1.3. Предмет і завдання соціальної екології

У поле зору соціальної екології попадають не тільки й не стільки природні процеси взаємодії живих організмів із природним середовищем, скільки процеси взаємодії складних еко- і соціосистем із соціальними по своїй сутності, тобто виниклими в результаті активної суспільної діяльності людини, взаємозв'язками суспільства зі штучно створеними, до людини не існуючими елементами середовища, що несуть на собі відбиток діяльності людей.

При цьому руйнуються звичні перегородки між циклом природничих наук (про природу), з одного боку, і соціальних наук (про суспільство й людину як його суб'єкт) з іншого, але одночасно конструюються нові, об'єднуючі предметні зв'язки між цими двома різними групами наук. Таким чином,

соціальна екологія вивчає структуру, особливості й тенденції функціонування об'єктів особливого роду, об'єктів так називаної "другої природи", тобто об'єктів штучно створеного людиною предметного середовища, взаємодіючого з навколишнім природним середовищем. Саме існування "другої природи" у переважній більшості випадків породжує екологічні проблеми, що виникають на стику екологічних і соціальних систем. Ці, соціоекологічні у своїй сутності проблеми й виступають як об'єкт соціоекологічного дослідження. Соціальна екологія як наука має свої специфічні завдання й функції. Її головними завданнями є: дослідження відносин між людськими співтовариствами й навколишнім географічно-просторовим, соціальним і культурним середовищем, прямий і побічний вплив виробничої діяльності на склад і властивості навколишнього середовища.

Соціальна екологія розглядає біосферу Землі як екологічну нішу людства, зв'язуючи навколишнє середовище й діяльність людини в єдину систему "природа-суспільство", розкриває вплив людини на рівновагу природних екосистем, вивчає питання керування й раціоналізації взаємин людини й природи. Завдання соціальної екології як науки також у тім, щоб пропонувати такі ефективні способи впливу на навколишнє середовище, які б не тільки запобігали катастрофічним наслідкам, але й дозволяли істотно поліпшити біологічні й соціальні умови розвитку людини й усього живого на Землі. Вивчаючи причини деградації середовища перебування людини й заходи для її захисту й удосконалення, соціальна екологія повинна сприяти розширенню сфери свободи людини за рахунок створення більш гуманних відносин як до природи, так і до інших людей.

Що ж є предметом соціальної екології? Існують різноманітні підходи до визначення предмету соціальної екології.

Так, в книзі «Соціальна екологія» Данило Маркович пише, що

соціальна екологія - окрема соціологічна наука, предметом вивчення якої є специфічні зв'язки між людиною і її середовищем.

Та навряд чи можна погодитись. Справа в тому, що при такому розумінні предмету соціальної екології втрачаються її головні завдання, мета: вивчення закономірностей взаємовідносин суспільства та природи, практичне спрямування теоретичних висновків про збалансованість взаємодії природи та суспільства. У визначенні є й інші недоліки.

Більш адекватне визначення предмету соціальної екології дається Георгієм Бачинським: «Предметом теоретичної соціології є вивчення закономірностей взаємодії людського суспільства з навколишнім природним середовищем, розробка загальної теорії збалансованої взаємодії суспільства та природи». Такий підхід, мабуть, повніше відображає статус і мету соціальної екології.

Звичайно ж,

Соціальна екологія прагне всебічно досліджувати взаємодію суспільства та середовища з позицій антропогенного впливу на природу та зворотного впливу природного середовища на суспільство.

Все вивчається в межах тих екологічних обмежень, що діють у регіоні планети або біосфери. Та соціальна екологія досліджує не тільки взаємодію суспільства та природи глобально, її цікавить і взаємодія суспільства з штучним середовищем проживання людини, що нерідко виявляється небезпечною для людини. Тому при розробці питань збалансованості взаємодії суспільства та середовища враховуються фактори природного, штучного і екологічного походження. Соціальна екологія як наука перебуває в стадії становлення, вона зазнає певних труднощів із формуванням власних категорій законів.

При вивченні об'єктів екології соціальна екологія використовує не тільки свої категорії, але й біоекології, екології, соціології та ін.

Використовується в соціальній екології, насамперед, системний метод. В чому суть системного методу? Відомо, система - сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один з іншим, які утворюють певну цілісність, єдність. З точки зору сучасної науки, системність - невід'ємна властивість всієї матерії, її атрибут. В системності відображається домінування в світі організованості над хаотичними змінами. Системність, організованість - загальна в усіх просторово-тимчасових масштабах. Використовуючи системний метод як провідний, соціальна екологія навколишнє природне середовище розглядає як єдине системне утворення.

Більш того, аналізує природне середовище як диференційовану систему, різноманітні компоненти якої перебувають в динамічній рівновазі. Біосфера Землі розглядається як екологічна ніша людства, зв'язуючи навколишнє середовище і діяльність людини в єдину систему «природа - суспільство». На такій основі соціальна екологія розкриває вплив людини на рівновагу природних екосистем та обґрунтовує питання про управління і раціоналізацію взаємовідносин суспільства та природи. Соціальна екологія широко використовує також діалектичні ідеї про взаємозв'язок, взаємодію компонентів системи. В наукових програмах і узагальненні емпіричного матеріалу соціальна екологія спирається на вчення про розвиток, причому розглядає в аспекті розвитку, руху не тільки суспільство, але й природу. В арсеналі соціальної екології є і способи, методи дослідження: історичне і логічне, аналіз і синтез, аналогія, гіпотеза та ін. Успішно використовується і синергетична методологія при аналізі системних соціоекологічних об'єктів та їх взаємодія (синергетика - наука, що вивчає процеси самоорганізації у відкритих системах). Надійність методології соціальної екології дає можливість сформулювати, переконливо аргументувати рекомендації владним структурам, що знаходять високе суспільне визнання. Це, насамперед, варіанти переорієнтації технології і виробництва, створення нових екологічно чистих технічних засобів і технологічних процесів, створення екологічної економіки сучасних процесів урбанізації суспільства та ін. Представники соціальної екології гостро ставлять питання екології людини, екології культури, в якій обґрунтовуються шляхи збереження та відновлення культурного середовища, екології, науки та ін.

В Україні приділяється велика увага вирішенню екологічної проблеми. Створено міністерство охорони природного навколишнього середовища. Прийнято закон про охорону навколишнього природного середовища. Створено Національний екологічний центр. Вживаються заходи по розвитку екологічних досліджень, екологічної освіти. Успіхи соціальної екології дозволяють висувати перед людством нові цінності - збереження екосистем, ставлення до Землі як унікального явища, екосистеми життя, як самоцінності.

1. Актуальні проблеми соціальної екології

В процесі еволюції суспільства взаємодія людини та природного середовища проживання носила суперечливий характер. На ранніх етапах розвитку суспільства простежується тенденція залежності людини від природи. Так, в епоху палеоліту людина хоча і виробляла знаряддя, але тільки для збирання і мисливства (привласнення наявної легкодоступної їжі), і в цьому сенсі людина мало відрізнялася від тварин. Мисливське збиральне господарство ставилося у сильну залежність від природи, і зона розселення людей обмежувалася зонами теплого клімату та достатком їжі. В міру розвитку продуктивних сил суспільства людина підвищувала свою відносну незалежність від сил природи. Вдосконалення знарядь праці, що дозволяли створювати швидко і у великій кількості необхідні для життя людини добра, будівництв0 іригаційних споруд забезпечувало стабільний урожай, а створення дамб захищало від повідей. Все Це створювало сприятливі умови для людини, для її життя і втягнений в господарський обіг нових територій Землі. Водночас із процесом ослаблення залежності людини від природного середовища формується і тенденція розширення зв'язків і відносин суспільства з природою. Це виявляється у всіх можливостях: використання різноманітних природних копалин, сировини. Так, нафта тривалий період використовувалася тільки для тепла. Сучасна ж нафтохімія виробляє більш 8 тис. видів продуктів різноманітного призначення. Розвинувши виробництво переробки і використання різноманітних видів природної сировини, людина виявилася в ще більшій залежності від природи, аніж на ранніх етапах суспільної еволюції. Залежність виявляється у вичерпанні багатьох необхідних для людства корисних копалин, насамперед, руди чорних і багатьох кольорових металів, нафти, води, деревини, вугілля тощо. В процесі взаємодії суспільства та природи в результаті потужного антропогенного виливу па навколишнє середовище зростає загроза самому існуванню людства з двох причин: забрудненню навколишнього середовища і вичерпанню природних ресурсів. Активно використовуючи природні ресурси на основі технології, що постійно удосконалюється, та виробництва, суспільство добилося колосальних успіхів і якісно змінило спосіб життя. За останні 100 років, наприклад, людство збільшило в тисячу раз енергетичні запаси: в усьому світі споживання енергії на одного жителя становить більш 10 кВт. У розвинених країнах кожні 15 років подвоюється загальний обсяг товарів і послуг. Тоді як людство вже починає тяжко розплачуватися за технічні та інші успіхи цивілізації. За 70—90-ті роки знищено 2/3 лісів, що покривають Землю, щорічно зростає кількість шкідливих викидів у навколишнє середовище. Змінився склад біосфери. Фахівці відзначають: нагромадження вуглецю в атмосфері, запиленість у порівнянні з початком століття до кінця XX століття зросла на 20 відсотків. У нових для людства умовах взаємодія суспільства та природи має будуватися так, щоб розвиток суспільства, всіх його компонентів не завдавав шкоди природі, а навпаки, сприяв розвитку, треба створювати такі умови, за яких природний фактор повніше б ураховувався і входив в структуру виробництва. В сучасній соціальній екології такий підхід до вирішення актуальних проблем взаємодії суспільства та природи одержав назву коеволюції. Що таке коеволюція? Коеволюція - сукупність соціологічних поглядів, у відповідності з якими суспільство та природа становлять соціоприродну систему, де гармонійний розвиток суспільства неможливий без всебічного врахування природного, і навпаки. Іншими словами, дальший розвиток суспільства, всіх його культурологічних і матеріальних факторів неможливий без погодження з розвитком природи. Система суспільство - навколишнє середовище, досить жорстка система, елементи якої взаємовизначають один одного. Видно, тут доречна аналогія з принципом антропності, досить популярного в сучасній науці. У відповідності з ним всі світові константи - швидкість світла, гравітаційна постійна та інші - між собою узгоджені настільки точно, що навіть незначна зміна, припустимо, на частки відсотка, їх величин перетворила б Всесвіт в зовсім інший світ. Глибинні відносини суспільства і природи будуються так, що певні зміни в природі відображаються на суспільстві, і навпаки. Коеволюція тому навчає необхідність вивчати взаємозв'язки і взаємозалежності суспільства та природи і враховувати їх характер і характер практичної діяльності людини. З позицій коеволюції, суспільство, удосконалюючи техніку та технологію, втягуючи в процес матеріального виробництва все нові об'єкти природи, водночас компоненти природи, має суворо дотримуватись її законів і балансу, дотримуватись вимог екологічних норм. Йдеться не про перетворення природи, а про адаптацію до неї, збереження та розвиток екосистем, створення штучного середовища там і в такій формі, щоб не деформувати середовище проживання людини. Ідеї коеволюції не виникли па голому місці. Вперше ідеї коеволюції теоретично висловлені та обґрунтовані Володимиром Івановичем Вер-падським. В праці «Хімічна будова біосфери Землі та її оточення» сформульовано вчення про біосферу та ноосферу, показано зв'язок між ними та характером і способами діяльності людини. Ноосфера - сфера взаємодії природи й суспільства, в якій людська діяльність стає визначальним фактором розвитку. Ноосфера формується, на думку Володимира Вериадського, лише як закономірне відтворення на якісно новому рівні особливостей організації біосфери. Саме по такому шляху тільки й може людська діяльність формувати свій шлях розвитку. Логіка людської діяльності в системі суспіііьстии - природа якраз і повніша будуватися із унісон з тим, як організована біосфера. Ноосфера, на думку Володимира Верпадського, це перетворена людьми біосфера відповідно з пізнаними і практично освоєними законами її побудови, розвитку і функціонування. «Людина в усіх її проявах становить певну закономірну частину будівлі біосфери», підкреслював Володимир Верпадський. І далі, розвиваючи думку про людство як нову геологічну силу в історії планети-Земля, учений продовжував, що «це є велике природне явище, що відповідає історичній, вірніше геологічній організованості біосфери, що склалася. Утворення «ноосфери» всіма коріннями зв'язується з земною оболонкою, чого раніше в історії людства скільки-небудь порівняно не було» (В. И. Вернадский. Размышления натуралиста. Книга вторая. М., 1977, с. 191). Зрозуміло, в сучасних умовах через півстоліття після виходу праці Володимира Вернадського в соціальній екології повніше та глибше усвідомиться роль людини в природних процесах. Загальна концепція про необхідність пізнання законів природи, врахування їх в практичній діяльності, органічному взаємозв'язку суспільства і природи залишається вірною. Ідеї коеволюції, отже, обґрунтовують необхідність перебудови пріоритетів людини, тісної погодженості їх з можливостями природи. Академік Микола Мої-сеєв справедливо відзначав, що тонка, ювелірна погодженість людської поведінки з вимогами стабільності навколишнього середовища - характерна особливість епохи, що настає, вимагає нового світосприйняття, нової моральності і, врешті-решт, нового духовного світу. Розуміння революційного шляху розвитку суспільства тільки ще закріплюється в масовій свідомості. Треба багато зробити теоретично й більше практично, щоб їх реалізувати. Одна з головних проблем - переведення виробництва на екологічні принципи розвитку, тому що розвинені людиною потужні продуктивні сили становлять в сучасних умовах головну загрозу для навколишнього природного середовища. На початку 90-х років Генеральна Асамблея ООН, а також Глобальний форум релігійних лідерів, парламентаріїв і учених по захисту навколишнього середовища та розвитку, відзначали, що ядерна загроза відсовується на другий план. В стратегії виживання людства дедалі більше пріоритетною стає екологічна проблема. В створенні такої ситуації, безумовно, провідна роль належить продуктивним силам суспільства. Розвинувши потужні продуктивні сили, людина вже в середині XX століття виявилася, в певному сенсі, їх заложником. Фахівці відзначають, що екологічна криза в Україні в сучасних умовах охопила всі її сфери навколишнього середовища. За оцінкою деяких зарубіжних учених, щорічно втрати України від неефективного, нераціонального природокористування і забруднення навколишнього середовища складають від 15 до 20% її національного доходу і є ледве чи не найбільшими в світі. В документі «Навколишнє середовище і розвиток», наведеному Україною в ООН, відзначається, що десятиріччями економічна політика в країні формувалася без врахування можливостей окремих регіонів. Внаслідок склалася одна з найтяжчих екологічно економік: перенаселена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. Трагедією в долі українського народу стала аварія па Чорнобильській атомній електростанції - перша в світовій історії глобальна екологічна катастрофа. Внаслідок аварії в навколишнє середовище викинуте 50 мільйонів кюрі різних радіонуклідів. Катастрофа охопила не тільки навколишнє середовище проживання людей України, Білорусі та Росії, але й Швецію, Німеччину, Італію, Австрію, Бельгію та їй. Завдано величезних економічних збитків Україні та іншим країнам. За оцінкою фахівців витрати па ліквідацію наслідків катастрофи до 2000 року складуть 180-250 млрд. доларів (на початок 1992 року!). Але справа не тільки в економічних розрахунках, народу України завдані величезні моральпо-психологічні збитки: під загрозою унікальна культура тих районів, звідки зроблено переселення людей, адже переїхало 200 тис. жителів з двох тисяч населених пунктів! У зараженій зоні продовжують проживати майже 2,4 мільйона населения, в тому числі 500 тис. дітей до 14 років! Адже це вже генофонд!!! З кожним роком у зоні радіації виникає дедалі більше й більше захворювань різноманітного пораження, зв'язаних з радіацією. Несприятлива екологічна обстановка склалася не тільки в країнах з низьким технологічним рівнем і технологічною Дисципліною, ненадійною технікою, але й в розвинених технічно і економічно. Сучасне виробництво, взявши від природи 100 одиниць речовини, використовує' всього 3-4, а 96 одиниць викидає із навколишнє природне ('і'редовище у формі отруйних речовин і технічних відходів. Як же бути в такій складній екологічній ситуації? Заборонити виробництво, повернутися до природи, як закликають деякі з руху зелених?

Соціальна екологія дасть відповідь.

Сучасне людство може значно зпятп техногенний вплив па природу, якщо створюватиме екологічно чисте виробництво. Після аварії па Чорнобильській атомній електростанції йшло багато дебатів про дальшу долю електростанції, про атомну енергетику. Лунали не поодинокі голоси про закриття Чорнобильської АЕС - важливе джерело енергоресурсів для України. Адже в майбутньому в розвитку світової економіки відбудеться заміна нафти вугіллям, а в ряді країн - ядерною енергією і природним газом. Все це свідчить про невичерпаність енергоресурсів, про злам традиційних пропорцій світової енергетики. Але у рішенні проблеми ресурсів важливо не тільки дбайливе витрачання їх, але й розумне заощадження. Часто-густо забувається і нова техніка, і технологія, і ставлення до науково-технічного прогресу складається лише із згадувань про відеомагпітофони і супертелевізори, що є «там» і яких немає тут. В одних випадках людьми оволодіває страх (страх і зрозумілий, і пояснимо - все-таки позаду чорнобильська трагедія), в інших - занепокоєність за екологічну обстановку. До речі, першими підняли тривогу вчені: саме вчені почали штурм державних і міжурядових організацій і установ: «мовляв, попереду серйозна небезпека для життя всього людства». І раптом тепер - «головні винуватці» екологічної кризи - ті ж учені. Але це вже демагогія! Візьмемо Японію. її розквіт стався саме тому, що країна стала па шлях різкого прискорення науково-технічного прогресу, в тій же атомній енергетиці. І от особливість. Атомні електростанції в Японії працюють в межах найбільших міст, розташовуються в курортних зонах, і це ще в сейсмонебезпечних зонах! Народ, який пережив страхіття ядерного бомбардування, здавалось би, мав ставитись з небезпекою до атомної енергії, але, між тим, розвиває її бурхливими темпами. І справа не тільки в якості спорудження та обладнання атомних електростанцій, хоча і це важливо, а в ретельній підготовці персоналу до найвищих вимог безпеки, в широкій інформованості населення. На кожному атомному об'єкті існують спеціальні центри, куди може зайти будь-яка людина і отримати вичерпну інформацію не тільки про атомну електростанцію, але й про роботу кожного агрегату, може зустрітися з фахівцями і ученими. Відвідувачу пояснять, покажуть, познайомлять із всім, чим захоче. В Україні, Білорусі, Росії та інших країнах Співдружності - десятки атомних електростанцій, та апі па жодній немає таких центрів інформації! Так, можна докоряти в неуцтві людей, але необхідно давати їм повну інформацію про те, що відбувається, знайомити з досягненнями науки і техніки. В сучасних умовах в Україні вже фахівці різного профілю активно ведуть вивчення виливу конкретних технологій па природу, сформулювали ряд екологічних обмежень у різноманітних галузях, обґрунтовують нові стратегічні екологічно чисті напрямки виробництва: зміна технологій па такі, що не впливають па природу; створення мало-відходпого і безвідходного виробництва; використання енергії Сонця тощо, здійснюються окремі або навіть комплексні природоохоронні заходи, розробляються і реалізуються концепції всебічної екологізації суспільного виробництва; виробляється науково-технічна та інвестиційна політика, спрямована па рішення екологічних проблем, створення ефективної системи державного і громадського контролю за регулюванням взаємодії виробництва і природи, вироблення надійного економічного механізму ринкового типу в природовикорисгануванні та охороні навколишнього середовища. Найважливішим напрямком екологізації суспільного виробництва виступає структурна перебудова. Йдеться про екологічну оптимі-зацію і раціоналізацію взагалі та між окремими галузями. Проблема актуальна і для виробництва України. Та напрямки екологізації виробництва можна успішно реалізувати лише за умови екологізації науки і техніки. Прогрес людства завжди залежав від стану рівня розвитку науки і техніки, технічної винахідливості людей та їх спроможності діяти спільно. Прискорення розвитку науки і техніки, піднесення винахідливості та раціоналізаторства використовувались для забезпечення прогресу в сфері економічного і соціального розвитку, введення та освоєння нових сфер навколишнього середовища, підвищення ефективності використання матеріалів і енергії. Успіхи в науці та техніці знаходять широке розповсюдження в суспільстві. Досвід розвинених науково і технічно країн показує, що досягнення науки і техніки не тільки забезпечують високий рівень комфорту людини, але й створюють сприятливі умови для збереження і розвитку навколишнього природного середовища. Застосування новітніх технологій не тільки веде до підвищення продуктивності праці, але й сприяє ефективності використання природних ресурсів, зводить до мінімуму забруднення середовища, вирішує багато проблем екології людини. Невипадково тому під впливом суспільних і державних структур почався активний процес екологізації всіх галузей наукового і технічного знання. Кожна наука, галузь технічного знання тепер мають екологічні дослідження, де висновки і рекомендації учених проходять апробацію на екологічну безпеку. Крім того, наука, галузь технічного знання займаються складанням вірогідних прогнозів зворотної реакції природного середовища на антропогенний вплив, дають оцінки суперечностей, що виникають між необхідністю охорони навколишнього середовища і необхідністю використання її ресурсів виробництвом. В сучасних умовах соціальна екологія поставила перед науковим і технічним знанням ряд проблем. Новий рівень взаємодії природи і суспільства на принципах коеволюції вимагає і нових знань про суспільство і про природу. Не стосується питань формування принципово нової політики з екології, нового екологічного виміру матеріального виробництва, культури, всього духовного життя суспільства. Відчувається і нестача наукових знань про основні властивості навколишнього середовища, форми та рівні її організованості, структурні механізми, фізичної суті природних процесів і динаміки їх змін, викликаних антропогенними факторами. Актуальними стають поняття - екологічні шляхи наукового пізнання, екологічний стиль мислення тощо. Ось чому головне спрямування екологічних досліджень в фундаментальних, технічних і гуманітарних науках є винятково важливе розкриття шкідливого впливу техніки на середовище, збереження здоров'я й генофонду людини, оптимізація природно-техніч-них систем. Сучасний рівень наукових знань дозволяє дати струнку наукову, цілісну картину біосфери в її єдності з суспільством, визначити глобальні шляхи переростання ЇЇ в ноосферу на основі коеволюції. Однак знань ще недосить, щоб на якомусь відрізку шляху не впасти в прірву. Потрібні нові знання, нові наукові пошуки. Наука, учені, також як і політики, відповідальні за пошуки вчасного виходу з екологічного тупика, в який веде його науково-технічний прогрес, якщо розвивається стихійно, якщо не здійснюється в межах екологічних велінь, не спрямовується розумом і відповідальністю політичних і державних діячів, всіх людей. Досягнення науки і техніки, науково-технічної революції не тільки дозволили успішно вирішувати питання створення необхідних матеріальних благ, але здійснили революцію в інфраструктурі суспільства: появилися нові засоби повідомлення, зв'язку, обміну інформацією тощо. Народи Землі, що перебувають на різноманітних стадіях культурного і духовного розвитку, виявилися втягнутими в єдиний світовий процес. Різко зросли міграція населення і урбанізація (тобто зростання населення в містах). В сучасних умовах у світі в містах проживає понад 40 відсотків населення. Величезних розмірів набрала міграція (в тому числі й екологічна) всередині країн і між державами. Порушилася еколого-етнічна цілісність націй і народів. Під терміном етнос мається на увазі група, спільність людей, що спілкуються однією мовою, визнає своє загальне походження, для якої характерний загальний комплекс звичаїв, життєвого укладу, духовних цінностей. В сучасних умовах проблема екологічного етногенезу активно обговорюється в соціальній екології. І це не випадково. Еколого-етнічна цілісність націй і народів розкриває нові аспекти історії, сучасності та допомагає осмислити перспективи коеволюційного розвитку суспільства і природи. Ідеї еколого-етнічної цілісності вперше висловлені істориком Львом Гумільовим. В його працях обґрунтовується положения про то, що розвиток етносів і біосфери - взаємозв'язаний і закономірний процес, сприятливий формуванню певних механізмів гармонізації взаємодії людини і суспільства. Висновки Лев Гумільов аргументує безліччю фактів і даних взаємодії суспільства і природи. На його думку, римляни спочатку завоювали, а потім зруйнували Південну Африку - головну житницю. Згодом з великими труднощами її оновили докорінні жителі Сахари -араби. Нові колонізатори півдеішо-африкапської території - французи знову зруйнували ті цінності, що створені тубільцями, тобто докорінними жителями Південної Африки. Лев Гумільов зумів простежити такі явища в історії інших країн і народів і сформулював концепцію «химерного етносу», тобто негармонійного об'єднання двох-трьох етносів, що мають різний світогляд, досвід природокористування, етнічні цінності. На певному історичному етапі активність якого-иебудь з етносів, в тому числі й гібридного, може зростати, і такий етнос виступає «пасіонарним», здатним па соціальні творчі та негативні дії. Поняття ііасіопарпість, за Гумільовим, означає концентрацію біогеохімічної енергії живої речовини біосфери, що виявляється в ефекті варіантної реалізації енергії, в особливостях спроможності та характеру людей: коли на образ життя, світосприйняття тубільців накладається інший світогляд, інший спосіб життя, то в суспільстві формуються химери, дискомфорт, виникають соціальні та природні лиха, починається процес руйнування докорінного етносу, руйнується вся соціоекосистема. Як же ставитись до положень Льва Гумільова? Чи пе є чергова практика розповсюджувати природні закономірності па соціум? Аналіз екоетногепезу показує, що в міркуваннях Льва Гумільова є немало корисного і цікавого для розуміння глибинних відносин людини і природи. Справді, взаємодія людини і природи зумовлюється природою самої людини як біосоціальпої суті. Особливо яскраво це простежується на ранніх етапах етногенезу, тобто процесу утворення, походження пароду, коли життєдіяльність кожної людської спільності тісно зв'язана з навколишньою природою. З навколишнього середовища спільність людей брала все необхідне для існування і розвитку. Незважаючи на примітивні господарські відносини в первіснообщинному ладі, племена мали складну соціальну організацію, струнку систему обрядів, вірувань, міфів. В усіх формах первісної культури зусилля людей спрямовувалися не па підкорення природи з метою більш повного задоволення матеріальних потреб, а на неухильне виконання обрядів. Тут-то бачилася запорука благополуччя і сенс існування видів і племен. Отже, соціокультуриа модель ставлення людини тієї пори до природи мала адаптивний характер і спрямовувалася па гармонізацію природи і людини. Людина відчувала себе часткою природи. Зміни, що відбуваються в природі (засуха, пожежі), прямо відображалися па фізичному і психологічному стані людей. З переходом людського суспільства в індустріальну фазу розвитку система антропогенезу (антропогенез - вчення про походження людини) руйнувалася. Етноси виявилися відчуженими від природного середовища свого проживання. Між природним середовищем і людиною створюється штучне середовище зі своїми законами існування і розвитку. Експлуатація природних ресурсів, з одного боку, сприяла прогресу етносів, з іншого, - навела їх до регресу і навіть деградації. Найбільш яскраво деградація виявляється у війнах етносів між собою за нові природні ресурси. Численні міграції, урбанізація населення привели до зміщення етносів, згуби їх зв'язку з природою. Це наочно простежується в Україні. Територія України займає тепер 603,7 тис. кв. км, па пій проживають більше 50 мільйонів населення, складається з майже 100 національностей і народностей: українці - 73%, росіяни - 22%, живуть також євреї, поляки, болгари, угорці, греки, румуни та інші національності. В 30-40-х роках соціальних потрясінь Україна втратила більше 5 мільйонів і тепер наблизилася до нової демографічної кризи вже в результаті екологічних причин. На початку 90-х років коефіцієнт народжуваності становив 12,2 дитини па 1000 населення. Це самий низький рівень за весь період існування України. Середня тривалість життя в Україні складає 70 років (66 років чоловіки і 73 роки - жінки). За тривалістю життя Україна займає 52 місце серед країн світу. Смертність дітей па першому році життя в 1,5-1,7 разів перевищує дитячу смертність У розвинених країнах світу і склала на початку 90-х років 133 дитини па 1000 народжених. З початку 90-х років спостерігається в ряді регіонів України, коли смертність перевищує народжуваність. Територія Ііроживаїшя у багатьох народів стала характерною рисою її жителів, іцо відрізняє їх від інших етносів. На початку XX століття для українською села характерна невіддільна від природи система розуміння буття в :гс\-лежпості від нори року: весна, літо, осінь, зима. Закріплена в обрядах, традиціях, ритуалах, усній народній творчості, залежність в той же час - система відносин до природи, що вписується в кругообіг речовий в біосфері. Український етнос, що сформувався ще в стародавності (в IV ст. п. є.), на певній території (Південь і Подніпров'я Київської Русі), зі специфічною природою, ландшафтами і екосистемами, становить єдину еколого-етнічпу цілісність, незважаючи на внутрішні та зовнішні катаклізми історії. Та іспит на міцність пройшли не всі етноси в світі. Трагічно, в міру просування сучасних форм розвитку, в основі яких лежать цінності техногенної цивілізації, в глухі лісні дебрі, пустелі та інші ізольовані системи природи, як правило, руйнують ту єдину культуру, що виявилася здатною існувати в такому природному оточенні. Це, насамперед, народності та етнічні спільності людей, які живуть в Північній Америці, Австралії, Центральній Африці, Північній Росії, Північній Африці та ін. Вирішення проблеми бачиться в тому, щоб не порушувати цілісність таких екосистем шляхом визнання та охорони їх традиційних прав на землю та інші ресурси, шляхом визнання прав, що люди висловлюють засобами та образом, що не вкладаються в звичні правові норми, сприяти підвищенню добробуту общин прийнятними для існуючого тут укладу життя, розвивати ресурси життєзабезпечення. Отже, еколого-етнічна цілісність націй і народів складна, багато-асаектна проблема, всебічне вивчення якої дозволяє глибше пізнати і зрозуміти причини екологічної кризи та її наслідки. В умовах переходу сучасного суспільства на коеволюційний шлях розвитку необхідно керувати, наскільки це можливо, формуванням екологічно безпечного соціоприродного середовища.

2. Проблеми формування і управління соціоприродною системою

В чому ж суть побудови і управління соціо-природною системою? Важливим моментом управління соціоприродними системами виступає, безумовно, повна інформація про соціум і всі особливості біосфери. В сучасних умовах наявність адекватної інформації, рівень та якість ЇЇ обробки комп'ютерами і ЕОМ- системами зараховують до найважливіших стратегічних ресурсів і факторів розвитку соціального прогресу. В сучасних умовах наявність адекватної інформації, інформатизація суспільства, в тому числі України, здійснюється порівняно швидкими темпами шляхом використання новітньої комп'ютерної техніки. В ході інформатизації всіх сфер суспільства відбувається не тільки насичення соціосфери інформативною технікою і технологією, але й формується її понадсис-тема ~ інфосфера. Під інфосферою розуміється рівень розвитку інформатизації і оволодіння інформаційними ресурсами та процесами, що діються всередині суспільства, а також між суспільством і природою. Досягнувши рівня інфосфери, суспільство зуміє забезпечити гармонійну взаємодію суспільства і природи. Загальні принципи інформатизації суспільства специфічно відображаються на особливостях різноманітних предметних сфер буття, в тому числі соціоприродних процесів. Широке застосування інформатики у вирішенні проблем природного середовища привело до появи геоєкоінформатики. За визначенням Олександра Воронова, геоекоінформатика - науковий напрямок, що розробляє теорію, засоби і технологію інформаційного забезпечення і автоматизації біосферних і екологічних досліджень з метою раціоналізації природокористування й охорони природи. В сучасних умовах без вірогідної екологічної інформації не можна зрозуміти грізних тенденцій екологічного процесу. Тому-то виправдана необхідність копітко вивчати інформаційне забезпечення, що сприяє вирішенню екологічної проблеми. В соціальній екології виділяють рівні: локальний, районний, регіональний, національний і глобальний. Кожний з рівнів має своєрідну інформацію, що відіграє принципово важливе значення для управління екорозвитком. В Україні для екологічних державних і суспільних структур важливо мати повну інформацію з місць про наявність водних ресурсів, порядок їх використання для того, щоб розробити рекомендації по оптимальному їх використанню в агроекосистемі. Для екологічних структур становить інтерес інформація про те, як враховуються екологічні вимоги при розробці інженерних, технологічних, планових, організаційних та інших рішень при проектуванні громадських і промислових об'єктів. Однак використання тільки екологічної інформації при виборі засобів і методів управління екорозвитком виявляється недостатнім. Управління екорозвитком збагачується соціальною інформацією. Об'єднання соціальної і геоекоінформації дозволяє ефектно управляти соціоприродними процесами, з великою перспективою прогнозувати тенденції розвитку і взаємодії суспільства і природи. В Україні активно удосконалюється державний механізм регулювання і контролю за використанням природних ресурсів і станом навколишнього природного середовища. Основою державного управління використанням природних ресурсів і регулюванням навколишнього природного середовища виступають Ради народних депутатів різного рівня - від районних, міських до Верховної Ради та їх виконавчі комітети. Ради мають постійні комісії з питань охорони природи, наділені правом законодавчої ініціативи, здійснюють контроль за виконанням природоохоронного законодавства. Міністерство охорони на-вколишнього природного середовища теж має функції регулювання використання природних ресурсів і контролю за збереженням навколишнього природного середовища. В системі міністерства діють підрозділи в усіх адміністративно-територіальних районах і в деяких природних регіонах. В управлінні соціопри-родним середовищем активну участь бере Академія наук України, її спеціалізовані інститути, що виконують фундаментальні дослідження. В Україні створюється єдина система соціоекологіч-ного моніторингу, що дозволить на основі єдиної нормативно-методичної бази, стандартизації і метрології підвищити результативність екологічного управління. Питання управління екологічними процесами тісно зв'язані з свідомістю особистості, з розумінням суттєвості та необхідності охорони природи і дбайливого до неї ставлення кожного. В формуванні екологічної свідомості важлива роль належить освіті. Однією з причин того, що людина і природне середовище виявилися в конфронтації - екологічне неуцтво, нерозуміння соціальних процесів суті проблеми ; „ наслідКІВ, неінформованість, хижацьке ставлення до природи. В світі щорічно публікується 15-18 тис. праць і досліджень з екології. Однак їх читають здебільшого фахівці, та й то не всі. В Україні, окрім журналу «Ойкумена» (тираж якого лише 1000 прим.), виходить ще невелика кількість видань, що, звичайно, не можуть претендувати ані на повноту висвітлення екологічної обстановки в країні, ані тим більш вести повноцінне просвітництво і освіту серед населення. Екологічна свідомість населення України, незважаючи на екологічну кризу, продовжує залишатися на низькому рівні. І справа тут не тільки в кількості та якості періодичних видань, хоча й це важливо. У багатьох жителів України в свідомості існує стереотип про невичерпні багатства країни, необмежені її можливості та використання сировини без оглядки на майбутнє. Утвердженню такої думки сприяли школа і засоби масової інформації. На уроках і в шкільних підручниках постійно проводилася думка про необхідність дальшого підкорення природи людиною. Людина малювалася як загарбник і перетворювач природи. На гаслі «Не чекати милостей від природи, взяти їх - наше завдання!» виховувалось не одне покоління. У багатьох виробився прагматичний споживчий стереотип мислення у ставленні до навколишнього природного середовища.

3. Види екологічної освіти

Будь-яка мати, що народила сина або доньку, скаже, що війна і приготування до війни - безглуздя. Скаже так, тому що війна загрожує припинити її рід, зробити її життя байдужим, позбавленим мети, загрожує загибеллю найдорожчих для неї істот, берегти і оберігати яких продиктоване законом материнства. В культурі суспільства такий закон узагальнений від простого біологічного відтворення до таких духовних висот як «Сикстинська мадонна» Рафаеля та ін. Але те ж саме утверджує соціальна екологія, прогнозуючи руйнівні для людства наслідки екологічної катастрофи, у випадку, якщо не вдасться здійснити взаємодію суспільства та природи на принципах коеволюції, формування екологічного суспільства. Рішення складних за змістом і тривалістю проблем здійснюється поворотом всієї системи освіти і виховання особи до екологічних проблем. Саме поняття «екологічне виховання і освіта» не може обмежуватися статтю і віком. Кожен зобов'язаний підтримувати рівновагу між середовищем проживання і природою, попереджати можливі небезпеки. Екологічна освіта - свідомий і планомірний розвиток знань про навколишнє природне середовище. Основна мета: формування уявлень про навколишнє природне середовище, специфіці ЇЇ внутрішніх відносин, характер антропогенного на неї впливу, а також принципах гармонійного розвитку людини та природного середовища. Екологічна освіта включає певні знання про природу, характер антропогенного впливу на неї і формуванні поведінки, спрямованого на збереження, примноження і розвиток природного середовища. Викладене розуміння змісту екологічного освіти, безумовно, вимагає великих знань. Тому-то його важливо починати з раннього дитинства, повинно охоплювати всі існуючі форми загальноосвітньої і професійної школи, різноманітні види і форми підвищення кваліфікації і тривати до кінця життя людини. Екологічна освіта та виховання ґрунтується на методологічних посилках: по-перше, світ матеріальний і становить складну систему взаємозв'язаних і взаємообумовлеиих елементів; по-друге, суспільство - результат еволюції матерії, тому природа і суспільство характеризуються взаємозв'язком і відмінністю; по-третє, коеволюція - специфічний вид розвитку, що визначається об'єктивними і суб'єктивними передумовами; по-четверте, незворотпі біосфериі зміни, небезпечні для суспільства, визначаються непродуманими антропогенними впливами па природне середовище. В сучасних умовах в Україні велика увага приділяється екологічній освіті та вихованню. Захист і охорона природи і навколишнього середовища - конституційний обов'язок всіх, хто проживає на території України. Існує струнка програма екологічного знання в системі дошкільної, загальноосвітньої, вищої і середньої спеціальної освіти. Ставлячи мету - формування екологічної культури молодого покоління, вирішується завдання: засвоєння ідей, понять, уявлень і наукових фактів про природу і навколишнє середовище, розуміння багатосторонньої цінності природи; осмислення еколого-етнічної цілісності нації; оволодіння прикладними знаннями, вміннями і навиками природокористування; свідоме дотримання норм поведінки в природі; нетерпиме ставлення до дії тих людей, що завдають шкоду природі тощо. В сучасних умовах в Україні реалізується комплексна екологічна реформа. В її основі лежить загальна всебічна екологічна економіка, суть якої полягає в здійсненні принципово нової політики використання природних ресурсів. Вода, ґрунти, повітря, корисні копалини, Що використаються у виробництві, мають певну вартість, і вона компенсується. Це дозволяє державі здійснювати збалансовану політику використання і поновлення природних ресурсів, знайти великі кошти на підтримання всієї системи екологічної освіти і виховання населення. В формуванні нової екологічної свідомості у молоді, реалізації державних і міждержавних екологічних програм велика роль належить суспільним екологічним формуванням.

4. Екологія людини в західній Європі

Основні ідеї екології як біологічної науки, висновки і положення соціальної екології поки ідо не знайшли адекватного відображення в суспільній свідомості. Причини - екологічна неграмотність навіть найбільш освічених і активних верств населення, а також тривке збереження антропоцентричного світогляду. Важливе завдання науки і освіти - зміна світоглядних орієнтирів і впровадження базових концепцій екології у суспільну свідомість. В сучасних умовах у світі проводиться екологія людини. Екологія людини - міждисциплінарний предмет, що об'єднує простору інформацію про взаємовідносини людини і навколишнього середовища. На сучасному етапі Ґетеборзький університет (Швеція) активно займається екологією людини в сфері наукових досліджень і в процесі навчання студентів і аспірантів. Висока якість навчальних програм забезпечується міждисциплінарним підходом. Екологія людини розуміється як вивчення взаємодії між людиною і її навколишнім середовищем. Вивчаються, по-перше, природні умови життя людських суспільств, по-друге, їх традиції, соціальна організація і технологія, по-третє, шляхи розвитку і виживання. Велика увага звертається на зв'язок між суспільством і навколишнім середовищем, взаємовідносини між суспільствами. Вивчення екології людини ґрунтується на глибокій повазі свободи і гідності людини, на її відповідальному ставленні до Природи, часткою якої є сама людина. Процес вивчення екології ґрунтується на комплексному підході, що допускає тісне співробітництво та інтеграцію в сфері природних наук, а також соціологією і гуманітарними дисциплінами. В Ґетеборзькому університеті створений комплексний, міждисциплінарний характер предмету екології людини: тісне співробітництво і об'єднання природних і суспільних наук; виділяється холістичний підхід, тобто навколишнє середовище розуміється широко, включаючи і природний (фізичний), і соціально-культурний аспекти; обґрунтовується філософсько-етичний підхід, що зв'язує екологію людини з екологією та утвердженням безпеки і миру. Утверджується, що вивчення екології людини ґрунтується на принципі глибокої поваги свободи, гідності людини і належного ставлення до Природи. В університеті Хаддерсфільдо (Великобританія) вже більше 20 років існує програма з екології людини. Основна її мета -навчити студентів міждисциплінарному підходу в дослідженнях. Програма починається з викладання біології і географії, на основі яких вивчаються фундаментальні, прикладні та гуманітарні науки (особливо соціологія). В процесі навчання розкриваються особливості міждисциплінарного і холістпчного підходів. По закінченню курсу студенти починають, професійну діяльність в органах охорони здоров'я і управління навколишнім середовищем. Заслуговує уваги програма екології людини Міжнародного центру екології людини. В його складі Паризький університет Рене Декарта (Франція), Женевський, Тулузький, Марсельський, Вільний Фламандський (Бельгія), університет Падуї (Італія) та ін. Основна мета Міжнародного центру - підготовка фахівців з проблем взаємовідносин людини з природою. Рік-у-рік зростає число прихильників екологічних організацій, збільшується їх вклад у вирішення глобальних екологічних проблем. Так, якщо на початку 70-х років відомо 2500 екологічних рухів, що заявили про себе, то через десять років їх налічувалося вже 15 тис, а ще через десять років майже 20 тисяч. Про масштаби екологічного руху в світі свідчать і такі дані: в Україні мільйони людей різного віку активно беруть участь в охороні навколишнього природного середовища, діють більш 1500 екологічних товариств, колективів, клубів. Створений Національний екологічний центр. В Італії біля мільйона членів екологічних організацій, в Федеративній республіці Німеччини - до 3 мільйонів членів різноманітних товариств і об'єднань - рухи зелених, у Великобританії -5 мільйонів учасників руху зелених. Міжнародні організації «ґрінпіс», «Екофорум за мир», «Центр за нашу загальну справу» відрізняються глибоким і принциповим підходом до екологічної діяльності, розповсюдження екологічних знань. Різноманітні екологічні товариства, об'єднання, організації і рухи проявляють дедалі більший тиск на вирішення урядами держав Заходу і Сходу екологічних проблем. Народи активно виступають проти ядерної зброї, ядерної енергетики, за поліпшення якості міського середовища, беруть участь в екологічному вихованні та освіті, інформуванні населення тощо. Представники різноманітних об'єднань беруть участь в діяльності комісій, комітетів з екології і навколишнього природного середовища. Під впливом світової суспільної думки, тиску екологічних товариств, організацій і об'єднань зміцнюється міжнародне співробітництво держав Заходу і Сходу у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища. Тут велику роль відіграє Організація Об'єднаних націй. З її ініціативи та під ЇЇ керівництвом проводяться наукові конференції, міжнародні семінари, «круглі столи», форуми екології. ООН прийняла Програму про середовище людини, що має велике значення для створення світової суспільної думки про зростаючу небезпеку, що загрожує людству через порушення екологічної рівноваги. Є всі підстави говорити про екологічний вимір міжнародних відносин, використання якісно нових принципів і теоретичних концепцій: пріоритет загальнолюдських цінностей, всеосяжна безпека, «загальноєвропейський будинок», цілісна цивілізація та ін. Всі нові моменти теоретичного осмислення характеру сучасної епохи мають екологічний вимір. Висловлюється думка на орієнтацію всіх держав на активну діяльність по охороні навколишнього природного середовища, раціональному використанню і відтворенню природних ресурсів, чітко виявляється тенденція співробітництва держав у збереженні навколишнього природного середовища. Діяльність численних неурядових екологічних формувань, активна міжнародна практика охорони біосфери, що підкріплюється міжнародними правовими нормами, дозволяють сподіватися, що людство не загине в екологічному хаосі, а зуміє встановити гармонійні відносини з природним середовищем.