4.4. Модельний експеримент у сучасній медицині.

Моделювання або створення моделей подібних предмету дослідження, застосовується в основному в складних наукових вишукуваннях процесів, що неочевидні або утруднені для спостереження.

Усвідомлене речовинне або уявне відтворення властивостей предметів, явищ і процесів, що відбуваються в складному живому організмі за допомогою спеціально створеного аналога — якогось макета в науковій медицині, виконує моделювання.

Усяка модель є специфічною формою пізнання складної дійсності. Якщо в деяких простих, речовинних моделях це відбиття відбувається в адекватній формі, то в ідеальних, логіко-математичних моделях подібна адекватність моделі своєму оригіналу не обов'язкова.

Опираючись на принцип ізоморфізму, сучасна біологія й медицина усе більш широко використовує методи кібернетичного моделювання. При подібнім моделюванні біологічних процесів, як правило, відтворюються функціональна структура досліджуваного об'єкта й загальні принципи керування й зв'язки, властиві живий і неживій природі. Моделювання біологічних об'єктів засноване на аналогії між даними входів і виходів систем при повній відмінності внутрішніх структур. Наприклад, штучна нирка моделює діяльність живої нирки лише в остаточному підсумку, тобто результатом діяльності нирки і її моделі є виведення з організму азотистих шлаків і т.д. Конкретний же механізм діалізу й виведення шкідливих продуктів у тому й іншому випадку різний.

Моделювання деякою мірою є різновидом абстрактно-логічного пізнання. Його принципова відмінність від «чистого» абстрактно-логічного пізнання полягає в тому, що тут сам процес пізнання і його результат як би матеріалізується, упредметнюється в різних експериментальних установках, модельних спорудженнях і т.д. і т.п. На відміну від теорії модель не пояснює досліджуваного предмета безпосередньо у формі вистав, понять, суджень і умовиводів. Напроти, виникши на основі попередніх гіпотетичних (теоретичних) передумов, модель є як би упредметнений результат пізнання, що бідує надалі теоретичнім тлумаченні. От чому моделі нерідко являють собою тільки проміжну ланку між майбутньою теорією й дійсністю.

При вивченні тих або інших захворювань за допомогою так званого модельного, кібернетичного діагнозу слід ураховувати, що діагностичний процес у медицині не є результатом простого арифметичного підсумовування симптомів і синдромів хвороби. Не випадково говориться, що діагностика — це не процес сумації, а процес синтезу й творчості. Діагностичний процес пов'язаний з переробкою численних анамнестичних, бактеріологічних, лабораторно-біохімічних і інших даних про стан хворого.

Якщо модельний кібернетичний діагност здатний міркувати тільки за законами формальної логіки, то лікар творчо опирається й на всі формально-логічні і діалектичні закономірності. У силу цього знання, отримані на основі модельних аналогій, носять лише умовний, імовірнісний характер. Модельна аналогія зберігає свою пізнавальну, евристичну цінність лише тоді, коли в досліджуваних і порівнюваних об'єктах установлюється подібність в основних, істотних рисах і властивостях, коли враховується не тільки функціональна подібність даних систем, але і їх якісна субстанціональна специфічність. Дотримання даних методологічних принципів особливо важливо при вивченні за допомогою різних моделей біологічних закономірностей як вищих інтегральних і специфічних закономірностей, властивих тільки лише живій природі.

Біологічна близькість деяких вищих тварин, особливо мавп, до людині дає можливість в аналогічній формі відтворити в них деякі нозологічні форми захворювань які властиві людині. При експериментальнім моделюванні так званих людських хвороб у тварин ураховують наступні методологічні принципи: по-перше, певну біологічну близькість моделі (експериментальних тварин) і оригіналу (людину), по-друге, ступінь подібності умов, у яких відтворюється хвороба у тварини, з умовами, необхідними й достатніми для виникнення й розвитку хвороби людину. Незважаючи на наявність великої анатомо-фізіологічної подібності мавпи й людину, перші в природних умовах не здатні хворіти на гіпертонію, атеросклероз і т.д. у тій формі й ступеня, як людей.

Таким чином, натуральна модель (експериментальна хвороба) не є адекватної оригіналу. У силу цього й знання, отримані при вивченні натуральної моделі, можуть (з рядом обмежень і застережень) використовуватися при тлумаченні аналогічних патологічних процесів, що відбуваються в людському організмі. Пізнавально-евристична цінність моделювання хвороб і полягає в тому, що воно сприяє пізнанню сутності етіології й патогенезу захворювань людини

Нерідко той самий процес, будучи оригіналом, стосовно інших процесів являє собою їх модель. Відтворена на тварин та або інша хвороба є якимось оригіналом, а стосовно людині вона — модель його аналогічного захворювання. У свою чергу моделі, використовувані в медико-біологічних науках, не рівноцінні по своїй теоретико-пізнавальній значимості.

Усі демонстраційні моделі у вигляді всіляких муляжів і т.д. не дають пізнавальної інформації, вони лише наочно відбивають відомі морфологічні й функціональні відносини й зв'язку. Нерідко експериментальні моделі містять уже доведені або гіпотетично передбачувані функціональні зв'язки й відносини зацікавленого стану речей. Розумова модель, спрощуючи досліджуваний феномен, вичлінюя його деякі сторони й акцентуючи на них увагу, здатна дати нову пізнавальну інформацію. Подібні особливості розумової моделі роблять її евристично коштовної в ролі першого наближення до істини.

У процесі моделювання доцільне дотримання принципів, що методологічно орієнтують: наявності структурної подібності між моделлю й моделіруємим і здатність моделі функціонально відтворювати деякі стани оригіналу.