3. Соціальна структура

Особливістю Російської імперії початку ХХ ст. було існуван- ня в країні самодержавної монархії. У своїх діях цар обмежу- вався виключно законом про престолонаслідування. Його влада була ніким і нічим не обмеженою.

Самодержавство характеризувалося:

Необмежена влада монарха;

Відсутність основних демократичних свобод;

Повне безправ’я селян і робітників;

Відсутність національного законодавства

Наявність такої політичної системи унеможливлювала роз- виток парламентаризму в країні.

Традиційно населення Російської імперії поділялося на ста- ни. Привілейоване становище посідали дворяни. У центрі і про- вінціях на вищих посадах перебувала головним чином аристо- кратія, яка відігравала провідну роль у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики держави. Середній прошарок суспіль- ства становили інтелігенція, міщани, купці та підприємці, яких практично не допускали до участі в політичному житті.

Станова структура населення імперії (1897)

Стани у відсотках складали (від загальної кількості населення):

Селяни 86,3

Міщани 11,6

Дворяни 1,1

Духовенство 0,5

Почесні громадяни 0,3

Купці 0,2І

Українське населення більш як на 80 % складалося з селян, а тому не мало впливу на стан справ у імперії. Українські селя- ни жили громадами. Їхнє життя розвивалося в умовах само- управління, стримуючи процес розвитку капіталізму та соці- ального розшарування на селі. Щоправда, общинний лад швидко розкладався: українські селяни надавали перевагу індивіду- альному господарюванню на своїй землі. У сім’ї домінував чоло- вік, жінка мала мінімум прав як у сім’ї, так і в суспільстві.

РОЗПОВІДЬ СУЧАСНИКА.

Розповідь Чмирь Уляни Єфимівни, с. Білозірка Василівського району Запорізької області:

«Головним у родині був батько… батько руководив хозяйством усим, сім’єю розпоряжався… Мати там коло печі, готове… Батько, батько хазяй- нував. Невістка не могла сказати щось проти того чи проти того... Він ска- зав: оце робимо сьогодні, там оце во, чи що. А вони, там ото що сказали, там коло свиней, це ваше діло, о».

Усна історія Степової України. – Запоріжжя, 2008. – Т. 2. – С. 112.

Розвиток товарно-грошових відносин і ринку сприяв фор- муванню буржуазії та пролетаріату. Чисельність робітників поповнювалася переважно за рахунок селян.Під час перепису 1897 р. інтелігенція як окрема верства не визначалася. Підрахунки науковців показують, що в той час в Україні орієнтовно налічувалося 126 тис. осіб, яких можна віднести до інтелі- генції. Українці становили третину.

На селі мешкало дві третини української інтелігенції. У містах переважала російська і єврейська інтелігенція.

На початку ХХ ст. грані між стана- ми почали поступово стиратися, що привело до зміни структури суспіль- ства. З’явилася велика кількість так званих маргіналів – напівробітни- ків, напівселян, різночинної інтелі- генції. Важкі умови праці, відсут- ність політичних та економічних прав і свобод сприяли втраті ними сімейних та релігійних цінностей.

Провідною верствою в західно- українському регіоні були представ- ники польської шляхти і угорських панів. Етнічні відмінності накладали відбиток на соціальне становище населення і визначали суспільно- політичне життя в західноукраїн- ських землях. Прошарок світської й духовної інтелігенції був невеликим. Проміжне становище між місцевою елітою та українським селянством займали євреї, які жили переважно в містах.

Українське населення в Австро-Угорській імперії займалося в основному сільським господарством. У гірських районах Закар- паття та Буковини переважало вівчарство. У регіоні не існувало великих промислових підприємств. Слабкий процес індустріаль- ної модернізації відбивався на стані західноукраїнських міст. За виключенням Львова, вони здебільшого нагадували великі села.

Порівняно низький рівень освіти українських селян в обох імпе- ріях не давав їм можливості працювати у сфері промисловості чи державному апараті. Відсутність ріллі, зростання кількості міст і розширення їхніх територій змушували українських селян поки- дати рідні місця і переселятися за тисячі кілометрів у пошуках не- займаних земель, у тому числі на Далекий Схід, у Канаду та США.

Основна маса українського населення була віруючою. Домі- нуюча релігія – православ’я, поруч з яким існували католи- цизм, мусульманство, іудаїзм та ін.

На початку ХХ ст. українці не мали своєї державності, а українські етнічні землі входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій. Регіони проживання українського населення, за деяким виключенням, були економічно і куль- турно відсталими, слабкоінтегрованими в господарство дер- жав, у складі яких вони знаходилися.

Завдання.

1. Покажіть на карті основні місця розселення українців у Росій-

ській та Австро-Угорській імперіях.

2. Поясніть, як ви розумієте значення терміна «поліетнічність».

3. Поміркуйте і поясніть, чому населення українських етнічних земель, які входили до складу Австро-Угорської імперії, займа- лося переважно сільським господарством.