3. Роль офіційних двосторонніх угод у захисті свободи: Державні двосторонні правила, як "контейнери" майбутніх відмов за велінням совісті

Держава загального добробуту розробила характерні особливості, що стосуються законодавства, які можуть бути узагальнені наступним чином: І) швидкі процеси впровадження і анулювання, II) "моторизовані" правила (тобто складна правова система з безліччю різних типів правових документів, зосереджених на кількох різних конкретних випадках і ситуаціях, що витісняють колишню роль приватних контрактів), III) мікросистеми для регулювання конкретних проблем, ситуацій або груп і IV) реалізація законів та правил, що випливають з попереднього процесу переговорів з громадянами, спілками, компаніями, асоціаціями, групами тощо. [27]

У цьому контексті має сенс розглядати те, що конкретний сектор соціальної активності, соціальна сфера релігії чи переконань зокрема, могли б регулюватися державою в питаннях зі значною правовою сферою. Це особливо загальна тенденція по всій Європі, згідно з якою релігійна підгалузь виділяється всередині державного сектору. Її можна розуміти як «ігрове поле» або «захищену арену» [28].

  Паралельно з цією характерною рисою спеціального правового сектора, виникає проблема як з юридичної точки зору взаємодіяти з відмовою за велінням совісті: юристи досі дивуюся і питають правову систему, як мати справу з відмовою за велінням совісті відповідно до її специфічного характеру [29].

Важливо пам'ятати, що відмовою з міркувань совісті є відмова виконувати певні дії, які державні закони чи правила змушують нас виконати, у зв'язку з моральними поглядами (філософськими, релігійними тощо) [30]. Відмова з міркувань совісті – це фундаментальний результат свободи людини діяти відповідно до його / її внутрішніх диктатів.

That is why some scholars describe conscientious objection as a "right to refuse a legal duty in the name of individual conscience” [31]. “[A] minimum standard for conscientious objection is belief that one should submit one to penalties that society (or any decent society) has deemed appropriate rather than perform the obligation. In other words, a true conscientious objector must think it would be morally preferable not to perform a required act even if no exemption were afforded for conscientious objectors and enforcement him were certain"[32]. And, according to the against historical experience, conscientious objectors do not seek radical changes in the law or the government (since conscientious objection is not civil disobedience) or serious social turmoil (conscientious objection by definition implies inactivity, a "not-to act", with a low degree of social danger [33]).

Several legal systems and scholars address legislation as the basic tool to deal with conscientious objection. According to them, only conscientious objection secundum legem (i.e. conscientious objection with prior legal regulation) should be recognized and protected. Other countries and scholars maintain that the judiciary in its role of guardian and keeper of constitutional rights may properly protect conscientious objection. This may be true, especially in those cases which occur more frequent than it seems at first glance in which conscientious objection is exercised by minorities. In any case, everybody agrees that conscientious objection is not a general right. Conscientious objection is limited to specific duties and issues. Otherwise conscientious objection would mean the denial of the fundamental nature of the State [34]. This is the reason to reject some sort of a general "Code of Conscience" to regulate the different forms of conscientious objection [35].

Ось чому деякі вчені називають відмову з міркувань совісті як "право на відмову від правового обов'язку в ім'я особистої совісті" [31] . “Мінімальним стандартом щодо відмови за переконаннями, вважається необхідність представлення до відповідальності, яку суспільство (або будь-яке пристойне товариство) рахує доцільним щодо невиконання покладеного зобов'язання. Іншими словами, особи, що відмовляються від зобов’язання, повинні думати, що моральніше не виконувати необхідний акт, навіть якщо не надаються ніякі винятки для даних осіб а тиск на цю особу щодо виконання буде неминучим" [32]. Також, відповідно до історичного досвіду, «відмовники» не потребують радикальних змін в законі (оскільки відмова з міркувань совісті не є громадянською непокорою) або серйозного соціального переполоху (відмова з міркувань совісті за визначенням передбачає бездіяльність, що несе низький ступінь соціальної небезпеки [33]).

Кілька правових систем та вчених звертаються до законодавства в якості основного інструменту для вирішення питань щодо відмови за велінням совісті. За їх словами, тільки відмова з міркувань совісті secundum legem (тобто відмова з міркувань совісті із попереднім правовим регулюванням) повинна бути визнана і захищена. Інші країни та вчені стверджують, що судова система у своїй ролі опікуна і хранителя конституційних прав може належним чином захистити відмову з міркувань совісті. Це може бути вірно, особливо в тих випадках, які відбуваються частіше, ніж здається на перший погляд, в яких відмовою з міркувань совісті користуються меншини. У будь-якому випадку, всі згодні, що відмова з міркувань совісті не є загальним правом. Відмова з міркувань совісті обмежується конкретними обов'язками і проблемами. В іншому випадку, відмова з міркувань совісті означала б відмову від фундаментального характеру держави [34]. Це є причиною, щоб відмовитися від якогось загального «Кодексу совісті», з метою регулювання різних форм відмов за велінням совісті [35].

Conscientious objection and bilateral agreements, or legislation with previous negotiation, could complement each other for a successful legal solution. The explanation for this is as follows: Each bilateral agreement or legislation with previous negotiation requires a previous formal and official dialogue between the State and a given religious or belief group. In this dialogue, the State becomes fully aware of those specific problems, conflicts and scruples its legislation creates for members of a religious or belief group. And through dialogue and final agreement the State and the religious group establish a legal path to avoid those conflicts, balancing the State interest with the freedom of conscience of the believer. The aim of the agreement or legislation with previous negotiation is not necessarily to restrain State power and regulation (a regulation that supposedly endangers human rights), but rather to establish one possible route for cooperation. The legislator acquires detailed information to find out the specific needs of religious conscience in order to avoid, if feasible, a clash between State law and religious conscience and then facilitating for the citizens the free compliance with their duties of conscience [36]. In sum, this kind of agreement functions as a big "container“ to protect effectively, and legally, religious conscientious objection.

This idea is not as new as it may seem. For instance, it clearly applies to a specific problem which is normally regulated in agreed legal instruments: the protection of religious communications [37]. The immense majority of democratic States legally protect the of religious communications. They do this after a secret process of legal dialogue and agreement with religious groups [38], or in some cases after situations of systematic and/or unintended violations of freedom of conscience [39].

Відмова за велінням совісті та двосторонні угоди, чи законодавство за попередньою домовленістю, могли б доповнювати один одного для успішного правового рішення. Пояснення цьому полягає в наступному: Кожна двостороння угода або законодавство за попередньою домовленістю вимагає попереднього формального та офіційного діалогу між державою та даною релігійною групою або групою за переконанням. І за допомогою цього діалогу, держава стає повністю обізнаною щодо тих конкретних проблем, конфліктів і сумнівів які її законодавство створює для членів релігійних чи духовних груп. І на основі діалогу і остаточної угоди, держава та релігійна група створюють правовий шлях щодо уникнення цих конфліктів, врівноважуючи державний інтерес зі свободою совісті віруючого. Мета договору чи законодавства з попереднім узгодженням не обов'язково полягає в стримуванні державної влади та регулювання (регулювання, що ніби ставить під загрозу права людини), а скоріш, щоб встановити один із можливих шляхів для співпраці. Законодавець здобуває детальну інформацію, щоб з'ясувати конкретні потреби релігійної совісті, щоб уникнути, якщо це можливо, зіткнення між законами держави і релігійною совістю, а потім полегшити для громадян вільне дотримання своїх обов'язків у відповідності з їхніми законами совісті [36]. В цілому, цей вид договору діє як великий "контейнер" з метою ефективного і правового захисту відмови з міркувань релігійної совісті.

Ця ідея не така нова, як може здатися. Наприклад, вона чітко відноситься до конкретної проблеми, яка, як правило регулюється з допомогою узгоджених правових нормативних документів: захисту релігійних засобів зв'язку [37]. Переважна більшість демократичних держав юридично захищають релігійні засоби комунікації. Вони роблять це після таємного процесу правового діалогу та угоди з релігійними групами [38], або в деяких випадках після ситуацій систематичного і / або ненавмисного порушення свободи совісті [39].

And this fact reveals that secular States, in one way or another, adopt special regulations regarding a specific topic for the sake of protecting freedom of conscience.

And this is why the Draft Treaty between the Slovak Republic and the Holy See on the Right to objection of Conscience is an interesting legal tool, because it shows in its radical cleanliness the very purpose of State-religious groups agreements in a modern democratic secular country, and because it demonstrate the basic purpose that justifies this sort of legal instruments in which liberty and equality blend together in a creative fashion.

4.The "umbrella" for conscientious objectors and the role of a religious group in protecting conscientious objection

Some remarks here may help shed some light on the legal implications of the Draft Agreement.

The Draft Agreement is not a blank-cheque mechanism to avoid the law. Not every potential conflict between religious norms and State law becomes a real conflict of law and morality. It would be naive to think that each and every catholic Slovakian citizen will hide him/herself under the Draft Agreement to evade conscience scruples. Thinking in this manner would be to misunderstand what conscientious objection really is. It also implies a prejudice against believers: might be considered implicitly as "machines" of blind-obedience. However, must avoid this kind of implicit judgement or else the State would be discriminating against a group of citizens because of their beliefs.

It is important to note as well that religion does not always provide a pre defined basis from which to assess the right to manifest a belief [40]. It would be even reasonable to say that in many cases religion is basically a source of inspiration for further reflection [41].

І цей факт показує, що світські держави, в тій чи іншій формі, приймають спеціальні правила щодо конкретного питання заради захисту свободи совісті.

І саме тому проект Угоди між Словацькою Республікою та Святим Престолом про право на відмову за велінням совісті є цікавим правовим інструментом, оскільки вона показує в своїй фундаментальній чистоті єдину мету угоди між державою та релігійними групами в сучасній демократичній світській країні, і тому, що вона демонструє основну мету, яка виправдовує такий вид правових документів, в яких свобода і рівність поєднуються у творчій формі.