Порядок встановлення груп інвалідності

Групу інвалідності у повнолітніх осіб визначають медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) шляхом експертного обсте­ження, а також відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України № 183 від 7 квітня 2004 р. і зареєстрована Мі­ністерством юстиції України за № 516/9115 від 22 квітня 2004 р. зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я № 565 від 23 листопада 2004 р.

При цьому варто знати таке:

Інвалідом вважається особа зі стійким розладом функцій організ­му, зумовленим захворюванням, наслідком травм або вродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги і захисту.

Обмеження життєдіяльності — це неспроможність виконувати повсякденну діяльність способом та в обсязі, звичайними для люди­ни, що створює перешкоди в соціальному середовищі, ставить її у незручне становище порівняно зі здоровими людьми і проявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговуван­ня, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяль­ності, зниженням кваліфікації, що призводить до соціальної деза­даптації.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально побутових та професійних чинників. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, у тому числі й ті, що значно впливають на професій ну діяльність, ефективність лікування та реабілітаційні заходи, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний і робочий прогноз, здатність до соціальної адаптації, по треба в різних видах реабілітації й соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта й професійна підготовка, вік, потреба і можливість працевлаштування.

Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 ні/і 22 лютого 1992 р., медико-соціальна експертиза має здійснюватися після повного і всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують оті й кий або необоротний характер захворювання. Хворого, якого направляють на медико-соціальне експертне обстеження, представляє лікар, який лікує, або голова лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу. Для розв'язання соціальних питань запрошують представників власника підприємства, установи, організації, де працює хворий, або уповноваженого ним органу та профспілкового комітету.

Документи, потрібні для визначення причинного зв'язку інвалідності, подають в оригіналі або їх нотаріально засвідчені копії.

Для об'єктивної оцінки етапу здоров'я і ступеня обмеження її життєдіяльності при огляді у МСЕК у кожному випадку проводять комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення не­обхідних документів, огляд усіма членами МСЕК та оцінювання стану всіх систем організму, вивчення даних лабораторних та функціональних методів дослідження.

Після прийняття експертного рішення про групу інваліднос­ті, визначення реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу складають індивідуальну програму реабілітації, в якій зазначають конкретні заходи щодо реабілітації інваліда, перед­бачають їх послідовність, комплексність і терміни виконання, очікувані результати та критерії оцінки ефективності реабіліта­ційних заходів.

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлю­ють І, II, III групу інвалідності, а також причини інвалідності: за­пільне захворювання; інвалідність з дитинства; трудове каліцтво; професійне захворювання тощо.

Критерії встановлення груп інвалідності

I група інвалідності

Підставою для встановлення І групи інвалідності є стійкі, значно вираженої тяжкості функціональні розлади, зумовлені захво­рюванням, травмою або вродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і потребують постійного стороннього нагляду, догляду чи допомоги.

До цієї групи належать особи з найтяжчим станом здоров'я, які зовсім неспроможні до самообслуговування або які частково здатні виконувати окремі елементи самообслуговування, потре­нують повного постійного стороннього догляду, допомоги або на­гляду, абсолютно залежні від інших осіб щодо забезпечення жит­ті по важливих соціально-побутових функцій.

Критеріями встановлення є значний ступінь обмеження од­нім чи кількох категорій життєдіяльності: обмеження самооб­слуговування III ступеня; обмеження здатності самостійно пере­тупитися III ступеня; обмеження здатності до навчання III ступе­ня; обмеження здатності до трудової діяльності III ступеня; об­меження здатності до орієнтації III ступеня; обмеження здатності до спілкування III ступеня; обмеження здатності контролювати свою поведінку III ступеня.

II група інвалідності

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, ви­раженої тни кості функціональні розлади, зумовлені захворюван­ням, травмою або вродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини (за збереженої здатності до самообслуговування) і без потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Критеріями встановлення цієї групи інвалідності є обмеження однієї чи кількох функцій життєдіяльності вираженого ступеня: обмеження самообслуговування II ступеня; обмеження здатності самостійно пересуватися II ступеня; обмеження здатності до навчання II ступеня; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня; обмеження здатності до орієнтації II ступеня; обмеження здатності до спілкування II ступеня; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві або більше хвороби, що спричинюють інвалідність, ми слідки травми або вроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних розладів призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.

Цю групу призначають інвалідам з дитинства (учням, студентам закладів освіти І—IV рівня акредитації) за наявності ознак інвалідності на період навчання; після закінчення навчального закладу надається довідка про придатність їх до роботи у зв'язку із здобуттям освіти.

Інваліди II групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спе­ціально створених умовах: у спеціальних цехах, де для інвалідні забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичне спостереження і систематична лікарська допомога тощо), на спеціально створених робочих місцях, у надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов'язкових норм виробітку, II доставкою, якщо виникне потреба, сировини додому та прийманням удома готової продукції.

Інваліди II групи можуть виконувати не протипоказані їм види праці (у тому числі й висококваліфіковану) у будь-яких закладах і на підприємствах різних форм власності, де адміністрація забезпечує спеціальні умови (наприклад, ненормований робочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви м роботі, режим харчування, окремі приміщення тощо).

III група інвалідності

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної тяжкості функціональні розлади, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, у тому числі працездатності. Такі особи потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями встановлення III групи інвалідності є обмеження однієї чи кількох категорій життєдіяльності помірно вираженого ступеня: обмеження самообслуговування І ступеня; обмеження здатності самостійно пересуватися І ступеня; обмеження здат­ності до навчання І ступеня; обмеження здатності до трудової ді­яльності І ступеня; обмеження здатності до орієнтації І ступеня; обмеження здатності до спілкування І ступеня; обмеження здат­ності контролювати свою поведінку І ступеня.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначають частковою втратою можливостей до повноцінної працездатності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в здобутті професії або у працевлаштуванні); значне зменшення (більш ніж на 25 %) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в здобутті професії чи в працев­лаштуванні в осіб, які раніше ніколи не працювали і не мають професії.