2. Роль видатних учених у розвитку фізіології

Фізіологія як самостійна наука, що грунтується на експериментальному методі дослідження, бере свій початок від робіт Уільяма Гарвея (1578-1657), який математично розрахував і експериментально обгрунтував теорію кровообігу. В. Гарвей (1578-1657) перший подав думку, що тварини в своєму онтогенезі повторюють філогенез. Це відкриття мало значення не лише для анатомії і фізіології, але й для всієї біології та медицини.

У ХVІI-ХVIII ст. вчені намагалися пояснити роботу рухового апарату, механіз­ми вентиляції легень, функції нирок і ін. з точки зору законів механіки. Великою популярністю користувалася концепція тварин-автоматів, розвинена Рене Декартом, який переніс принципи механічного руху і на нервову систему тварин. Ви­користовуючи закони оптики, Декарт намагався пояснити роботу ока людини. Відкриття біоелектричних явищ італійським анатомом і фізіологом Луїджі Гальвані (1737-1798) поклало початок експериментальній медицині. Французь­кий фізіолог Франсуа Мажанді (1783-1855) довів окреме існування чутливих (задні корінці) і рухових (передні корінці спинного мозку) нервових волоконщо стверджувало взаємовідповідність структури та функції (закон Белла-Мажанді).Німецький фізіолог Іогане Мюллер сформулю­вав "Основні положення рефлекторної теорії", які в подальшому були розвинені у працях І.М. Сєченова та І.П. Павлова.

Німецький фізик, математик і фізіолог Герман Гельмгольц (1821-1894), якому належать великі відкриття в галузі фізіологічної акустики і фізіології зору, вивчав процеси скорочення м'язів, явище тетанусу і вперше виміряв швидкість проведення збу­дження по нерву жаби. Розвиток фізіології тісно пов'язаний з іменами видатних фізіологів І.М. Сєченова і І.П. Павлова. Відкриття, зроблені цими великими вченими, увійшли в науковий фонд світової медицини.

Надзвичайно важливі відкриття були зроблені І.М. Сєченовим у галузі фізіології центральної нервової системи. І.М. Сєченов був першим фізіологом у світі, який теоретично обгрунтував, що психічна діяльність людини відбувається рефлекторно, а не на основі духовного початку. В 1863 р. була опублікована його знаменита праця "Рефлекси головного мозку", в якій учений стверджує, що наше мислення, духовне життя закономірно формується під впливом зовнішнього середовища і мозок є органом, який відображає ці впливи. Наше психологічне життя - це закономірний підсумок умов виховання, дії середовища та генетичних факторів.

І.М. Сєченов теоретично обгрунтував механізми мозкової діяльності. І.П. Павлов розробив метод умовних рефлексів, який дозволяє експериментально досліджувати фізіологічні механізми, що лежать в основі психічної діяльності і поведінки. Метод об'єктивного вивчення поведінкових реакцій, введений І.П. Павловим, створив нову науку - фізіологію вищої нервової діяльності. Ця наука є теоретичною основою для розуміння сутності механізмів психічної діяльності людини.

І.П. Павлов уперше в історії науки показав вплив слова на психіку людини і стан нормального функціонування фізіологічних систем організму. Слово - це система сигналів, яка закономірно змінює психіку, поведінку, функціонування органів. І.П. Павлов вклав у руки медика могутню зброю в боротьбі за здоров'я людини, надавши йому можливість правильно користуватись словом як мораль­ним впливом на людину для успішного лікування.

Ідея нервізму - це визнання провідної ролі нервової системи в регуляції функцій. Вона пронизує всі дослідження І.П. Павлова. Його роботи в галузі фізіології травлення були оцінені на світовому рівні: вчений був нагороджений Нобелівською премією.

Майже 20 років І.П. Павлов присвятив вивченню фізіології травлення. Запропоновані ним методи накладання фістул на різні відділи шлунково-кишко­вого тракту сприяли видатним відкриттям у галузі травлення.

Великими відкриттями І.П. Павлов збагатив фізіологію кровообігу. Він описав закономірності, пов'язані із саморегуляцією артеріального тиску, відкрив симпатичний підсилювальний нерв серця, підтвердив адаптаційно-трофічну дію симпатичних нервів на міокард.

І.П. Павлов завжди турбувався про молодь. Він залишив лист - науковий заповіт молоді. Великий учений писав: "Що б я хотів побажати молоді? По-перше, послідовності. Ще на початку своєї роботи привчіть себе до суворої послідовності в накопиченні знань. Вивчіть ази науки, перш ніж зійти на її вершину. Ніколи не беріться за наступне, не засвоївши попереднього.

По-друге - скромності. Ніколи не думайте, що ви вже все знаєте. І як би високо не оцінювали Вас, завжди майте мужність сказати собі: я неук.

Не дозволяйте гордині заволодіти вами. Через неї ви будете чинити опір там, де потрібно погодитися, через неї ви відмовитеся від корисної поради і дружньої допомоги, через неї ви втратите міру об'єктивності.

По-третє - пристрасті. Пам'ятайте, що наука вимагає від людини всього її життя. І якби у вас було два життя, то їх би не вистачило вам. Значного напруження і великої пристрасті вимагає наука від людини. Будьте пристрасні у вашій роботі і у ваших пошуках".

В галузі фізіології багато і плідно працювали вчені медичних шкіл України. Засновником експериментальної фізіології в Харківському університеті був І.П. Щолков, який керував кафедрою фізіології з 1863 р. У своїх працях головну увагу він приділяв фізіології нервової системи та вивченню газообміну. І.П. Щолков (1833-1900) написав посібник з фізіології. У його лабораторії ви­конав свою першу наукову роботу В.Я. Данилевський (1852-1939), який пізніше протягом майже півстоліття очолював фізіологічну науку в Харкові.

Проблематика досліджень академіка В.Я. Данилевського різноманітна й переважно стосується питань нейрофізіології та ендокринології. Йому належить розв'язання проблеми рефлекторного гіпнозу. Академік Данилевський розгортає роботу інституту експериментальної ендокринології і розбудовує інсулінову фабрику, яка постачає інсуліном медичні заклади СРСР.

Засновником експериментальної фізіології в Києві був учень віденського фізіолога Карла Людвіга, його асистент, чех за національністю В.Б. Томса. Він очолював кафедру з 1865 по 1883 рр. Його послідовником був С.І. Чир'єв - учень видатного вченого, академіка П.В. Овсянникова. С.І. Чир'єв надав роботі кафедри Київського медичного факультету електрофізіологічного і неврологічного спрямування, що й досі певною мірою визначає характер її діяльності. Найвиз­начніші праці з цієї проблеми належать академіку В.Ю. Чаговцю (1873-1941).

Кафедру фізіології медичного факультету Одеського університету очолював проф. Б.Ф. Веріго (1860-1925), якому належать важливі праці з електрофізіології.

Широкі дослідження будови і функції нервової системи, легень, печінки, нирок, судин шкіри проводив спочатку в Харківському, а згодом - в Київському університеті Н.А. Хожонщевський (1863-1909). З його ініціативи у Києві вперше у світі почали проводити народні медичні читання.

Особливо важливого теоретичного і практичного значення набули дослі­дження І.О. Соколянського в Українському Інституті Експериментальної Дефек­тології. І досі його дослідженням приділяють належну увагу в англійській медичній літературі. І.О. Соколянський заперечував надмірну психологізацію та соціологі­зацію людини в концепціях Маркса, Енгельса і їх російських послідовників. Такі погляди стали причиною розгрому інституту, ув'язнення та висилки вченого з України.

Академік В.П. Протопопів - психіатр і нейрофізіолог, представник харківсь­кої школи, визначний діяч української науки і культури післяреволюційного періоду. Його фізіологічні погляди зумовлені впливом Сєченова та Павлова. Протопопів поширює в Україні ідеї об'єктивного вивчення діяльності людини. Він був засновником Центрального дослідного Психіатричного Інституту, який згодом перетворився в Українську Психоневрологічну Академію, а також Інсти­туту Експериментальної Медицини. Він не належав до комуністичної партії і йому не дозволяли очолювати ті установи, які він створював.

В.П. Протопопів розгорнув відділ фізіології вищої нервової діяльності. Оскіль­ки психологія в тих напрямках, які тоді були поширені в Україні, не забезпечувала знання природних властивостей дитини, він виготовив прелімінарний "Курс науки про поведінку", який базувався на засадах нейрофізіології. Проте психологія усувається як предмет дослідження і викладання в Україні. Учений вивчав також складні форми вищої нервової діяльності на собаках та мавпах і видав монографію "Движні навички у тварин". Доповідь із зафільмованими (ілюстрована фільмами) матеріалами була зачитана на 8-му Міжнародному Фізіологічному Конгресі.

Кафедра нормальної фізіології Тернопільської медичної академії була заснована в 1957 році. її фундатором є доктор медичних наук, професор Костянтин Васильович Кованов, який очолював колектив кафедри протягом 34-х років. Він розробив наступні пріоритетні наукові дослідження з фундаментальних проблем серцево-судинної системи: лімфатична система як регулятор кров'яного тиску (1952); про роль лімфатичних судин в кровообігу (1952); зміна загального та місцевого тонусу кровоносних судин при подразненні моторної зони кори головного мозку; фізіологічні фактори ризику кардіопатології у молодих здорових індивідуумів (1980); про роль інтегративності центральних синоптичних і прямих впливів в регуляції гемодинаміки (1982).

В останнє десятиріччя проф. Кованов К.В. вивчав і розробив наступні пріоритетні дослідження: сутність ноосферного рівня сучасного інтелектуала; механізми виникнення слабкості синусного вузла; взаємозалежність функціо­нальних об'ємів серця; механізми діастолічно-систолічної взаємодії передсердь і шлуночків серця; наочні структурно-логічні схеми механізмів дії законів В. Вернадського в розвитку нею-, біо-, гео-, техносфери; обгрунтовані висновки впливу типу погоди на працездатність людини без виявлення типу її вищої нервової діяльності, біоритму ("сови" та "жайворонки"), прагнення до певної діяльності - неможливі. На наукові роботи проф. Кованова К.В. є посилання у вітчизняних і закордонних монографіях та підручниках. Він винайшов метод поетики для використання його з метою посилення прагнень до знань та ефек­тивності навчального процесу.

Проф. Кованов К.В. продовжує працювати на кафедрі, проводить пошуки ефективних методів первинної профілактики кардіопатології у здорових людей, особливо дітей.

З 1991 року завідувачем кафедри став проф. Вадзюк С.Н.

Розділ 2. КЛІТИНА. ТКАНИНИ.

ПОНЯТТЯ ПРО ОРГАН, СИСТЕМУ

ОРГАНІВ, ОРГАНІЗМ