4.1. Кровообіг у капілярах

Значення капілярів полягає в тому, що через їх стінки кисень проникає в тканини, а вуглекислий газ переходить з тканин у кров. Перехід поживних речовин із крові в тканини і перехід кінцевих продуктів обміну в кров відбувається також через капілярну стінку.

Капіляри, як частина мікроциркулярного русла за своїм функціональ­ним значенням належать до метаболічних судин. Вони є одним із найважли­віших ланцюгів серцево-судинної системи. Усі інші, в тому числі і серце, частини цієї системи забезпечують певний рівень тиску в капілярах, що сприяє прохо­дженню процесів фільтрації і реабсорбції. Цю функцію капіляри виконують завдяки будові своєї стінки. Вона складається з одного шару ендотеліальних клітин, між якими є щілинні контакти. Через ці щілини можуть проходити молекули невеликих розмірів.

Діаметр просвіту капіляра в середньому становить 5-Ю мкм, що приблизно відповідає діаметру еритроцитів. Це дає можливість еритроцитам проходити по капіляру один за одним і створює сприятливі умови для максимальної віддачі кисню кожним еритроцитом. Цьому ж сприяє і досить незначна швидкість кровотоку в капілярах, яка становить 0,3 мм/с, внаслідок чого еритроцит перебуває в капілярі до 3-х секунд.

Загальна кількість капілярів досить велика. Сумарна їх довжина в організмі людини складає 100 000 км. Ниткою такої довжини можна було б тричі оперезати земну кулю уздовж екватора.

У тканинах, де відбувається інтенсивний обмін речовин, капіляри розташо­вані досить щільно. Так, на 1 мм² міокарда припадає в 2 рази більше капілярів, ніж на цю ж площу скелетного м'яза.

Спостереження, які проводилися над органами за різних станів (спокій, інтенсивна робота) показали, що кількість капілярів, по яких тече кров, залежить від функціонального стану даного органа. В спокої відкрита незначна частина капілярів (до 10 %), і лише по них тече кров та відбувається обмін речовин між кров'ю і тканинами. Такі капіляри називаються "черговими". Решта капілярів щільно закриті, кровообіг у них не відбувається. В період інтенсивної діяльності (наприклад, при скороченні м'яза, секреції залози) кількість функціонуючих капілярів значно зростає.

Регуляція капілярного кровообігу відбувається за рахунок нервового і гумо­рального впливу на артеріоли - артерії невеликого діаметра, що знаходяться перед капілярами. І.М Сєченов назвав їх "кранами серцево-судинної системи": при їх звуженні в капіляри надходить менше крові, а при розширенні - збіль­шується капілярний кровотік. Симпатичні нерви звужують артеріоли, парасим­патичні - розширюють. Такі гуморальні речовини, як ангіотензин, адреналін призводять до звуження артеріол, а гістамін, простогландини - до розширення.

4.2. Рух крові по венах

У венозній частині судинного русла знаходиться 75-80 % усієї циркулюючої крові. Тому вени називаютьємнісними судинами.

Ємнісна функція вен (депонування крові) зумовлена, насамперед, будовою їх стінок. Порівняно зі стінками артерій, вони досить тонкі і легко розтягуються. Особливо ємнісними є такі відділи венозного русла, як вени печінки, селезінки, підшкірної клітковини. Вони становлять головні депо крові.

Тиск крові у венах досить низький: він коливається від 10-20 мм рт. ст. в дрібних венах, падаючи до 0 і навіть набуваючи від'ємного значення (нижче атмосферного) в порожнистих венах близько правого передсердя.

Венозний тиск у людини можна виміряти шляхом введення в поверхневу вену (ліктьову, підключичну) порожнистої голки, з'єднаної з манометром. Тиск венозної крові в ліктьовій вені дорослої людини дорівнює 50-100 мм водного стовпа.

Основною рушійною силою, що забезпечує притік венозної крові до серця, є градієнт тисків між початковим відділом венозної системи (венули - до 20 мм рт. ст.) і тиском в порожнистих венах при впаданні в праве передсердя (0 і менше). Під час вдиху розширення грудної порожнини призводить до розширення вен, що знаходяться в ній, венозний тиск падає, стає нижчим від атмосферного, внаслідок чого збільшується притік венозної крові до серця. Це явище отримало назву присмоктувальної дії грудної клітки.

Важливим фактором, що сприяє руху крові по венах, є скорочення скелетних м'язів. Рух венозної крові до серця забезпечується клапанним апаратом вен. Майже всі великі вени мають півмісяцеві клапани, які відкриваються в бік серця. Ця особливість клапанів дає можливість рухатися крові до серця і запобігає її рухові в зворотному напрямку. При скороченні скелетних м'язів тонкі стінки вен спадаються і кров по них рухається угору - в напрямку тільки до серця. Ось чому будь-яка рухова активність (ходьба, біг, фіззарядка) призводить до покра­щання венозного кровообігу.

Присмоктувальний ефект венозної крові створює і саме серце, коли під час систоли шлуночків зміщується до верхівки серця атріовентрикулярна пере­городка.