Тема З

Джерела та основні риси права Київської Русі

§ 1. Джерела давньоруського права

Загальна теорія держави та права дає таке визначення по­няття «джерело права»: це спосіб (засіб) існування і виразу правових норм як певних установок у поведінці людей, що характеризуються владністю і підтримуються державним примусом.

Джерела права мають характерні ознаки: по-перше, вони не віддільні від поняття юридичної норми. Йдеться про той чи інший спосіб існування норм права та про те, що джерело права завжди є носієм правової норми; по-друге, джерело права є формою зовнішнього виразу правових норм, звернен­ня до якої дає уявлення про регламентовані правила поведін­ки та співжиття; по-третє, джерело права завжди є більш чи менш визначеним.

Традиційно у системі джерел права виділяють норматив­ний акт, правовий звичай, релігійно-правові норми, судовий прецедент, адміністративний прецедент, юридичний договір, міжнародні правові акти.

Основним джерелом права в Україні є нормативно-пра­вовий акт (закон). Він найчіткіше формулює зміст прав і обов'язків; оперативно й гнучко реагує на зміни в суспільстві; оперативно змінює чи скасовує норму; дає можливість систе­матизувати норми і полегшити користування ними.

У Давньоруській державі домінуючим джерелом права бу­ло звичаєве право. Під звичаєвим правом розуміємо норми, які виникають на основі звичаю, санкціонуються державою і

58

стають загальнообов'язковими для виконання. Закон втілю­вав волю законодавчої влади: князя та віча.

Контент-аналіз документів княжої доби засвідчує, що в той час поняття «закон» мало швидше моральний, релігійний зміст, ніж правовий. У «Повісті временних літ» Нестор поси­лається на «Хроніку» візантійського автора Георгія Амартола, який під законом родів і племен розумів «отец свои обьічаи», та й сам Нестор пише про закон як про традиції та звичаї предків: кривичи «не ведущи закона божия, но творящие са-ми себе закон», половці «... закон держат отцов своих». Є також літописна згадка, що в договорах Олега з греками (907, 911 РР-)> останні присягались додержуватись договору «по християнському закону», а русичі присягалися Перуном, Ве-лесом і покладанням мечів.

З прийняттям християнства поняття «закон» на Русі поча­ло ототожнюватися з біблейськими заповітами (скрижалі Мойсея), з релігійними нормами. Підтвердження цьому є «Слово про закон і благодать» митрополита Ілларіона, який писав, що закон «був попередником і слугою благодаті та істини; істина ж і благодать служать... життю нетлінному. Спочатку закон, а потім благодать... Коли Бог відвідав люд­ство... народилась благодать та істина, — істина, а не закон...» Коли євангельська віра «до нашого руського народу дійшла, і озеро закону висохло, євангельське ж джерело наповнилося водою, покрило всю землю і на нас пролилося».

Право й правові відносини в Київській Русі теж виходили з моральних норм, були пов'язані з родообщинними тради­ціями, звичаями та моральними вимогами, в яких належне й негативне оцінювалися як «правда» чи «неправда» (не випад­ково перша збірка світських законів дістала назву «Руська Правда»).

Основними джерелами давньоруського права були звичаєве неписане право, в основі якого лежав правовий звичай, між­народні договори з греками, договори князів між собою, до­говори князів з народом і дружиною, княжі устави та уроки, Церковні устави, рецепція візантійського права, яка позначи­лася, головним чином, на церковному законодавстві. «Руська Правда» — перший кодифікований збірник правових норм Київської Русі, який поклав початок формуванню інституту права.

Законодавча діяльність князів не виходила за межі звичає­вого права. Перші акти князівського законодавства в галузі публічного права (уроки, устави, договори) часто фіксували звичаєві норми, тлумачили їх, але нових не створювали. В га-