6. Шляхи правового захисту сім'ї державою

Демократичне і правове суспільство, яке будується в Україні за її Конституцією, орієнтується на сім'ю, жінку і дитину як на вищу цінність, на визнання пріоритетності їх інтересів. Політика держави з цих питань формується на законодавчому рівні. Фор­мування правового простору у сфері започатковано ратифікацією Верховною Радою України «Конвенції ООН про права дитини», яка набула чинності 27 вересня 1991 р.

Упродовж 1991—2000 рр. українське законодавство щодо забезпечення прав жінок і дітей розвивалося та вдосконалюва­лося досить динамічно, а створена нормативна база їх правово­го та соціального захисту в цілому відповідає основним вимогам Оттавської хартії, напрямам європейської політики «Здоров'я для всіх», міжнародному пактові про економічні, соціальні і культурні права.

Гарантії щодо захисту дітей проголошені у ст. 51 Конституції України: «Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороня­ються державою». Украй важливими є ст. 43, яка забороняє ви­користання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах, та ст. 49, що передбачає створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуго­вування і надання безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

В основному законодавчому акті («Основи законодавства України про охорону здоров'я»), що регулює суспільні відносини у сфері охорони здоров'я та медичної допомоги, передбачено окре­мий розділ — «Охорона здоров'я матері і дитини» (розділ VII). У ньому визначені державні гарантії щодо заохочення материнства, забезпечення медичною допомогою вагітних, новонароджених, дітей і підлітків, гарантії щодо контролю за охороною здоров'я дітей у дитячих виховних і навчальних закладах, за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці підлітків, щодо забезпечення дітей віком до трьох років продуктами дитячого харчування тощо.

Втіленню закріплених Конституцією та Законом України («Основи законодавства України про охорону здоров'я») прав та гарантій матері і дитини сприяють прийняті за роки незалеж­ності законодавчі та нормативні акти, програми, які стосуються охорони здоров'я матері і дитини. Із них Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (1992 р.) і подальші доповнення до нього, Закону України про доповнення до Закону України «Кодекс про шлюб та сім'ю» (1996 р.), затверджені указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України «Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства» (1992 р.), «Комплексна про­грама розв'язання проблем інвалідності» (1992 р.), «Державна програма промислового виробництва продуктів дитячого харчування» (1992 р.), «Державна програма імунопрофілактики» (1993 р.), національні програми «Планування сім'ї» (1995 р.) та «Діти України» (1996 р.).

З огляду на несприятливу економічну і демографічну ситуацію в Україні Указом Президента була схвалена Цільова комплексна програма генетичного моніторингу в Україні на 1999 2003 рр. Крім того, з урахуванням труднощів у наданні кардіологічної допомоги дітям раннього віку постановами Кабінету Міністрів України затверджені «Заходи щодо розширення мережі дитячої кардіоревматологічної служби» (1998 р.) та «Комплексні заходи розвитку дитячої кардіохірургічної служби» (2000 р.). З урахуванням сучасної соціально-економічної ситуації, етапу здоров'я жінок та дітей і основних напрямів реформування охорони здоров'я указами Президента України у 2001 р. затверджені «Додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005 року» та Національна програма «Репродуктивне здоров'я 2001—2005».

Прийняті за роки незалежності України законодавчі й нормативні акти з питань охорони материнства і дитинства, що характеризуються достатнім рівнем систематизації, в основному відповідають міжнародним вимогам; вони визначають і реалізовують багатосекторальну комплексну державну політику п цій сфері.

Материнство н Україні охороняється і заохочується державою. Охорона здоров'я матері та дитини забезпечується:

• організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій центрів планування сім'ї, пологових бу­динків, перинатальних центрів, санаторіїв і будинків відпочинку для вагітних та матерів із дітьми; дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів;

• наданням жінці відпустки під час постановки на облік у жі­ночій консультації, у зв'язку з вагітністю, пологами і доглядом за дітьми раннього віку з виплатою допомоги по соціальному страху­ванню та встановленням перерв у роботі для годування дитини;

• виплатою в установленому порядку допомоги у зв'язку з народженням дитини і допомоги на час догляду за хворою дити­ною;

• забороною застосування праці жінок на підприємствах, що шкідливі для здоров'я і вимагають важкої фізичної праці, пере­веденням вагітних на легшу роботу зі збереженням середнього заробітку;

• поліпшенням і оздоровленням умов праці та побуту;

• усуненням негативних екологічних чинників;

• забезпеченням державної і громадської допомоги сім'ї та іншими заходами у порядку, встановленому законодавством України.

Для поліпшення демографічного стану в Україні за відсутнос­ті у жінки можливості самій виховувати дитину останню мають забезпечувати належними умовами виховання в дитячих будин­ках, в інших закладах, серед них і сімейного типу, або має бути заоохочено її усиновлення чи патронування особами, що постійно проживають на території України.

Література:

Нормативна

Конституція України від 28 червня 1996р. –К., 1996

Сімейний Кодекс України. – К.:2002.

Навчальна

Братанюк Л.Є Основи права і законодавства в охороні здоров’я. – К.,2010, стор.306-364

Болотіна Н.Б. Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів. – К., 2005

28