установка очисних споруджень, виконання зобов'язань у рамках міжнародних програм і організацій);

• адміністративно-правове регулювання (застосування мер адміністративного припинення і юридичної відповідальності за правопорушення, тобто призупинення, припинення діяльності підприємств, що порушують природоохоронні закони; залучення до адміністративної відповідальності за порушення законів і заподіяння шкоди природному середовищу);

• державне економічне стимулювання й підтримка природоохоронної діяльності приватного сектора (непрямі субсидії, позики й кредити під низькі відсотки, прискорена амортизація екологічно чистої техніки, податкові пільги, створення бюджетних і позабюджетних екологічних фондів);

• міри держави, що спонукують природокористувачів до охорони навколишнього середовища (відрахування за забруднення, купівля-продаж прав на забруднення й ін.);

• формування й реалізація екологічних програм.