3. Науково-технічні, технологічні, соціально-економічні і екологічні фактори.

0. 3.1. Науково-технічні фактори.

1. інтегрованість у загальну систему аналізу (система діагностики повинна мати цільовий характер і органічно сполучити специфіку бізнесу із пріоритетами власників);

2. науковий характер досліджень (у процесі діагностики необхідно використовувати сучасні методики, що забезпечують досягнення прийнятного рівня точності при припустимій простоті розрахунків);

3. комплексність (остаточні виводи повинні враховувати весь спектр факторів впливу на об'єкт дослідження);

4. системність (створення ефективної системи економічної діагностики можливо тільки на постійній основі);

5. об'єктивність (для побудови системи діагностики варто використовувати тільки точні реальні факти, методики й заходи, які дозволять мінімізувати суб'єктивність і неточність оцінок);

6. конкретність (кожний етап аналізу або оцінки економічних явищ повинен мати цільову спрямованість);

7. своєчасність (варто постійно враховувати динамічність господарської діяльності й статичний характер оцінок);

8. ефективність (використання системи діагностики повинне супроводжуватися зіставленням її результатів з поточними витратами на підтримку її функціонування).

3.2. Технологічні фактори.

В основу оцінки технічного рівня виробництва закладені наступні показники, рівень яких повинен відповідати сучасним вимогам у галузі науки й техніки:

• рівень технічної оснащеності виробництва, що забезпечує безперервність технологічного процесу й випуск якісної конкурентоспроможної продукції;

• термін служби основних груп устаткування;

• технічна озброєність праці – відношення середньорічної вартості активної частини основних фондів (машин і встаткування) до середньорічної облікової чисельності робітників або числу робітників у найбільшу зміну;

• енергооснащеність праці – кількість енергії, використаної на виробничі цілі розраховуючи на один робітника;

• рівень автоматизації й механізації виробництва, що визначається відношенням трудомісткості робіт, виконуваних машинним способом до загальної трудомісткості робіт;

• технічний рівень виробничої інфраструктури підприємства (допоміжних і обслуговуючих підрозділів)

До технологічних ресурсів підприємства ставляться: гнучкість технологічних процесів, наявність конкурентоспроможних ідей, наукових розробок, ін. В основу оцінки технологічної структури виробництва закладені:

• гнучкість виробничої системи – можливість її пристосування до ринкових умов, що змінюються, у першу чергу через підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається;

• показники рівня науково-дослідної роботи, інтеграції науки у виробництво - питома вага інновацій, використаних у виробництві, із загальної кількості розроблених, питома вага ІТП у загальній чисельності ППП, питома вага інженерів, що припадають на 100 робітників, витрати на НДДКР, на 1 гривню реалізованої продукції;

• середній вік технологічних процесів (оптимальний вік – не більше 3 - 5 років);

- рівень прогресивності технологічних процесів - відношення прогресивних процесів до їхньої загальної кількості відповідно до офіційних методик.

Оцінка рівня організації виробництва дозволяє зробити виводи про її ефективність і здійснюється за такими показниками:

• рівень спеціалізації виробництва – відношення вартості річного обсягу профільної продукції до загального обсягу продукції, зробленої за той же період;

• рівень кооперування виробництва (відношення вартості напівфабрикатів, отриманих від сторонніх підприємств, до виробничої собівартості продукції);

• коефіцієнт змінності роботи технологічного встаткування;

• втрати робочого часу у відсотках (за даними статистичної звітності по праці);

• показники тривалості виробничого циклу – по всіх видах процесів;

- коефіцієнт (показник) пропорційності часткових виробничих процесів по потужності – відношення мінімальної пропускної здатності окремих груп устаткування до максимальної здатності;

• коефіцієнт безперервності виробничих процесів, обумовлений відношенням робочого часу до загальної тривалості процесу. Його оцінка дає можливість скоротити тривалість виробничого циклу за рахунок мінімізації часу перерв;

• коефіцієнт паралельності виробничих процесів – відношення часу виробничого циклу при виконанні паралельних операцій до часу їхнього виконання послідовно;

• коефіцієнт прямоточності виробничих процесів, що характеризує можливості їхнього скорочення в часі, – відношення оптимальної довжини шляхи проходження предметів праці, що виключає зайві рухи, до фактичної довжини;

• коефіцієнт ритмічності виробничих процесів, що характеризує можливість рівномірного завантаження встаткування, – відношення фактичного обсягу випущеної продукції або зроблених послуг до їхнього планового показника.

Важливе місце в діяльності підрозділів підприємства займає поліпшення використання виробничих потужностей. Систематичне нарощування обсягів виробництва продукції за рахунок більше повного використання виробничих потужностей дає можливість підвищити ефективність суспільного виробництва. До основних напрямків підвищення ефективності використання виробничої потужності ставляться:

• підвищення екстенсивного завантаження встаткування;

• скорочення строків освоєння нових потужностей, впроваджуваних у виробничий процес;

• ліквідація дисбалансу в потужностях діючих цехів, ділянок і груп устаткування. До причин динамічного дисбалансу потужностей виробничих підрозділів і груп устаткування ставляться: наявність установленого встаткування й фактичний час його роботи, розходження в рівні трудомісткості випускається продукції, що, технічно обґрунтовані норми продуктивності встаткування;

• інтенсифікація виробничих процесів;

• розвиток спеціалізації й кооперування виробництва.