3.4. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку.

Внутрішній трудовий розпорядок — це додержання пра­цівником у процесі виконання трудових функцій визначеного нормами трудового права порядку організації праці.

Внутрішній трудовий розпорядок є предметом централізо­ваного та локального правового регулювання. За критерієм суб'єкта всі нормативні акти, які визначають внутрішній тру­довий розпорядок, можна розподілити на 2 групи: загальні (поширюються на всіх найманих працівників) та спеціальні (враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників). До першої групи відносяться КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку; до другої — закони, які врегульовують правовий статус окремих категорій працівників, дисциплінарні статути, положення про дисципліну окремих категорій праців­ників тощо.

Внутрішній трудовий розпорядок на всіх підприємствах не­залежно від організаційно-правової форми та форми власності визначений Типовими правилами внутрішнього трудового роз­порядку для робітників і службовців підприємств, установ і організацій, ними визначаються порядок і умови прийняття на роботу та звільнення; норми та використання робочого часу; види заохочень за сумлінну працю та порядок їх застосування; засоби впливу за порушення трудової дисципліни та порядок оскарження їх накладення.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному під­приємстві, в установі, організації визначається правилами внут­рішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудови­ми колективами за поданням роботодавця та профспілкового комітету / Див. п.3.11, 3.12 цього розділу/.

Правилами внутрішнього розпорядку визначаються трудові обов'язки працівника, які умовно можна розподілити на 2 групи:

1) обов'язки з виконання трудових функцій (виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, продуктивно викорис­товувати робочий час, своєчасно і точно виконувати розпоряд­ження роботодавця тощо);

2) обов'язки додержуватися правил поведінки, які забезпечу­ють нормальний трудовий процес (режиму роботи, правил охоро­ни праці, техніки безпеки, гігієни праці, виробничої санітарії, утримувати своє робоче місце в чистоті та порядку, бережливо ставитись до майна власника тощо).

Обов'язки роботодавця полягають в організації процесу праці, належному забезпеченні умов безпеки та гігієни праці, у наданні необхідних засобів для виконання працівниками трудових обов'язків тощо.

Певну особливість мають основні трудові обов'язки Прези­дента України, Голови Верховної Ради України та його заступни­ків, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, Голів та членів Конституційного Суду, Верховного Суду, Вищого господарського суду України, Генерального прокурора України та його заступників, які регулюються Конституцією та спеціальними законами України. Основні обов'язки інших категорій державних службовців визначені Законом України "Про державну службу".

У деяких галузях народного господарства для окремих кате­горій працівників діють статути та положення про дисципліну, які затверджуються, як правило, Кабінетом Міністрів України (Дисциплінарний статут прокуратури України, затв. постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту тощо). Необхідність застосування спеціальних актів зумовлена особ­ливістю змісту обов'язків працівників, складу дисциплінарних правопорушень та дисциплінарних стягнень. КЗпП не конкре­тизує перелік галузей, в яких можуть діяти статути (положення) про дисципліну, та не визначає особливості суб'єктів, на яких поширюються спеціальні норми.

Особливістю статутів та положень про дисципліну є те, що вони поширюються тільки на певні, визначені категорії праців­ників відповідної галузі. Так, Дисциплінарний статут проку­ратури України визначає трудову дисципліну лише прокурор­сько-слідчих працівників та працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту не поширюється на праців­ників, які не забезпечують рух безпосередньо, а лише здійсню­ють його обслуговування.

На сьогодні в Україні зберігають чинність деякі статути про дисципліну, затверджені Радою Міністрів СРСР (для праців­ників морського, річкового транспорту, цивільної авіації тощо).

Наявність статутів та положень про дисципліну не виклю­чає прийняття в цих організаціях правил внутрішнього тру­дового розпорядку, які регулюють питання, не передбачені в зазначених актах. Зокрема, п. 3 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожен працівник, на якого поширюється дія цього Положення, зо­бов'язаний дотримуватись правил внутрішнього трудового роз­порядження.

3.5. П Р О Т О К О Л № 1