Іменники I та II відміни.

У латинській мові іменник змінюється за родами, числами, відмінами та відмінками.

1. Рід - чоловічий - genus masculinum, m

жіночий - genus femininum, f

середній - genus neutrum, n

2. Число - однина -numerus singularis

множина -numerus pluralis

3. Відміна - перша, друга, третя, четверта, п”ята.

Розрізняються за закінченням у називному та родовому відмінку однини.

4. П’ять відмін (Declinatio) іменників, три відміни прикметників.

Залежно від закінчення історичної основи латинські іменники діляться на п’ять відмін:

• Перша відміна – основа на -ā

• Друга відміна – основа на – -ŏ /-ĕ

• Третя відміна – основа на приголосний звук або -ĭ

• Четверта відміна – основа на -ŭ

• П’ята відміна – основа на -ē.

Оскільки історичну основу через злиття її голосного звука із закінченням важко виділити, то приналежність іменника до відміни практично визначається за закінченням родового відмінка однини (genetīvus singulāris).

Закінчення genetīvus singulāris першої – п’ятої відмін:

Відміна	І	ІІ	ІІІ	ІV	V
Закінчення	-ae	-ī	-ĭs	-ūs	-ēi

Графічно відміни залежно від роду можна зобразити так:

4. Відмінок (casus):

Nominatīvus (Nom.) - називний: хто? що?

Genetīvus (Gen.) - родовий: чий? чия? чиє? кого? чого?

Datīvus (Dat.) - давальний: кому? чому?

Accusatīvus (Acc.) - знахідний: кого? що? куди?

Ablatīvus (Abl.) - місцевий, орудний: ким? чим? де? коли? від кого?

Vocatīvus (Voc.) - клична форма звертання. Як правило збігається з називним.

2.DECLINATIO PRIMA SUBSTANTIVŌRUM ПЕРША ВІДМІНА ІМЕННИКІВ

До першої відміни належать іменники жіночого роду та деякі іменники чоловічого роду, основа яких закінчується на -а, які в nominativus singularis мають закінчення -а, в genetivus singularis -ае,

наприклад: causa, ae - справа; iustitia,ae - правосуддя;

culpa, ae - вина; poena, ae - кара;

cura, ae - турбота; controversia, ae - суперечка;

Іменники чоловічого роду І відміни вказують на заняття чи етнічну належність: poēta, ae - поет;

pirāta, ae - пірат; nauta, ae - моряк;

agrīcola, ae - землероб; Scytha, ae - скіф.

Відмінникові закінчення іменників I відміни

	Singularis			Pluralis
Nom.	-a	magistra	nauta	-ae	magistrae	nautae
Gen.	-ae	magistrae	nautae	-arum	magistrarum	nautarum
Dat.	-ae	magistrae	nautae	-is	magistria	nautis
Acc.	-am	magistram	nautam	-as	magistras	nautas
Abl.	-a	magistra	nauta	-is	magistris	nautis
Voc.	-a	magistra	nauta	-ae	magistrae	nautae

3.ПЕРША ВІДМІНА ПРИКМЕТНИКІВ

Прикметники узгоджуються з іменниками в роді, числі і відмінку. В латинській мові вони ставляться після означувального слова. За першою відміною відмінюються прикметники жіночого роду з закінченням -а: magna - велика, parva - маленька, bona - хороша, antiqua - старовинна, pulchra - красива.

	Singularis	Pluralis
Nom.	Lingua Latīna	Voc Linguae antiquae
Gen.	linguae Latīnae	linguārum antiquārum
Dat.	linguae Latīnae	linguis antiquis
Acc.	linguam Latīnam	linguas antiquas
Abl.	lingua Latiīna	linguis antiquis
Voc.	lingua Latīna	linguae antiquae

4.ДОПОМІЖНЕ ДІЄСЛОВО ESSE /бути/ PRAESENS INDICATIVI ACTIVI

Singularis			Pluralis
persona 1	sum	(я) є	persona prima	sumus	(ми) є
persona 2	es	(ти) є	persona 2	estis	(ви) є
persona 3	est	(він, вона) є	persona 3	sunt	(вони) є

Латинське дієслово esse “бути” може мати самостійне значення, тоді воно перекладається словами “перебувати, мешкати, жити”: Bestiae in silvis sunt. Дикі тварини живуть у лісах. Але найчастіше це дієслово вживається як дієслово-зв’язка і, на відміну від української мови, майже ніколи не випускається: Scientia potentia est. Знання — сила. Відмінком підмета та іменної частини присудка в латинській мові завжди є називний відмінок. Тому речення “Латинська мова — це давня мова” і “Латинська мова є давньою мовою” латиною може бути записане лише так: Lingua Latina est lingua antiqua.

Заперечення в латинській мові може виражатися за допомогою частки non: Inter dominum et servum amicitia non est — Між хазяїном і рабом немає дружби, або за допомогою заперечного слова: Inter dominum et servum nulla amicitia est — Між хазяїном і рабом нема ніякої дружби.