В.М. Тещук Соціальна та екологічна безпека діяльності

Електронне видання комбінованого використання на CD-ROM Поторак О.М.

Соціальна та екологічна безпека діяльності

[Електронний ресурс] : Навчальний посібник / О.М.Поторак. - Електрон. дані.: ОДАТРЯ, 2013. - 1 електрон. опт. диск (CD- ROM); 12 см. - Систем. вимоги: Pentium; 512 Mb RAM; Windows 98/2000/XP; Acrobat Reader 7.0.

Рецензенти: доцент кафедри «Охорона і безпека на морі» Одеського національного морського університету, канд.. хім. наук, доц. Гаврилов О.В..;

Поторак О.М.

Соціальна та екологічна безпека діяльності . Навч. посіб. — К.: ОДАТРЯ, 2013. — 529 с.

Наведено теоретичні основи і практичні рекомендації щодо закономірностей взаємодії людини, суспільства і природи, особливості впливу антропогенних чинників на природне середовище та його зворотну дію.

Посібник грунтується на законах України, рішеннях Уряду і наказах міністерств, які є основою для забезпечення конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я.

Для викладачів і студентів академії. Може бути використаний слухачами курсів підвищення кваліфікації, а також державними службовцями і працівниками підприємств різних галузей економіки.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЯКОСТІ

«СОЦІАЛЬНА ТА ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ДІЯЛЬНОСТІ»

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Одеса

Лекція №1

Тема 1. Предмет, методи, завдання дисципліни Визначення, предмет, завдання і значення “Соціальна та екологічна безпека діяльності” . Історичний нарис виникнення, становлення та розвитку як науки. Сучасний стан, структура соціальної та екологічної безпеки діяльності, її зв’язок з іншими дисциплінами, роль в житті суспільства.

Вступ

В кінці ХХ століття різко підсилився деструктивний антропогенний, головним чином технологічний, тиск на навколишнє середовище, що привело людство до глобальної кризи.

Сучасна цивілізація виявилася в тій точці всесвітньо -історичного процесу, що визначає динаміку й напрямок розвитку цивілізації на тривалу перспективу.

Протиріччя між ростом народонаселення й можливістю задоволення його матеріально-енергетичних потреб, з одного боку, порівняно обмеженими можливостями природних екосистем -_з іншого, набувають антагоністичного характеру.

Їхнє загострення небезпечне необоротними деградаційними змінами біосфери, радикальною трансформацією традиційних природних умов функціонування цивілізації, що також створює реальну загрозу життєво важливим інтересам майбутніх поколінь людства.

Необхідність осмислення й подолання сформованої ситуації висунула екологічну проблематику на одне з перших місць в ієрархії глобальних проблем сучасності.

Все частіше на різних форумах учених, суспільних і політичних діячів звучать тривожні заяви про те, що сукупна людська діяльність здатна докорінно підірвати природну рівновагу біосфери й тим самим поставити цивілізацію перед загрозою загибелі. Усе більш активно обговорюються соціальні проблеми наростаючого екологічного й технологічного ризику.

У вітчизняній науці, особливо починаючи з 70-х років, такі вчені, як М. М. Будико, Н. Н. Мойсеев, Е. К. Федоров, И. Т. Фролов, С. С. Шварц і ін., широко обговорювали гострі проблеми екологічної кризи сучасної цивілізації, аналізували етапи розвитку суспільства й соціокультурних цінностей у світлі взаємин природної, технічної й соціальної систем.

Йшов пошук оптимальних програм вирішення екологічних проблем, розглядалися різноманітні аспекти екологічної переорієнтації економіки, технології, утворення суспільної свідомості.

1. 1. Джерела виникнення соціальної екології

Демографічний вибух і науково-технічна революція призвели до колосального збільшення споживання природних ресурсів.

Першими забили тривогу вчені. Починаючи з 1968 року італійський економіст Ауреліо Печчеі став щорічно збирати в Римі великих фахівців з різних країн для обговорення питань про майбутнє цивілізації. Ці зустрічі одержали назву Римського клубу.

У перших доповідях Римському клубу були успішно застосовані до вивчення тенденцій розвитку соціоприродних глобальних процесів імітаційні математичні методи, розроблені професором Массачусетского технологічного інституту Джеем Форрестером.

Форрестер використав методи дослідження, створені й застосовувані в природних і технічних науках, для вивчення процесів еволюції як у природі, так і в суспільстві, що протікають у глобальному масштабі.

На цій основі була побудована концепція світової динаміки.

"Під "світовою системою", - відзначав учений, - ми розуміємо людину, її соціальні системи, технологію й природне навколишнє середовище. Взаємодія цих елементів визначає ріст, зміну й напруженість у соціально-економіко-природному середовищі.

Вперше в соціальному прогнозі були враховані складові, які можна назвати екологічними: кінцевий характер мінеральних ресурсів і обмежені можливості природних комплексів поглинати й нейтралізувати відходи людської виробничої діяльності. Якщо колишні прогнози, що враховували лише традиційні тенденції (зростання виробництва, ріст споживання й ріст населення), мали оптимістичний характер, то облік екологічних параметрів відразу перевів глобальний прогноз у песимістичний варіант, показавши неминучість спадаючої лінії розвитку суспільства до кінця першої третини XXI сторіччя у зв'язку з можливістю вичерпання мінеральних ресурсів і надмірним забрудненням природного середовища.

Наступні роботи, виконані за замовленням Римського клубу під керівництвом Д.Медоуза ("Межі росту", 1972 р.), а також М.Месаровича й Э.Пестеля ("Людство біля поворотного пункту", 1974 р.), в основному підтвердили справедливість прогнозів, складених Дж. Форрестером.

Так уперше в науці була поставлена проблема можливого кінця цивілізації не у віддаленому майбутньому, про що неодноразово попереджали різні пророки, а протягом досить конкретного відрізка часу й по цілком конкретним і навіть прозаїчним причинам. Виникла потреба в такій області знання, яка б докладно досліджувала виявлену проблему й з'ясувала шлях запобігання прийдешній катастрофі. Цією областю знання стала соціальна екологія, завдання якої полягає у вивченні людського суспільства в аспекті його сумісності з особливостями природного середовища. Для проведення досліджень по екології людини була потрібна теоретична основа.

Першим теоретичним джерелом спочатку російські, а потім і закордонні дослідники визнали вчення В.І Вернадского про біосферу й неминучість її еволюційного перетворення в сферу людського розуму - ноосферу. Другим джерелом формування соціоекології є сучасне техніководство - багатоаспектна сукупність технічних наук. У них розглядаються різноманітні функції техніки як структури технічних систем і технологій, створених у процесі праці для полегшення всіх видів людської діяльності в аспекті впливу їх на навколишнє природне середовище. Третім джерелом становлення соціоекології виступає сучасний комплекс соціальних наук, що дають можливість розкрити соціальну сутність людини, соціальну обумовленість її розумової діяльності, почуттів, вольових імпульсів, ціннісних орієнтацій, установок у практичній діяльності, у тому числі й у взаємовідносинах з навколишнім природним і соціальним середовищем. Як четверте джерело виступає глобальне екологічне моделювання, методика якого розроблена Дж. Форрестером. 1.2. Основні поняття і предмет соціальної екології

Проблематичність взаємовідносини суспільства і природи пояснюється, по-перше, різким зростанням так званого антропного впливу суспільства на навколишнє природне середовище (тобто господарської діяльності людини) і, по-друге, споживчим відношенням з боку людини до природного середовища.

В 60-х роках XX століття виникла глобальна екологічна криза. Глибоке розуміння екологічної кризи, всіх її негативних наслідків для існування людини стало усвідомлюватися порівняно нещодавно. Це зв'язано не тільки з усвідомленням реальної загрози життю людей, але й з процесами поновлення, характерними для сучасності - критичного аналізу минулого та сучасності.

В сучасних умовах суспільство більше поінформоване про екологічну ситуацію в світі й в окремо узятій країні.

Екологічна свідомість жителів України здійснила величезний стрибок у розвитку. Безумовно, тут має відбиток наслідки аварії планетарного масштабу на Чорнобильській атомній електростанції (1986 p.). Але справа не тільки в аварії. Задовго до аварії в ряді міст і регіонів України внаслідок непродуманої господарської діяльності створилося середовище, непридатне для проживання людини.

Забрудненість навколишнього середовища в містах Запоріжжя, Маріуполь, Дніпропетровськ та інших досягла такого рівня, збереження якого неминуче приведе до фізичного та інтелектуального виродження місцевого населення.

Тому не випадково парламент України проголосив всю територію України зоною екологічного лиха.

В складних умовах екологічні проблеми стали предметом дослідження не тільки природничих, але й гуманітарних наук. Виникають і діють рухи захисту навколишнього середовища. Появились галузі знання, що спеціалізуються на всебічному вивченні екологічних проблем, - екологія навколишнього середовища, екологія біосфери, екологія атмосфери та ін. Виникла відносно самостійна галузь знань - соціальна екологія. То ж таке соціальна екологія? В чому її суть, особливості та що є її предметом? Слово соціальної екологія вперше ввів в науковий обіг німецький біолог Ернст Геккель. У книзі «Природна історія походження» Ернст Геккель словом екологія назвав один з напрямків зоології, що вивчав відносини між всіма видами живих істот та їх навколишнього природного середовища.

Саме ж Слово екологія грец. oikos - оселя та logos - вчення - розділ біології, що вивчає взаємовідносини тварин або рослин з навколишнім середовищем. Концепції соціальної екології - теорії, що вивчають закономірності та форми взаємодії суспільства зі середовищем проживання, різноманітність зв'язків соціальних змін з змінами в життєвозабезпечую-чих матеріальних передумовах соціальних процесів.

Соціальна екологія - це рух за якість середовища проживання.

Соціально-екологічні концепції багатозв'язані з соціал-дарвінізмом, еволюціонізмом, інструменталізмом, натуралізмом. В умовах переходу від екстенсивного до інтенсивного природокористування в середині XIX століття сформувалися чотири основні соціально-реформістські орієнтації в рішенні проблеми взаємодії суспільства з природним середовищем: консерватизм, охоронна концепція, екологізм і економізм. Екологія, що виникла в межах розвитку біології - самостійна галузь наукових знань.

В її основі лежать ідеї Чарльза Дарвіпа про еволюцію живих систем, зокрема, думка про те, що в живому світі безупинно ііде боротьба за існування. Відомо, вчення про боротьбу за існування Чарльз Дарвін обґруптував тим, що між живими істотами мас місце пе тільки безліч стосунків різного типу, але й стосунки з навколишнім природним середовищем. Екологія досліджує саме такі тиші стосунків. З моменту виникнення поняття екологія зазнало певної еволюції. В сучасних умовах можна зустріти неоднозначне розуміння терміну екологія та предмету екології як науки. Та різноманітні підходи до визначення предмету екології дають можливість виділити основні елементи, без яких неможливо обійтися у визначенні суті екології як науки: підноснії жи-вих істот і середовища, живі істоти, середовище та іп. Тому-то

екологія - наука, що вивчає відносини живих істот до їх середовища, їх взаємовідносини у середовищі, а також вплив середовища на живі істоти.

Сучасна біологія та інші природні науки перекопують в тому, що таке визначення істинно, тому що всі живі системи, еволюціопізуючі па різних рівнях, ведуть спільне життя та мають чітко виражені зв'язки з навколишнім їх середовищем

. Екологія вивчає та узагальнює принципи спільного проживання живих систем у будь-якій сфері живого.

Світ живої матерії різноманітний і можна поділити: па рослинний, тваринний та світ людини. Відповідно, в сучасній екології розрізняють екологію рослий, екологію тварин і екологію людини.

Кожна з них вивчає відносини людини, відносини тварин та рослин з навколишнім середовищем. З трьох видів екологій наймолодшою є екологія людини, що вивчає відносини людини з її природним середовищем у взаємозв'язках, у взаємовідносинах, у взаємодії.

В соціології виділяються основні теми екології людини: населення, середовище, технологія та організація виробництва й саме життя.

Екологію людини можна визначити як напрямок, що вивчає місце людини в екосистемі, взаємний вилив людини та екосистеми й результат впливу. Під екосистемою розуміється функціональне єднання, що складається з взаємодії організмів та всіх складових природного середовища.

Саме поняття екосистема в екології визначилося не з моменту її появи. Первісно в екології описувалися окремі види та їх взаємовідносини й взаємодії, різноманітні форми симбіозів, відносини з іншими видами і підвидами тощо. В середині 30-х років вперше поняття екосистема вжив Артур Джордж Тонслі. Тоді екологі-сти, найбільш близькі до академічних кіл, будують свою модель взаємодії суспільства з природою на об'єктивних, природно наукових закономірностях. Включаючи у взаємозалежні зв'язки екосистеми і людські співтовариства, бачать призначення соціальної системи в тому, щоб забезпечувати оптимальне функціонування екосистеми та відвертати порушення екологічних процесів. Екологісти запропонували тоді три соці-альио-екологічпі ідеї, що зберігають значення для соціальної екології й па сучасному етапі: ідеї екосистемного холізму (Апрі Леопольд), морального співтовариства (що з'єднає холізм з індивідуалізмом) і біотичний функціоналізм. Біотичний функціоналізм полягає в тому, що моральні норми і соціальні інститути, що інтегруються ними, розглядаються як функціональні двійники природних біологічних інстинктів, що дозволять зберегти цілісність і гармонію екосистеми (Роберт Парк, Луіс Вірт, Роберт Маккензі та іп.). В фупкціопалістському варіанті «співтовариство» розумілося вже пе як організм і посій субсоціальпих сил, а як функціональна одиниця, здатна до взаємодії із середовищем.

Починаючи з 70-х років поняття екосистема викопує важливі гносеологічні функції в екологічних знаннях, виступає, по суті, своєрідною клітинкою, початком розгортання всієї логічної послідовної і обґрунтованої системи екологічних знань.

У сучасній екології найчастіше міркують про біосферу (біосфера, в перекладі з грецького - життя, куля). "Біосфера - сфера життя, комплексна земна оболонка, життя, що охоплене та організоване, місце і роль людини в біосфері. Та поняття екосистема пе втратило методологічної ролі в системі екозпаппя.

Сучасна екологія оперує певними, притаманними тільки їй категоріями. До найважливіших екологічних категорій належать, насамперед, поняття середовище. В соціальній екології даються різноманітні тлум; чепня поняття середовища.

Так, в книзі «Суспільство та природне сере довище» визначається середовище як сукупність виливів, що модифіку ють і визначають розвиток життя. В інших джерелах під середовище* розуміється агрегат існуючих речей, умов і впливів. Мабуть, правильно1 середовище - сукупність взаємозв'язаних умов і впливів, присутніх в будь-якій сфері буття. Виходячи з визначення середовища, виділяються його компоненти: конкретна сфера буття, умови та взаємовплив організму й середовища, мінливість і переміни як наслідок взаємодії живої системи та природного середовища. В понятті середовище важливо розрізняти природне середовище та штучне середовище. Природне середовище -система природних факторів: земля, вода, сонце, повітря, рослинний і тваринний світ. Штучне середовище - все те, що створене людиною в процесі її предметної діяльності. Між природним та штучним середовищем існує тісний взаємозв'язок, який виявляється в тому, що предметна трудова діяльність людини неможлива без предмету праці, якими виступають різноманітні природні форми. Але справа не тільки в такому розумінні. На сучасному етапі суспільного розвитку характер взаємодії природного та штучного середовища дедалі більше відображається в понятті екологічне середовище. Під екологічним середовищем розуміється природне або штучне оточення, в якому живі системи мають ознаки об'єкту і суб'єкту впливу. Якісний і кількісний характер виливів виступає передумовою збереження або руйнування оточення. Природно, екологія як наука має свій предмет, специфічні категорії, закони функціонування екологічної предметності. Екологічні проблеми в основі мають суспільію-екопомічиий характер, тісно зв'язані з предметною діяльністю людини, особливостями розвитку суспільства. Зрозуміло, що в межах тільки екології не можна теоретично вирішити актуальні питання захисту природного середовища. Необхідна система теоретичних знань, що адекватно відображає специфічний характер взаємодії між суспільством і природою, в якому в знятому вигляді присутні природний і соціумний моменти (тобто суспільний). Така система знання якраз і представлена в соціальній екології. Соціальна екологія порівняно молода га-редмет і метод лузь наукового знання. Як і у будь-якої соціальної екологи іншої науки, що формується, у неї є методологічні та гносеологічні труднощі, вони зв'язані з процесом становлення і розвитку, йде уточнення предметної сфери, удосконалюються поняття, відбираються оптимальні теоретичні конструкції. Становлення соціальної екології як системи наукового знання почалося після першої світової війни під впливом ідей біоекології та соціології урбанізації (тобто зростання міст). Та такий процес активізується в 60-х роках XX століття, коли зримо виявилися осередки екологічної кризи. Потужний імпульс розвитку соціальної екології надав Всесвітній конгрес соціологів у Варні (1966 p.), що створив дослідний комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології. В сучасних умовах соціальна екологія має багато прихильників, наукових шкіл, напрямків і покликана внести вклад у реалізацію проблеми захисту і охо рони навколишнього середовища.