4.Особливості прояву законів діалектики в медицині.

З погляду закону єдності й боротьби протилежностей хвороба є суперечливим явищем. Вона розвивається, як уважає ряд фахівців в області філософії медицини, у боротьбі таких тенденцій як «підлогою» і «захист», які взаємозалежні й у процесі боротьби заперечують один одного. З іншого боку, основним протиріччям у розвитку патологічного процесу є боротьба між патогенетичними й саногенетичними процесами в організмі. В основі цього лежить механізм саморегуляції, сутність якого полягає в тому, що величина відхилення пускає в хід сигнал керування, що регулює систему. Механізм компенсації, відновлення повертає систему до норми.

Закон взаємнопереходу кількісних і якісних змін несе серйозне методологічне навантаження. Важливим питанням у теоретичній медицині є питання про грані між здоров'ям і хворобою, нормою й патологією Саме кількісно-якісний підхід дозволяє визначити досить рухливі грані між здоров'ям і хворобою, визначити їхні соціальні критерії, що складаються й. Це питання є предметом спеціального розгляду. Закон взаємно переходу кількісних і якісних змін дозволяє з позицій науково-філософського світогляду визначити своє відношення до концепцій преформізму, епігенезу, креаціонізму в біології.

Проблема якості здоров'я є однієї з найважливіших методологічних проблем наукової медицини. На основі пізнання якісної своєрідності тієї або іншої хвороби встановлюється диференційований діагноз хвороби. Якісна специфічність хвороби лежить в основі нозологічної класифікації хворобливих форм і т.д. Якість – це відносно стійка й відносно істотна визначеність явищ і процесів, що відрізняє їхній друг від друга. У той же час воно по змісту об'єктивно. І хвороба як особливий якісний стан життєдіяльності організму не можна вважати продуктом тільки суб'єктивних відчуттів людину. Об'єктивно відрізняючись від здоров'я, хвороба являє собою особливу якість. Тому під кутом зору об'єктивності якостей треба підходити уводити, увести до ладу аналізу таких явищ, як заразність, патогенність мікробів.

Патогенність мікроба або вірусу — це не властивість. Як об'єктивна й специфічна властивість, патогенність мікробів служить важливим критерієм для визначення їх видової приналежності. На відміну від морфологічного принципу класифікації високорозвинених тварин у класифікації мікроорганізмів, у визначенні виду мікробів нерідко виходять не з морфологічних, а з біологічних властивостей, що об'єктивно відбивають якісні відмінності одного виду мікробів від іншого виду. Патогенність мікроба, специфіка цієї патогенності саме і є одним з основних біологічних властивостей певних конкретних класів мікроорганізмів.

Серед ряду медиків поширене неправильне розуміння категорії «властивість». Зокрема, властивість патогенності мікробів розглядається ними не як властиве самим мікробам, а лише як відношення мікроорганізмів з організмом. Властивість патогенності лише частково проявляється в цих відносинах. Властивості речі не створюються її відношенням до інших речей, а лише виявляються в такім відношенні. Філософом від медицини І.В. Давідовським висловлювалася цікава думка про те, що не існує патогенних або непатогенних факторів, а патогенні лише ситуації. Тут, по суті, їм заперечується об'єктивне існування властивостей. Ця думка І.В. Давідовського, очевидно, слід віднести до розряду полемічних перебільшень. Важко представити, щоб учений такого великого масштабу в медицині заперечував об'єктивне існування патогенності, хвороботворності мікроорганізмів.

Усяка хвороба має свої власні прояви і якісь властивості, називані симптомами, за посередництвом яких пізнається змістовна сутність даної хвороби. Аж до середини XIX століття в пізнанні явищ і процесів життєдіяльності організму в нормальному й патологічному стані акцент робився на якісну сторону досліджуваного, тому що тоді не були ще доступні методи розкладання цієї якості, не говорячи вже про методи його синтезу. Знання діалектики кількості і якості дозволила уникнути механістичного тлумачення нормальних і патологічних процесів. Методологічне значення розглянутих категорії полягає в тому, що вони допомагають у кожнім новім явищі бачити його специфічну, якісну характеристику. Невміння ж бачити в різних патологічних явищах специфічні риси. що якісно відрізняють одне явище від іншого, робить клінічне мислення лікаря не здатним побачити якісно своєрідні явища в іншому.

У практичній діяльності лікар повинен керуватися важливою діалектичною закономірністю: усі кількісні зміни безперервні, а якісні — переривані. Безперервність кількісних змін у якийсь момент переривається виникненням нової якості. Так, у тому або іншому організмі безупинно відбувається кількісне нагромадження й постійне збільшення певних токсичних продуктів, які, досягшись певного кількісного рівня, ведуть до декомпенсації організму, до хвороби. Інакше кажучи, кількісні відхилення фізіологічних процесів убік їх збільшення або зменшення, відбуваючись безупинно й досягшись певного межі, породжують якісно новий стан організму — хвороба.

Зміна фізіологічних процесів у ту або іншу сторону від норми — це одна з передумов захворювання. Але патологічні процеси мають і свої, специфічні особливості, що не проявляються в нормальних умовах риси й. Так, у пухлинному росту є фізіологічні явища росту й розмноження кліток. Вони якісно відрізняються від розвитку кліток у нормальному стані. Неоплазія — це є утвір клітинних груп одмінних іншим механізмом подиху й розмноження, чому той, який є в здоровіших клітках. У якості побічної ознаки порушеного механізму подиху є розподіл кліток, як засіб, що компенсує слабку життєдіяльність хворих кліток. Взаємопроникнення фізіологічного й патологічного, здоров'я й хвороби не заперечують діалектичної закономірності переходу від норми до патології.

У процесі розвитку патологічного початку відбуваються кількісні зміни, які, досягшись вузлової, критичної висоти, стрибкоподібно перетворюються в новий якісний стан, тобто хвороба. Але форми переходу від однієї протилежності до іншої, від одного якісного стану до іншого можуть бути всілякими. У ряді випадків відбувається разовий, одноактний перехід ( при сильнім отруєнні, травмі, опіку і т.д.). Іноді ж цей перехід, стрибок відбувається в затяжний, розтягнутої в часі формі й відбувається ряд проміжних щаблів. Нерідкий розвиток хвороби йде таким чином, що в рамках великого, основного якісного стрибка відбувається ряд дрібних стрибків, так званих мікрострибків. Смерть є результатом поступового концентрування патологічних змін.

За винятком травм, усяка хвороба проходить через сховану (латентну) фазу розвитку. Цей етап хвороби є поступовий еволюційний її розвиток, коли відбувається нагромадження кількісних патологічних змін, які потім стрибкоподібно перетворюються в негативну якість — хвороба. Завдання лікаря полягає в тому, щоб запобігти процесу подальшого нагромадження кількісних патологічних змін, не дозволити їм досягатися вузлової, граничної, критичної величини. Про необхідність обліку специфіки взаємодії кількісних і якісних змін говорять так звані явища синергізму (грецьке. synergeia — спільна дія) або потенцировання, коли деякі комбінації медикаментів викликають загальний ефект більш значний, чому сума ефектів, властивих кожному елементу складу окремо.

Між здоров'ям і хворобою нерідко спостерігаються численні перехідні й проміжні стадії. Про існування подібних перехідних стадій говориться в лікарському афоризмі: «Уже не здоровий, але поки ще не хворий». Такий стан називають субклінічним. Наявність перехідних форм від фізіологічного до патологічного, як і від патологічного до фізіологічного, є глибоко діалектичним процесом. При досягненні граничного рівня одна протилежність переходить в іншу. Цей перехід часом може відбуватися у швидкоплинній, разовій або досить затяжній формі. Розумінню взаємин фізіологічного й патологічного, хвороби й здоров'я допомагає використання таких понять, як мікро- і макрострибок. Перехід від нормального фізіологічного стану до хворобливого, патологічному — це перехід від одною якісного стану до іншого, або макрострибок. Але в рамках цього макрострибка може бути кілька невеликих якісних перетворень, або мікрострибків.

При вивченні організму увага вчених акцентується на дослідженні кліток, органів і систем у їхній функціональній діяльності. Це гносеологічна передумова для усвідомлення норми й патології, визначення хвороби як «кількісної зміни кліток, тканин, органів і соків» (Р. Вірхов). Невірно, що якість одного явища відрізняється від іншого кількістю вхідних у нього складених елементів. Крім складених елементів, на якість явищ впливає характер зв'язки (структура) елементів. Наприклад, білок є матеріальним субстратом життя. Але для утвору протоплазми як нової якості, як специфічного прояву життя недостатньо механічного з'єднання всього тієї кількості елементів, які входять у протоплазму. Для її виникнення як життєвої якості необхідно досить складна комбінація, а не механічна суміш різних білків, вуглеводів, ліпідів, ферментів, води, солей, одновалентних і двовалентних металів і т.д.

На якісну визначеність впливає не тільки кількість вхідних тілець, але і їх співвідношення або, говорячи медичною мовою, лейкоцитарна формула. Грань між здоров'ям і хворобою не абсолютна, а відносна. Нерідко незвичайна комбінація на перший погляд звичайних фізіологічних і психічних проявів життєдіяльності людину веде до порушення норми, тобто здоров'я. Такий спосіб утвору нового якісного стану в сфері живої природи Д.С. Саркісов назвав рекомбінаційними перетвореннями. Цей варіант, на його думку, являє собою поява нових якостей речовини внаслідок якихось просторових конформаціованых (панцира. Сопfоrтis — згідний) рекомбінацій складових його елементів. Такий спосіб використовується при розробці нових лікарських засобів і підвищення лікувальної ефективності вже відомих, але шляхом відбору найбільше активно діючих конформаціованых, структурних варіантів різних біологічно активних речовин.