67»Друга частина називається «Устав Володимира Мономаха» (початок XIII ст., ст. Ст. 53—121).

Майже 100 списків розширеної редакції «Руської Правди» дійшли до нас у літописах та в юридичних збірниках (у Міри­лах Праведних, Кормчих та ін.). Найдавніший із цих списків вміщений у Синодальній Кормчій 1282 р. (Державний істо­ричний музей у Москві), а найповніший — Троїцький список другої половини XIV ст. (Державна бібліотека Росії ім. Леніна).

Дослідники відносять розширену редакцію «Руської Правди» до пам'яток епохи розвинутого феодалізму. Пере­важна більшість вчених вважає, що час її створення — це пе­ріод князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Як зазначалося вище, до розширеної редакції «Руської Правди» включені перероблені й доповнені норми короткої редакції, а також ряд нових норм, що відображають інтереси феодалів, захищають їхню власність на землю, за­кріплюють безправне становище холопів, обмежують майнові та особисті права різних категорій феодально-залежного на­селення. Нові норми відображені в «Уставі Володимира Мо­номаха». Поява цього «Устава» пов'язана з повстанням мі­ських низів Києва проти князівської адміністрації у 1113 р., після якого боярство запросило на престол сина Всеволода Ярославича — Володимира.

«Устав Володимира Мономаха» умовно можна поділити на кілька частин: 1) норми, що регулюють боргові зобов'я­зання і кабальні відносини (ст. ст. 53—66); 2) норми, що ре­гулюють соціальні відносини у вотчинах (ст. ст. 67—73, 75— 85); 3) норми, що регулюють питання спадкоємництва (ст. ст. 90—95, 98—106); 4) норми, що регулюють діяльність судово-адміністративного апарату, окремих посадових осіб і судочинство (ст. ст. 74, 86—89, 96—97, 107—109); 5) норми, що регулюють правовий стан холопів (ст. ст. 110—121).

Одним із головних завдань «Устава» було намагання пом'якшити класові протиріччя, які загострилися в умовах упадку Київської держави. В двох перших статтях йдеться про обмеження лихварства; забороняється перетворення закупів у рабів. Розділ, в якому впорядковувалось правове становище холопів, в науковій літературі часто називають «Уставом про холопів». В ньому визначається, за яких умов людина може стати холопом; забороняється практика обернення на холопів тих, хто не сплатив позики за хліб; за посягання на життя хо­лопів передбачено жорсткіші покарання.

68

Великий розділ «Устава Володимира Мономаха» присвя­чений спадковому праву. В ньому встановлювався порядок успадкування майна після смерті бояр, боярських дружинни­ків, смердів.

Багато нового з'явилось в галузі процесуального права. Була введена спеціальна стаття про гоніння по сліду (ст. 68), про випробовування залізом (ст. ст. 77—78), встановлено роз­мір так званих «уроків судових». Кримінальне право попов­нилося статтями, які подавали характеристику нових складів злочину, наприклад, статті про виривання бороди, вибивання

зубів тощо.

Більшість дослідників вважає, що скорочена редакція «Руської Правди» була створена на основі розширеної редак­ції десь у XVI—XVII ст. Цей факт засвідчує, що «Руська Прав­да» існувала ще тривалий час після розпаду Київської держа­ви, більше того, були спроби доповнити її новими нормами звичаєвого права, судової практики, з урахуванням реалій са- -

мого життя.

Зібрані в «Руській Правді» норми свідчать про те, що вона мала виключно практичні цілі: дати можливість суддям спра­ведливо вирішувати справи на підставі діючих законів, а сто­ронам — захищати свої права на суді. Велика кількість спис­ків «Руської Правди» підтверджує той факт, що в процесі ко­ристування нею з'являлися прогалини, тобто були відсутні норми, які б регулювали суспільні відносини в певний період

розвитку держави.

Норми «Руської Правди» справили неабиякий вплив на розвиток правових систем західних і південних слов'ян, сут­тєво вплинули на станошіення пізніших пам'яток права, та­ких як Литовські статути (в трьох редакціях), Псковська судо­ва грамота, Двінська статутна грамота, Судебники 1497, 1550 РР- та окремі статті Соборного уложення 1649 р.

''Руська Правда" є підтвердженням того, що наші пращу­ри — засновники української державності — були носіями високої правової культури, яка грунтувалась на звичаях пред­ків, і поступово, зі становленням держави, трансформувалась У норми звичаєвого права, а згодом — у систему правових норм, що складались із санкціонованих державними структу­рами тих же звичаїв. Уже на той час законодавство мало до-. статньо розвинену систему цивільно-правових норм, багато уваги приділялося кримінальному праву та кримінальному процесу.