Соціальне забезпечення і пільги дітям війни та інвалідам

Згідно чинного законодавства, зокрема ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»: дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Дітям війни надаються такі пільги:

- право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;

- використання чергової відпустки в зручний для них час;

- одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;

- виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

- першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;

- безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;

- право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання. Також дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Соціальне страхування

Основна мета соціального страхування — забезпечити достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: • пенсійне страхування; • страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; • медичне страхування; • страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; • страхування на випадок безробіття; • інші види страхування, передбачені законами України. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): • на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; • у фізичних осіб; 2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності. Розміри внесків регулюються окремими нормативно-правовими актами України.

З авдання для самоконтролю з теми «права соціального захисту»

1. Наведіть перелік нормативно-правових актів, регулюючих права соціального захисту.

2. Отримані знання систематизуйте у кластер «Види соціальних допомог»

3. Складіть сінквейн «Страхування» *

Самостійна робота № 5 (12).	Тема: ПРАВО ВЛАСНОСТІ І ЙОГО ЗАКОНОДАВЧИЙ ЗАХИСТ.
План. 1. Форми власності в Україні. 2. Речові права на чуже майно. 4. Законодавчий захист права власності.

Право власності

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, правознавці називають ці права тріадою власності. Ці правомочності становлять зміст права власності. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. раво власності за суб’єктом можна поділити на:

• право власності Українського народу

• право приватної власності

• право державної власності

• право комунальної власності

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Наприклад, у приватній власності не можуть перебувати бойові отруйні речовини або ж спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, а щодо гладкоствольної мисливської зброї та пам’яток історії передбачено спеціальний порядок набуття права власності. А от закони Канади стосовно права приватної власності на зброю є більш м’якими, зокрема закон провінції Альберта зобов’язує надати колишньому ув’язненому, який щойно звільнився із в’язниці, заряджений пістолет та коня для того, щоб він міг залишити місто.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна..

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Особливості набуття права власності за окремими підставами такі:

1. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов’язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Однак, якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку.

3. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

4. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо: - не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі - власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

5. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців – щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні.

6. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

7. Проте, у разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

8. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

Право власності припиняється у разі:

1. відчуження власником свого майна

2. відмови власника від права власності

3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі

4. знищення майна

5. викупу пам’яток історії та культури

6. викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю

7. викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене

8. звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника

9. конфіскації

10. припинення юридичної особи чи смерті власника

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Спільна власність поділяється на спільну часткову та спільну сумісну.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, а власність двох або більше осіб без визначення таких часток є спільною сумісною власністю. Наприклад, майно подружжя є спільною сумісною власністю, тому кожний із подружжя має однакові права на все майно, а от майно учасників товариства належить їм на праві спільної часткової власності, це значить, що кожний із учасників має в ньому частку, яка пропорційна його внеску в майно товариства.

Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Однак у праві спільної часткової власності співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою, оскільки вона вже відома. Співвласник має право на виділення у натурі частки із майна, що є у спільній власності.

Цікаво знати, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 318 Цивільного кодексу України власник при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків повинен дотримуватись засад моральності суспільства. Такі обмеження, очевидно, діють і у Франції, де власникам поросят заборонено називати їх «Наполеон»