2. Загальні рекомендації до вирішення розрахунково-графічних задач

При розв’язанні задач доцільно орієнтуватися на наступні методичні вказівки.

Побудова на двомірних графіках відповідних кривих передбачає за даними таблиць низку наступних операцій.

1. Крива виробничих можливостей: відкладання на горизонталі обсягу випуску товару X, а на вертикалі – товару Y; проведення кривої зліва згори вправо донизу (згідно точкам перетену перпендикулярів від парних позначек на горизонталі та вертикалі).

2. Крива попиту: відкладання на горизонталі обсягу попиту на товар X, а на вертикалі – його відповідної ціни; проведення кривої зліва згори вправо донизу (згідно точкам перетену перпендикулярів від парних позначек на горизонталі та вертикалі); збільшення попиту внаслідок дії його нецінових факторів графічно демонструється паралельним зміщенням кривої праворуч, а його зменшення під їхнім впливом – ліворуч щодо первинного розташування кривої.

3. Крива пропозиції: відкладання на горизонталі обсягу пропозиції товару X, а на вертикалі – його відповідної ціни; проведення кривої зліва знизу вправо догори (згідно точкам перетену перпендикулярів від парних позначек на горизонталі та вертикалі); збільшення пропозиції внаслідок дії її нецінових факторів графічно демонструється паралельним зміщенням кривої праворуч, а її зменшення під їхнім впливом – ліворуч щодо первинного розташування кривої.

4. Графік кривих взаємодії попиту і пропозиції: відкладання на горизонталі одночасно (різним коляром) обсягів пропозиції та попиту щодо товару X, а на вертикалі – його відповідної ціни; проведення кривої пропозиції зліва знизу вправо догори (згідно точкам перетену перпендикулярів від парних позначек на горизонталі та вертикалі); проведення на цьому ж графіку кривої попиту зліва згори вправо донизу (згідно точкам перетену перпендикулярів від парних позначек на горизонталі та вертикалі); точка перетену кривої пропозиції та кривої попиту ілюструє їхню рівновагу; Остання може змінюватися завдяки зміщенню кривих попиту і (або) пропозиції внаслідок дії їхніх нецінових чинників.

5. Крива Лоренца: відкладання на горизонталі двадцятивідсоткових груп населення (починаючи з найбіднішої групи шляхом додавання до неї другої, до двох перших - третьої, до трьох перших - четвертої, до чотирьох перших - п’ятої), а на вертикалі – їхніх відсоткових часток у національному доході; проведення бісектриси та самої кривої Лоренца (згідно точкам перетену перпендикулярів від парних позначек на горизонталі та вертикалі), яка проходить нижче бісектриси, зустричаючись з останньою на початку координат і там, де стикаються перпендикуляри, що відповідають позначкам у 100 % на обох лініях координат; ступень нерівності на даному графіку відображає площа між бісектрисою та кривою Лоренца; вона може бути проведена як без врахування втручання держави у перерозподіл національного доходу, так і з його врахуванням, коли нерівність скорочується внаслідок податків і соціальних трансфертів.

Розрахункові задачи передбачають застосування наступних дій.

При визначенні коефіцієнта еластичності попиту необхідно спочатку розрахувати відсоткові зміни як попиту, так і того фактору, котрий викликав зрушення попиту, шляхом окремого ділення їхніх звітних величин на їхні ж базові значення та множення отриманого результату на 100 %, а потім обчислити сам коефіцієнт еластичності через ділення процентної зміни попиту на відсоткове зрушення відповідного фактору; причому, для з’ясування того, яким є попит (з огляду на визначену величину коефіцієнта еластичності), знак останнього не враховується, тобто береться за модулем.

При розрахунку коефіцієнта еластичності пропозиції треба спочатку визначити відсоткові зміни як пропозиції, так і того фактору, котрий викликав зрушення пропозиції, шляхом окремого ділення їхніх звітних величин на їхні ж базові значення та множення отриманого результату на 100 %, а потім обчислити сам коефіцієнт еластичності через ділення процентної зміни пропозиції на відсоткове зрушення відповідного фактору; причому, для з’ясування того, яким є пропозиція (з огляду на розраховану величину коефіцієнта еластичності), знак останнього не враховується, тобто береться за модулем.

При обчисленні рівноважної ціни (p), рівноважного попиту (Qd) або рівноважної пропозиції (Qs), виходячи з наведеної (в умові задачі) системи рівнянь рівноважного попиту і рівноважної пропозиції, треба прирівняти між собою праві сторони даних рівнянь і завдяки цьому вирахувати p, а потім, підставивши її значення в одне з наведених рівнянь, визначити Qd чи Qs.

При розрахунку суспільно необхідних витрат праці (СНВП), тобто вартості продукції, потрібно (за даними наведеної таблиці) перемножити випуск кожної групи виробників на їхні індивідуальні питомі витрати, скласти отримані результати та поділити цю суму на сукупний випуск усіх груп; якщо індивідуальні питомі витрати наведені з їхньою розбивкою (на амортизацію засобів праці, витрати предметів праці, витрати необхідної праці та витрати додаткової праці), то спочатку треба їх скласти, а потім здійснити раніше зазначені операції; у будь-якому випадку, додаткові доходи матиме та група виробників, у котрій індивідуальні питомі витрати опиняться найменшими порівняно з СНВП.

При з’ясуванні впливу зміни продуктивності або інтенсивності праці на вартість одиниці продукції необхідно (за даними таблиці в обох періодах) поділити сукупну вартість продукції на її кількість та порівняти результати, отримані у базовому і звітному періодах; зростання інтенсивності (напруженості) праці не змінює вартість одиниці продукції, оскільки це в однаковій пропорції збільшує як сукупну вартість, так і кількість продукції; напроти, підвищення продуктивності (ефективності) праці зменшує вартість одиниці продукції, бо внаслідок технічного прогресу відбувається зростання як випуску, так і сукупної вартості продукції, але остання збільшується менше (тому що скорочення витрат живої праці випереджає розширення витрат уречевленої праці), ніж обсяг першого.

При обчисленні кількості золотих монет, котрі можна було відкарбувати (за умов золотого стандарту) з певного обсягу чистого золота (за даними таблиці), треба масу чистого золота у грамах поділити на лігатурну вагу однієї монети, помноженої на пробу (у тисячних частках) і поділеної на 1000.

При розрахунку (за даними таблиці) фактичної ваги повноцінної монети, за котрої її можна приймати в якості законного засобу обігу і платежу, потрібно від її лігатурної ваги відняти значення останньої, помноженого на встановлений ремедіум (у відсотках) і поділеного на 100 %.

При визначенні (за даними таблиці) розміру фідуціарної банкнотної емісії (за умов золотого стандарту) треба від загальної банкнотної емісії відняти обсяг офіційних золотих резервів (у грамах), поділений на величину вмісту чистого золота в одній банкноті.

При обчисленні: агрегату M0 (маси готівкових грошей) необхідно скласти масу випущених банкнот з масою відкарбованих розмінних монет; а агрегату M1 (сукупності готівкових і безготівкових грошей) потрібно додати до агрегату M0 кошти на поточних (розрахункових, чекових, безстрокових) рахунках.

При розрахунку (за даними таблиці) маси готівкових грошей (M0), що має знаходитися в обороті відповідно до закону грошового обігу, використовується наступна формула:

M0 = (Т – К + П – Пб) / С0, (1)

де Т – сума цін товарів, представлених до продажу у даному періоді;

К – сума цін товарів, проданих у кредит в даному періоді;

П – сума платежів, строк котрих настав у даному періоді;

Пб – сума безготівкових платежів, здійснених у даному періоді;

С0 – швидкість обігу одноіменої готівкової грошової одиниці (разів).