63Рішнім життям сім'ї, справ людей церковних та окремих со­ціальних груп, в яких була зацікавлена церква.

Церковний устав князя Володимира набув поширення на всій території Русі та був відомий за її межами. Зберіглося більше двохсот його списків XIV—XIX ст. та велика кількість переробок, які існують в семи редакціях.

Устав князя Ярослава Володимировича — одна із най­менш вивчених пам'яток, що визначає юрисдикцію церкви у феодальну епоху. В Уставі знайшла відображення спроба церкви досягти ефективних результатів у боротьбі з залишка­ми язичництва, перш за все у шлюбно-сімейних відносинах. Ним забороняються шлюби між родичами, двоєженство, са­мовільне розірвання шлюбу, а також встановлюються пока­рання батькам, які примушують дітей до укладення шлюбу проти їх волі. Церква за підтримки світської верхівки прагну­ла до зосередження всієї повноти влади та запровадження репресивних заходів у боротьбі з порушенням моральності.

В уставі Ярослава знайшло відображення таке характерне для феодального суспільства явище, як право привілею. Це диференціація покарання в залежності від станового поло­ження потерпшого. Наприклад, у ст. І зазначено, що за викрадення боярської дочки злочинець сплачує «6 гривень злата», дочки менших бояр — «гривну злата», а «добрих лю­дей» — «8 гривен срібла».

Рецепція норм візантійського права збагатила церковне законодавство новими правовими поняттями та нормами. Одні збірники візантійського права без жодних змін набрали юридичної сили, інші були пристосовані до місцевого права і функціонували вже у зміненій формі.

До повністю рецептованих збірників візантійського права належить «Номоканон» — збірник церковного права. Збірник можна умовно поділити на дві частини: перша — це правила Апостолів, Отців Церкви, Вселенських соборів, які назива­лись канонами, друга — численні закони, видані візантій­ськими імператорами у церковних справах (номой), звідки й пішла назва «Номоканон» (слов'янською — «Законоправи-ла»). Разом з «Номоканоном» до руських церков потрапили й збірники світського візантійського права: «Еклога», «Прохі-рон» (офіційні збірники права) і «Книги законнія» — компі­лятивний збірник візантійського права, складений уже на Русі.

"Еклога" — це 18 статей—норм приватного права: у пер­ших 16-ти йдеться про спадщину, свідків, дарування тощо;

64

І7-та стаття містить постанови карного права, а 18-та присвя­чена питанню розподілу воєнної здобичі.

"Прохірон" — офіційний збірник, складений імператором Василем Македонським. Він спирається на норми грецько-рим­ського права, має 40 статей і за змістом схожий з «Еклогою».

"Закон судний людем" також за змістом подібний до ві­зантійського права. Неофіційний збірник компілятивного ха­рактеру «Книги законнія» складається з чотирьох частин — рільничий закон, законні книги про кару, про розведення та про свідків. Це здебільшого постанови приватного та кримі­нального права.

Отже, на Русі домінувало звичаєве право — система пра­вових норм, які склалися на основі санкціонованих державою звичаїв, що панували в первісному суспільстві. Законотворча діяльність здійснювалася у формі князівських та церковних уставів (статутів), договорів князів між собою, з народом, міжнародних договорів. Рецепція візантійського права збага­тила давньоруське право новими нормами, передусім у галузі приватного і шлюбно-сімейного права.