Лекція 4

Кількість годин - 2

Тема: Основи цивільного права. Цивільно-правовий статус медичного працівника

Знати:

• Суб’єкти та об’єкти цивільного права

• Спадкування за законом і за заповітом

• Секретний заповіт

• Юридичні особи в сфері охорони здоров’я

• Цивільно-правовий статус медичної сестри

• Цивільно-правова відповідальність медичних працівників

Вміти:

• Пояснювати предмет, принципи. Систему цивільного права

• Самостійно розв’язувати практичні правові ситуації

• Пояснювати, в чому полягає особливість страхової медицини

• Наводити конкретні приклади цивільної відповідальності

План лекції:

1. Поняття сучасного цивільного права України.

Цивільне законодавство.

2. Суб'єкти і об'єкти цивільного права.

3. Спадкування за законом і за заповітом. Секретний заповіт

4. Поняття юридичної особи. Юридичні особи в системі охорони здоров'я.

5. Страхова медицина.

6. Цивільно-правовий статус медичної сестри

7. Цивільно-правова відповідальність медичних працівників

8. Відповідальність у цивільному праві

1. Поняття сучасного цивільного права України.

Цивільне право-це галузь приватного права, яка регулює особисті немайнові та майнові відносини, що ви­никають між автономними і рівноправними суб'єктами, які наділені суб'єктивними цивільними правами та суб'єктив­ними цивільними обов'язками.

Загальними засадами цивільного права є: неприпусти­мість свавільного втручання у сферу особистого життя люди­ни; неприпустимість позбавлення права власності, крім ви­падків, встановлених Конституцією України та законом; сво­бода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та ін­тересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Акти цивільного законодавства України. До актів ци­вільного законодавства слід віднести Конституцію України, Цивільний кодекс України (далі - ЦК), інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, акти Президента України у випадках, встановлених Консти­туцією, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим.

Цивільним законодавством регулюються особисті і немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному воле­виявленні, майновій самостійності їх учасників.

Особисті немайнові відносини виникають з приводу нематеріальних благ, а саме продуктів творчої діяльності лю­дини або об'єктів права інтелектуальної власності (твори нау­ки, літератури, мистецтва, винаходи, корисні моделі тощо), а також особистих немайнових благ (честь, гідність, ділова ре­путація, зображення людини, її приватне життя тощо).

Майнові відносини являють собою відносини, які ви­никають з приводу майна — матеріальних благ, що мають еко­номічну форму товару, а саме предметів матеріального світу, майнових прав та обов'язків.

2. Суб'єкти і об'єкти цивільного права.

Цивільні правовідносини складаються з певних еле­ментів, до яких відносять: учасників або суб'єктів правовід­носин, тобто осіб, які беруть участь у них; об'єкти правовід­носин, що являють собою немайнове або майнове благо, сто­совно якого виникає певний зв'язок між суб'єктами правовідношення; зміст правовідносин, що складають суб'єктивні ци­вільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки їх учасників.

Учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти пу­блічного права.

Об'єкти цивільних правовідносин: майнові — речі, гроші, цінні папери, а також майнові права. Об'єктами висту­пають також результати деяких видів діяльності людини - ро­біт та послуг; немайнові - продукти творчої діяльності людини або об'єкти права інтелектуальної власності (твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи тощо); осо­бисті немайнові блага (честь, гідність, ділова репутація, ім'я, зображення, приватне життя тощо).

Зміст цивільних відносин: суб'єктивне цивільне право - це міра дозволеної поведінки, що належить учаснику цивільних правовідносин. Відповідно до цього особа здійс­нює свої цивільні права вільно, на свій розсуд, але у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, утримуючись від дій, які б могли порушити права інших осіб; суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра належної по­ведінки зобов'язаного учасника цивільного правовідношення, яка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру.

Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків: договори та інші правочини; створення літературних художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та мо­ральної шкоди іншій особі; акти органів державної влади, ор­ганів влади АРК або органів місцевого самоврядування; рі­шення суду; настання або ненастання певної події.

3. Спадкування за законом і за заповітом

Спадкове право - сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадкування.

Власник, після смерті якого залишилось майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями. Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадковим майном, або спадщиною. Слід зауважити, що спадщина складається з прав та обов'язків спадкодавця, тобто до складу спадщини входять і його борги (невиконані зобов'язання, неоплачені кредити тощо), якщо вони в нього були на день смерті. Спадкоємець має право приймати таку спадщину чи відмовитися від неї. Спадщина відкривається тільки після смерті громадян (фізичних осіб). Після ліквідації юридичних осіб спадкування не буває. Тому спадкодавцями можуть бути тільки громадяни, а спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Спадкування між живими не буває.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а оголошення його померлим набирає законної сили після відповідного рішення суду (ст. 525 ЦК України).

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна чи основної його частини.

Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спадкування, за законом і за заповітом. Можливе одночасне спадкування і за заповітом, і за законом (наприклад, частина майна спадкодавцем заповідана, а інша частина успадковується за законом).

Спадкоємство за законом має місце в тих випадках, коли: заповіту немає; заповіт визнано недійсним; спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися прийняти її.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкоємця; день, коли набирає чинності рішення суду про оголошення особи померлою. Спадкодавцями як за законом, так і за заповітом можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.

Спадкоємцями можуть бути громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктивне право на спадщину у спадкоємців виникає в разі смерті спадкодавця або визнання його в установленому порядку померлим. До громадян як спадкоємців належать особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за життя і народжені після його смерті. Громадяни та держава можуть бути спадкоємцями як за заповітом, так і за законом. Юридичні особи можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Спадкоємцями можуть бути також іноземні громадяни і особи без громадянства.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Цивільне законодавство встановлює суворі обмеження щодо спадкоємців. Зокрема, усуваються від спадщини особи, які: навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-не-будь із спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя; батьки після дітей, відносно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини; батьки й повнолітні діти, котрі злісно ухилялися від виконання покладених на них відповідно до закону обов'язків з утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджено в судовому порядку. Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено дві черги спадкоємців. До першої черги належать: діти (в тому числі усиновлені); дружина та батьки (усиновлювачі) померлого; дитина померлого, яка народилася після його смерті; онуки і правнуки, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем.

До другої черги належать: брати і сестри померлого; дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері. Окрім цього, до гурту спадкоємців за законом належать утриманці, тобто непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті (ст. 531 ЦК України).

Цивільний кодекс України встановлює право на обов'язкову частку в спадщині неповнолітнім або непрацездатним дітям спадкодавця (в тому числі усиновленим), а також непрацездатній дружині, батькам (усиновлювачам) і утриманцям померлого, які успадковують, незалежно від змісту заповіту, щонайменше дві третини частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом. Під час визначення розміру обов'язкової частини враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку (ст. 535 ЦК України). Порядок укладання й посвідчення заповіту регламентується чинним законодавством, згідно з яким кожен дієздатний громадянин може особисто розпоряджатися своїм майном на випадок смерті. До заповіту Цивільний кодекс України встановлює відповідні вимоги.

Оскільки заповіт - це не договір, а односторонній правочин, за яким права та обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлюються такі ж умови його дійсності, як до будь-якого договору, а саме: заповіт має бути складений тільки дієздатною особою; заповіт повинен бути складений у формі, що визначена законом; зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.

Заповіт повинен бути укладений в письмовій формі, де зазначаються місце й час його укладення. Заповіт має бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може бути підписано іншою особою, при цьому робиться помітка про причини, через які громадянин не зміг сам зробити підпис. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Заповіт повинен бути укладений так, щоби розпорядження спадкодавця не викликало непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини.

Після відкриття спадщини державна нотаріальна контора за місцем її відкриття чи за місцезнаходженням спадкового майна вживає заходів з охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів або кредиторів (ст. 558 ЦК України). Спадкоємцям, які прийняли належну їм за заповітом чи за законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право на спадщину. Св.ідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шестимісячного терміну від дня відкриття спадщини.

Новий ЦК надає заповідачу право скласти так званий “секретний заповіт”, тобто заповіт, із змістом якого не має права ознайомитися навіть нотаріус. Особа, яка склала секретний заповіт, заклеює конверт і ставить свій підпис на ньому. Такий заповіт в присутності двох свідків кладуть в конверт і опечатують.

Після відкриття спадщини нотаріус призначає день оголошення заповіту і повідомляє про це членів сім’ї і родичів спадкодавця. В призначений день нотаріус в присутності заінтересованих осіб і свідків відкриває конверт і оголошує зміст заповіту. Про оголошення заповіту складається протокол, в якому записується зміст заповіту. Протокол підписують нотаріус і свідки. Оригінал протоколу зберігається в нотаріальній конторі, а спадкоємцям видають нотаріально посвідчені копії. Мета секретного заповіту — максимально забезпечити таємницю заповіту. Водночас відсутність кваліфікованої юридичної допомоги може зумовити складання заповітів з грубим порушенням встановлених вимог (заповідач забуде підписати заповіт, позбавить спадщини обов’язкових спадкоємців, нечітко висловить свою волю тощо), що буде підставою для визнання заповіту недійсним.