§ 2. «Руська Правда» — видатна пам'ятка права України

Найважливішою пам'яткою давньоруського права спра­ведливо вважається «Руська Правда», в якій вміщено давні норми звичаєвого права та «княжі устави». Однак останні за змістом, за формою і за способом висловлення (стилем) наб­лижені до звичаєвого права, позаяк були створені в певних випадках для доповнення, розвитку або зміни певних норм, що раніше існували лише в усній формі. Тому науковці спра­ведливо вважають, що «Руська Правда» — це збірник тільки звичаєвого права. Слово «правда» тут означає «закон». В обох-варіантах тексту «Руської Правди» зустрічається ще один тер­мін — «покон», що тлумачиться науковцями як визначена мі­ра покарання, як «закон» у юридичному значенні. У Троїць­кому списку розширеної редакції «Руської правди» (ст. 9) є згадка про те, що «покони вирнії були при Ярославі», а цей факт посилання на попередні норми вже можна розглядати як юридичний прецедент. Саме з таких прецедентів у бага­тьох країнах йшло формування норм права.

Оригінал «Руської Правди» не зберігся. До наших часів Дійшли численні (близько 106, а за деякими даними майже 300) списки «Руської Правди», складені у XI—XIII ст. Списки називали за іменем їх власника або за місцем знаходження:

1-3337

65Синодальний (бібліотека Синоду), Троїцький (Троїце-Сергіє-ва Лавра), Академічний (бібліотека Академії наук), Карамзін-ський (вперше відкритий Карамзіним) тошо.

"Руська Правда" має три редакції — коротку, розширену та скорочену, в кожній з яких відображені певні періоди роз­витку феодалізму в Київській Русі.

Коротка редакція «Руської Правди» — найдавніша (XI ст.). Вона складається з «Правди Ярослава» (або «Найдавнішої Правди», ст. ст. 1—18), «Правди Ярославичів» (або «Уставу (статуту) Ярославичів», ст. ст. 19—41), «Покону вирного» (ст. 42) та «Уроку мостникам» (ст. 43).

В основу «Найдавнішої Правди» покладене давньоруське звичаєве право. Умовно її поділяють на чотири частини: 1) правові норми про вбивство (ст. 1); 2) правові норми про тілесні пошкодження (ст. ст. 2—7); 3) правові норми про об­разу (ст. ст. 8—10); 4) правові норми про порушення права власності (ст. ст. 11—18). Цей документ зберігає, хоча й зі значними обмеженнями, архаїчне право кровної помсти за вбивство. Предметом правового захисту тут виступає життя, тілесна недоторканність, честь дружинної знаті. За образу людської гідності карали досить жорстоко: наприклад, за вис­микування вуса або частини бороди треба було сплатити штраф учетверо більший, ніж за відсічення пальця. Інші стат­ті «Правди Ярослава» врегульовували порядок відшкодування потерпілим у разі порушення права власності на челядь, ко­ней, зброю, одяг та інше майно, порядок повернення їх гос­подарю. Про високий рівень правової думки у Київській дер­жаві свідчило відмежування права власності та права володін­ня (ст. ст. 13, 14). «Правда Ярослава» порушувала питання про правове становище челяді і холопів, про спадкоємництво, про земельну власність, але ще були відсутні норми захисту феодального землеволодіння.

Дослідники вважають, що сини Ярослава Ізяслав, Всево­лод і Святослав в 50—60-х рр. XI ст. доповнили «Правду Ярослава». Всі зміни і доповнення стосувалися захисту кня­зівського маєтку та князівської земельної власності. У «Прав­ді Ярославичів» чітко простежується специфіка феодального права як права привілею. Так, наприклад, за вбивство смерда чи холопа сплачувався штраф у 5 гривень, а князівського дру­жинника — 80 гривень. Значним кроком у розвитку правової культури Київського князівства стали дві статті «Правди», які передбачали штраф за вбивство смерда чи холопа у розмірі 5 гривень, за вбивство рабині-годувальниці або дядька-вихо-вателя — у 12 гривень.

66 . гт< : .

Найголовнішими досягненнями «Правди Ярославичів» були, з одного боку, скасування кровної помсти і заміна її системою грошових стягнень, з іншого — спрямування штра­фу не до потерпілих, а до державної скарбниці.

У кінці короткої редакції розміщені «Покон вирний» та «Урок мостникам». «Покон вирний» — це статті «Правди», які стосуються розподілу надходжень від продажу та вир між князем, мечниками, вирниками, церквою, а також натураль­ної чи грошової винагороди, яку повинен отримати вирник при вилученні вири. В «Уроці мостникам» ми знаходимо «урок», тобто табель про оплату ремонту міських мостових.

Подальший розвиток феодальних відносин посилив ди­ференціацію серед верстви феодалів. У бояр з'являються свої дружинники, з якими вони брали участь у військових випра­вах. Ці дружинники, подібно до князівських, осідали на зем­лю, тим самим утворюючи групу підвасалів. Відбулись зміни й у політичному житті: збільшилось число удільних князівств, загострювались міжусобиці. В таких умовах значення полі­тичного центру Київської держави — Києва — стало падати, а влада великого князя — послаблюватися. Боярство отриму­вало все більші привілеї і, природно, стало вимагати посилен­ня захисту свого життя та майна, а також життя та майна сво­їх слуг. Стягування вири вже не вважалося достатнім пока­ранням. Необхідно було встановити суворіші покарання за злочини, а це потребувало вдосконалення окремих діючих процесуальних норм. Коротка «Правда» вміщувала лише нор­ми, якими передбачалось покарання за посягання на майно князя та на життя княжих слуг.

Суспільно-економічний і політичний розвиток Київської держави вимагав створення нового юридичного збірника, в якому знайшов би своє відображення подальший розвиток _; феодального права. Була утворена розширена редакція «Руської Правди», яка діяла на всій території давньоруських , земель.

Розширена «Правда» об'єднала вже систематизовані пра­вові норми, що набули чинності за доби Ярослава і Ярослави­чів, та Устав Володимира Мономаха. Вона складається з двох частин. Перша — «Суд Ярослава Володимировича. Руська Правда» (кінець XI - початок XII ст., ст. ст. 1-52). Тут вмі- " Щено більшість норм короткої «Правди» та доповнення — но- , І юридичні норми цивільного, кримінального і процесуаль­ного права, які були введені в дію у період з 1072 р. до 1113 р. ^:*

ятославом, Ізяславом, Всеволодом та їх наступниками.