3. Соціал-демократичні течії

Третьою, серед найбільш поширених у західному світі політико-ідеологічних течій, є сучасна соціал-демократія. Вона сформувалася у надрах соціалістичної ідеології і постає однією з декількох концепцій соціалізму як певної теорії й практики. Соціал-демократія визначає соціалізм як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією капіталізму, а його реформуванням із збереженням інституту приватної власності, забезпеченням рослу середнього класу й соціального партнерства, досягненням високого рівня соціальної справедливості. Розгорнуте обґрунтування соціал-демократичної ідеї здійснив німецький теоретик і політичний діяч Едуард Бернштейн (1850 - 1932). Погляди Е.Бернштейна тісно пов'язані з його принциповою орієнтацією саме на реформи як головний метод перетворень у суспільстві. Він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом, який не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, який дозволив би йому керувати суспільством, перебравши на себе всю повноту державної влади. За Е.Бернштейном, диктатура пролетаріату означатиме диктатуру партійних ораторів і демагогів. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Е.Бернштейн називав політичним атавізмом і ознакою варварства, а лише через соціалізацію капіталізму. Найближчими ж цілями робітничого руху є, на його думку, боротьба пролетаріату за економічні та політичні права. Проблеми економічних прав він пов'язував з питанням про приватну власність для кожного громадянина, акцентуючи на його праві реалізувати свій соціальний інтерес. Важливим елементом саме економічної концепції Е.Бернштейна є теорія демократизації капіталу. Він також наполягав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні суверенітету особистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвитку; для соціалізму ж як руху з удосконалення виробничих відносин характерним є гуманістичне ставлення до людини праці, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції - "демократичний соціалізм". Загалом ідея соціалізму бачилася як певний морально-етичний ідеал, саме в цьому сенс відомої формули Е. Бернштейна "Рух – це все, кінцева мета - ніщо". Очевидний реформізм, не революційність таких поглядів значно наблизили соціал-демократію країн Західної Європи до лібералізму, й віддалили від радикального марксизму. Характерними рисами повоєнної соціал-демократії стали відкритість й плюралізм думок та позицій.

Сучасна соціал-демократія поділяє базові ідеї Е.Бернштейна, не уявляючи соціалізм у вигляді якоїсь сформованої кінцевої мети, оскільки, як вони вважають, мети, яку ставить перед собою демократичний соціалізм, не можна досвіти одним стрибком. Натомість протягом розвитку людської цивілізації вона наповнюється новим змістом; демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху, він може вважатися дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів дії цього руху.

Зазначимо, що з плином часу ідейні орієнтири соціал-демократії доповнювалися новими підходами, концептуальними розробками, коригувалися новими реаліями життя. Серед цих розробок і новацій слід виокремити такі, як концепція якості життя, концепція самоврядного соціалізму, концепція економічної демократії. Концепція якості життя є складовою не лише демократичного соціалізму, а й сучасного лібералізму. Суть її полягає у спробі встановити тісний зв'язок між традиційними матеріальними інтересами і новими погребами трудівників. Якість життя трудящих, на думку соціал-демократів, найвища в соціальній державі, діяльність якої передусім торкається саме соціальної сфери. У 70 - 80-ті рр., XX ст. соціал-демократи Франції, Італії, Бельгії сформували у своїх програмних документах концепцію самоврядного Соціалізму. Такий соціалізм передбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опрацювання і винесення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства. На всіх рівнях здійснюється виборність в органи самоврядування, їх діяльність знаходиться під постійним контролем громадськості. Держава як така не ліквідується, але практично всі її внутрішні функції передаються органам самоврядування. Дана концепція передбачає підпорядкування органів місцевого самоуправління органам представницької демократії парламенту. Самоврядний соціалізм передбачає широку політичну демократію: багатопартійність, свободу діяльності опозиції, можливість перебування при владі кількох партій тощо. Не визнається ніяких форм диктатури, яка не сумісна з політичною демократією.

Складовими ж останньої е права людини, свобода друку, свобода й самостійність профспілок, існування правової держави. У повоєнний період соціал-демократи країн Скандинавії й Німеччини активно розробляли концепцію економічної (промислової) демократії. За цією логікою, економічна демократія розвивається як на мікрорівні через безпосередню участь трудівників в управлінні підприємствами (державними і приватними), гак і на макрорівні у межах суспільної економіки загалом. Останнє передбачає наявність органів соціального партнерства (ФРН, Австрія) або економічного самоврядування (Франція).

Як вже зазначалося, основним методом проведення соціал-демократичної політики є реформа. І представники цієї течії вважають, що реформи це певне коригування соціально-економічної сфери, яка має забезпечити чітке та ефективне функціонування суспільства. Кількість здійснених реформ у соціальній сфері в напрямі демократизації суспільного життя, рано чи пізно призведе до демократичного соціалізму. Реформування має спиратися на ідеологію і політику соціального партнерства - найефективнішої форми боротьби трудящих за свої прана, яка відбувається не у формі страйків і демонстрацій, а за столом пере творів між представниками підприємств й профспілок, у процесі укладання контракту, який полягає у взаємних зобов'язаннях цих сторін.

Потрібно відзначити, що останніми десятиліттями спостерігається ряд нових тенденцій в розвитку теорії та практики світової соціал-демократії. Зокрема йдеться про зрушення праворуч: нині у своїх економічних гаслах соціал-демократи близькі до лібералів.

Сенсом відповідної політики есдеків є вже не перерозподіл доходів, а збільшення та ефективність виробництва. Аналізуючи досвід втілення на практиці соціал-демократичних ідей, відзначимо, що найбільших успіхів було досягнуто країнах Західної Європи - Швеції, Норвегії, Німеччини, Голландії, Фінляндії, Франції, Іспанії, Португалії, Греції, Австрії, деяких країнах центрально-східної Європи. Соціалістичні, соціал-демократичні партії, рухи, коаліції знаходилися в урядах, парламентах згаданих країн, нерідко очолювали їх. Загальносвітової відомості, авторитету набули такі соціал-демократичні політики, лідери своїх країн у певні періоди, - як Улоф Пальме, Віллі Брандт, Гельмут Шмідт, Франсуа Міттеран, Феліпе Гонсалес, Андреас Папандреу, Бруно К'райський, Гру Харлем Брундтланд, Маріо Соареш, Мауно Койвисто. Досить міцні позиції мають соціал-демократи й соціалісти в Ізраїлі, Лівані, Японії, на Кіпрі, у Бразилії, Чилі, Венесуелі, Болівії.

Після розпаду Радянського Союзу у 1991 р. соціал-демократичні цінності та позитивний приклад урядування соціал-демократичних партій в низці європейських держав стали активно залучатися до суспільно-політичного життя нових незалежних держав. Ідеї свободи, справедливості, солідарності, високі життєві стандарти країн із значним впливом соціал-демократів, стали вкрай привабливими для реформаторів й населення на пострадянському просторі. Одним з таких прикладів ефективності теорії і практики соціал-демократії залишається досвід практичної діяльності Соціал-демократичної робітничої партії Швеції (СДРГПН). Шведський демократичний соціалізм одержав назву "функціонального". Його сутність полягає в тому, щоб замість одномоментного перетворення приватногосподарських одиниць на державну власність (насильницькою експропріацією чи поетапною націоналізацією) передбачиш тривалий термін поступового обмеження прав і повноважень власника.

Теоретичною основою такого підходу стала теза, вперше висунута шведським соціапом-демократом О.Унденом, згідно з якою власність не є неподільною, а навпаки - сутність власності розкривається через різноманітні функції діяльності багатьох її суб'єктів. Тобто, реформування відносин власності може відбуватися без передачі її цілком, а з допомогою перерозподілу функцій з утримання, володіння, використання власності.

Такий перерозподіл зберігає власника номінально,фактично ж він своїми правами і доходами ділиться із державою та суспільством. Переваги цієї концепції її прихильники вбачають насамперед у тому, що вона дає змогу без ускладнень здійснити процес поступового і раціональною усуспільнення. Для реалізації цієї ідеї не потріпоти створювати громіздких структур, зберігається ринкова основа економіки, яка дозволяє їй своєчасно реагувати на запити споживачів. Концепція "функціональною соціалізму" вплинула на своєрідне розуміння шведськими соціал-демократами "змішаної" економіки. Згідно з цими уявленнями, "змішана" економіка це поєднання приватного і суспільного, державного в економіці, яке має відбуватися на принципово новій основі. Вони стверджують співвідношення різних економічних секторів може змінюватись і з часом перетворити власника на суто номінального господаря.

Однак, останніми роками позначилися й певні негативні прояви шведської моделі соціалізму, йшлося навіть про кризу і необхідність суттєвого коригування як теорії, так і практики застосування програм СДРПШ. Ці проблемні питання змусили прагматичну частину європейської соціал-демократії зважитися на такий дієвий спосіб подолання недоліків "держави благоденства", як значні інвестиції в економіку з боку приватного капіталу. Організаційно сучасна світова соціал-демократія координується Соціалістичним Інтернаціоналом. За статутом Соцінтерну, ухваленим 1986р., ця міжнародна організація е об'єднанням політичних партій і рухів, мета діяльності яких - демократичний соціалізм. У програмних документах Соцінтерну наголошується, що цілей демсоціалізму не можна досягти лише в окремих країнах, вони реалізуються лише як масове явище,як новий ступінь розвитку людської цивілізації. Ключовими теоретичними документами Соцінтерну були Франкфуртська Декларація (1951), певна модернізація їх відбулася у Декларації принципів СІ від 1989 р.

Крім того, соціал-демократи виступають як організована політична сила в Європарламенті, де вони утворили Соціалістичну групу (СГСП), діють також такі структури як Соціалістичний Інтернаціонал жінок, Міжнародний союз молодих соціалістів, Конфедерація соціалістичних партій Європейського Союзу, Африканський соціалістичний і демократичний і інтернаціонал.

Підсумовуючи розгляд питання, зауважимо, що в умовах XXI століття соціал-демократія залишається однією з найважливіших політичних сил, симпатії до якої періодично висловлюють європейські виборці:правлячими партіями є Іспанська соціалістична робітнича партія (1СРП) на чолі з Хосс Луїсом Сапатеро, лейбористи у Великобританії на чолі з Тоні Блером, коаліція демократичних лівих в Італії на чолі з Романо Проді, Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) є урядовою разом з Християнсько-Демократичним союзом (ХДС) у Німеччині.