Сполучна тканина

Сполучна тканина об'єднує велику групу тканин, які розвиваються із мезенхіми. Морфологічно вона характеризується добре розвиненою міжклі­тинною речовиною, яка складається з волокнистих структур та основної речовини. Для деяких видів сполучної тканини характерною є також різноманітність клітин. Фізико-хімічні властивості міжклітинної речовини та її будова значною мірою визначають функціональне значення різновидів сполучної тканини.

Сполучна тканина виконує ряд важливих функцій: механічну, опорну та формоутворювальну - вони формують капсулу і строму багатьох органів, зв'язки, сухожилки, хрящі, кістки; захисну, що здійснюється шляхом механічного захисту, фагоцитозу та вироблення імунних тіл; пластичну, що виражається в активній участі в процесах регенерації, загоєнні ран; трофічну, яка пов'язана з регуляцією живлення клітин та їх участю в обміні речовин; гомеостатичну - підтримання постійності внутрішнього середовища організму; регуляторну - впливає на діяльність інших тканин завдяки біологічно активним речовинам.

Сполучна тканина поділяється на волокнисту сполучну тканину, скелетну (хрящова, кісткова) та сполучну тканину із спеціальними властивостями. До останніх належать: ретикулярна, жирова, пігментна та слизова тканини.

1. Волокниста сполучна тканина

Волокниста сполучна тканина, залежно від вмісту волокнистих структур. є пухкою і щільною. Пухка містить порівняно більше клітин і основної речовини. а щільна багата волокнистими структурами.

Щільну волокнисту сполучну тканину, відповідно до розташування волок­нистих структур, поділяють на оформлену і неоформлену: в оформленій волокна розташовані паралельно, а в неоформленій вони ідуть у різних напрямках

Пухка волокниста сполучна тканина супроводжує нерви та кровоносні судини й утворює строму органів. її міжклітинна речовина містить колагенові, еластичні та ретикулярні волокна. Колагенові волокна побудовані із білка колагену, еластичні - із білка еластину. Колагенові волокна дуже міцні, вони забезпечують механічні властивості сполучної тканини. Еластичні волокна надають тканині пружності, тобто можливості розтягуватись, а потім повер­татись до попередніх розмірів. Ретикулярні волокна виконують опорну функцію, утворюють сітки і особливо розвинені у кровотворних органах. Основна (аморфна) речовина, в яку занурені клітини і волокна сполучної тканини, - це гель певної в'язкості та хімічного складу. Вона складається з води, білків, ліпідів, полісахаридів, мінеральних речовин. Вміст і склад основної речовини неоднаковий у різних видів сполучної тканини.

Серед клітин пухкої сполучної тканини розрізняють: фібробласти, макрофаги, плазмоцити, тканинні базофіли, пігментні, адвентиційні, жирові та ретикулярні клітини, а також лейкоцити, які мігрують із крові (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Пухка волокниста сполучна тканина:

1 - фібробласт; 2 - макрофаг; 3 - плазмоцит; 4 - тканинний базофіл; 5-лімфоцит; 6 -нейтрофільний гранулоцит; 7 - адипоцит; 8 - адвентиційна клітина; 9 - колагенове волокно; 10 -еластичне волокно.

Фібробласти - клітини, які синтезують сполуки, що формують волокна і основну речовину сполучної тканини. Це найбільш поширені і функціонально основні клітини пухкої волокнистої сполучної тканини. Зрілі фібробласти мають подовгасту форму, відростки, нечіткі межі і світле ядро. Цитоплазма характери­зується нечітким поділом на внутрішню, більш щільну частину, що оточує ядро, -ендоплазму і периферичну, порівняно світлішу - ектоплазму. Фібробласту влас­тива рухливість, можливість змінювати форму. В цитоплазмі фібробласта добре розвинута гранулярна ендоплазматична сітка і комплекс Гольджі (рис. 2.9). За ступенем диференціювання і функціональної активності фібробласти поділяють на ряд видів: малодиференційовані, юні, зрілі (клітини, що інтенсивно продукують колаген), фіброцити.

Рис. 2.9. Структурна організація фібробласта і фіброцита:

а — фібробласт; б — фіброцит; 1 — гранулярна ендоплазматична сітка; 2 — комплекс Гольджі; 3 — ядро.

Рис. 2.10. Структурна організація макрофага:

1 - псевдоподії; 2 - гранулярна ендоплазма­тична сітка; 3 - комплекс Гольджі; 4 - лізосоми; 5 - фаголізосома.

Макрофаги (гістіоцити) - другі за чисельністю (після фібробластів) клітини пухкої волокнистої сполучної тканини. Вони утворюються з моноцитів після їх міграції в сполучну тканину із просвіту кровоносних судин. Функція макрофагів: фагоцитоз і участь у реакціях природного і набутого імунітету. Для макрофагів характерною є велика кількість лізосом у цитоплазмі і численні мікровирости цито­плазми (рис. 2.10).

Тканинні базофіли (тучні клітини) -це клітини, що синтезують, накопичують ряд біологічно активних речовин: гепарин, серотонін, гістамін, дофамін тощо. Для морфології тучних клітин характерною є наявність у їх цитоплазмі специфічної зернистості, яка за будовою і хімічним складом подібна до гранул базофілів крові (рис. 2.11).

Рис. 2.11. Структурна організація тканинного базофіла:

1 - комплекс Гольджі; 2 - мікроворсинки; 3 - гранули.

Плазматичні клітини походять з В-лімфоцитів, вони забезпечують гумо­ральний імунітет, виробляючи антитіла (гамма-глобуліни). Плазмоцит - неве­лика клітина округлої форми, має округ­ле ядро, розвинені гранулярну ендо­плазматичну сітку та комплекс Гольджі (рис. 2.12).

Рис. 2.12. Структурна організація плазмоцита:

1 - гранулярна ендоплазматична сітка; 2 - комплекс Гольджі; 3 — мітохондрії; 4 — гете-рохроматин.

Жирові клітини (адипоцити) здатні до накопичення в цитоплазмі резервного жиру, який забезпечує трофіку, енерго-утворення та метаболізм води.

Пігментні клітини (меланоцити) містять у цитоплазмі пігмент меланін. Піг­ментні клітини мають відростки і поділя­ються на два види - меланоцити, які вироб­ляють пігмент, і меланофори, які можуть лише накопичувати його в цитоплазмі.

Адвентиційні клітини - це неве­ликі, веретеноподібної форми, малодифе-ренційовані клітини, що супроводжують дрібні судини. У процесі диференціації ці клітини можуть перетворюватися у фібробласти й адипоцити.

Лейкоцити різних видів (гранулоцити, агранулоцити) мігрують із крово­носних судин і виконують у сполучній тканині захисні функції. Лімфоцити, на відміну від інших видів лейкоцитів, можуть із сполучної тканини через лімфу, що відтікає, знову потрапляти в кров.

Щільна волокниста сполучна тканина вирізняється високим вмістом волокон (переважно колагенових) та низьким вмістом аморфного компонента у складі міжклітинної речовини. Серед незначної кількості клітин переважають фіброцити. Ця особливість забезпечує високу механічну міцність. Залежно від орієнтації волокон, розрізняють оформлену та неоформлену щільну волокнисту сполучну тканину.

Оформлена щільна волокниста сполучна тканина знаходиться у складі фіброзних мембран, зв'язок, сухожилків. Останні, з'єднуючи м'язи з кістками, зазнають дії вектора сили переважно в одному напрямку. Вказаний фактор є причиною чітко паралельної орієнтації пучків колагенових волокон у просторі.

Прикладом неоформленої щільної волокнистої сполучної тканини може слугувати сітчастий шар дерми шкіри. У його складі товсті пучки колагенових волокон ідуть у різних напрямках, що забезпечує резистентність шкіри при найрізноманітніших напрямках дії механічних факторів.