6. Допомога

Державна соціальна підтримка сім'ї, материнства й дитинства, інших категорій громадян

Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" в редакції Закону 2002 року встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її до­ходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціаль­ного захисту населення.

Так, право на державну допомогу мають незастраховані гро­мадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.

Дитиною визнається особа віком до 18 років (повно­ліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Згідно зі ст. З Закону сім'ям з дітьми призначаються так: види державної допомоги:

1. допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

2. одноразова допомога при народженні дитини;

3. допомога по догляду за дитиною до досягнення нею три­бічного віку;

4. допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклу­ванням;

5. допомога на дітей одиноким матерям;

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самовряду­вання, підприємства, установи, організації та об'єднання грома­дян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми. Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюд­жету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

Розмір державної допомоги сім'ям з дітьми визначається Вер­ховною Радою України щороку у відсотковому відношенні до про­житкового мінімуму з поступовим наближенням до прожиткового мінімуму, але при цьому не може бути нижчим за величину, яка дорівнює 25% від встановленого рівня прожиткового мінімуму,

01.06.2000 р. Верховною Радою України прийнято Закон Укра­їни "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", який спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист — забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.

Отже, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям полягає у щомісячній допомозі, яка надається у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукуп­ного доходу сім'ї.

Малозабезпеченою сім'єю визнається сім'я, яка з по­важних або незалежних від неї причин має середньо­місячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Прожитковий мінімум для сім ї — визначена для кожної сім'ї, залежно від її складу, сума прожиткових мінімумів, розрахо­ваних та затверджених відповідно до Закону України "Про про­житковий мінімум" для осіб, які відносяться до основних соці­альних і демографічних груп населення.

Право на державну соціальну допомогу закон надає мало­забезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різни­ця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встанов­леною спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більшим ніж 75% прожиткового мінімуму для сім'ї.

Строк, на який призначається державна соціальна допомога у загальному випадку, складає шість місяців. Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непраце­здатними, які не мають Інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною. Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел для існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

В нашій державі на законодавчому рівні визначено ор­ганізаційні та правові засади соціальної роботи з дітьми та мо­лоддю. Основним нормативним документом, що регулює зазначе­не питання, є Закон України "Про соціальну роботу з дітьми гі молоддю", прийнятий Верховною Радою України 21.06.2001 р

Соціальною роботою з дітьми та молоддю визнається діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ, не­залежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей тї молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інте­ресів, задоволення культурних та духовних потреб.

Основними напрямками державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

• визначення правових засад соціальної роботи з дітьми та молоддю;

• розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональ­них програм соціального становлення і соціальної підтримка дітей та молоді;

• створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей та молоді, задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, не забороненому законодавством, активної участі в творчій, культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності.

• консультування і надання соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги;

• здійснення соціального менеджменту щодо організації діяльності органів виконавчої влади, громадських організацій, спрямованої на подолання соціальних проблем;

• здійснення соціально-профілактичної роботи щодо за­побігання наслідкам негативних явищ та подолання таких наслідків;

• розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних за­пише щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, на­сильства, потрапили в екстремальні ситуації;

• сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим «З'єднанням громадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів;

• забезпечення дотримання соціальних стандартів і норма­тивів умов життєдіяльності, морального, психологічного та фізич­ного стану дітей та молоді;

• здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забез­печення соціальної роботи;

• сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;

• встановлення та зміцнення зв'язків із соціальними служ­бами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю;

• здійснення комплексу медико-соціальних та реабілітацій­них заходів щодо адаптації в суспільстві дітей з вадами фізично­го та розумового розвитку.

Основними принципами соціальної роботи з дітьми та мо­лоддю закон визнає:

• законність, додержання і захист прав людини;

• диференційність, системність, індивідуальний підхід;

• доступність, конфіденційність у соціальній роботі;

• відповідальність суб'єктів соціальної роботи за додержан­ня етичних і правових норм, вимог та правил здійснення соціаль­ної роботи;

• добровільність у прийнятті допомоги.

З метою надання різноманітних соціальних послуг, соціаль­но-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді, розроблення та здійснення системи заходів по створенню умов, достатніх для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді, здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, проведення системи заходів щодо запобіган­ня негативним явищам та їх подолання в нашій державі функ­ціонує система суб'єктів соціальної роботи з дітьми та молоддю. до яких відносяться уповноважені органи, які здійснюють від­повідну соціальну роботу, та фахівці із соціальної роботи. До уповноважених органів належать:

• органи виконавчої влади;

• органи місцевого самоврядування;

• служби у справах неповнолітніх;

• центри соціальних служб для молоді, їхні спеціалізовані формування;

• підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

Окрема увага у законодавстві приділена захисту прав інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів. Так, Законом України "Про дер­жавну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16.11.2000 р. зазначеним особам гарантовано право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюд­жету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлен­ня державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Згідно з Законом право на державну соціальну допомогу ма­ють:

• інваліди з дитинства І і II групи;

• непрацюючі інваліди з дитинства III групи;

• діти-інваліди віком до 16 років.

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експер­тизи згідно із законодавством України.

Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на дер­жавну соціальну допомогу і пенсію, призначається державні соціальна допомога або пенсія за їх вибором. Державна соціаль­на допомога або пенсія інвалідам з дитинства, яких визнано недієздатними, а також на дітей-інвалідів призначається за ви­бором їхніх батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника

Розмір державної соціальної допомоги призначається в за­лежності від категорії, до якої належить особа, та у відсотка* до прожиткового мінімуму, і підвищується у зв'язку із йог: збільшенням.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства або на дітей-інвалідів віком до 16 років призначається органами соціального захисту населення і виплачується державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей-інвалідів.