6. Візантійське письмо як основа слов’янських азбук

Давні слов’янські азбуки з’явилися у сфері візантійського культурного впливу. Тому вони пов’язані у багатьох відношеннях з грецькою графічною традицією:

а) розміщення літер; б) розміщення знаків при письмі (горизонтальні ряди, писані зліва направо); в) наявність небуквених знаків, різних видів скорочень; г) наявність кількох графічних позначень для звуків о, і; д) позначнення монофтонга у двома літерами і под.

Певну залежність слов’янських азбук від грецької писемної традиції можна пояснити авторитетністю грецької графіки і сакральним характером перших слов’янських перекладів, що їх здійснювали з грецьких текстів.

7. Питання про час виникнення абеток, авторство

Існування двох різних старослов’янських азбук ставить перед славістикою цілий комплекс культурно-історичних, філологічних і вузьколінгвістичних питань: чи мали слов’яни письмо до Кирила і Методія; яка з азбук давніша; коли, де і чому були створені ці азбуки; хто створив ці абетки; чому глаголиця була витіснена кирилицею; джерела знаків для глаголиці і для окремих знаків кирилиці та деякі інші. Окремі з цих питань обговорюють вже понад два століття.

Найбільше гіпотез (інколи зовсім фантастичних) висловлено щодо виникнення глаголиці та джерел її знаків. Найбільш популярними є кілька.

Згідно з гіпотезою, яку висловив англійський палеограф І. Тейлор, розвинули В. Ягич, А. Селіщев та ін., в основі більшості букв глаголиці лежать знаки грецького мінускульного письма (21 із 40 букв глаголиці відповідали грецьким мінускульним буквам). Щодо букв на позначення слов’янських звуків, то вони утворені в результаті комбінації грецьких букв.

Інша гіпотеза, яку підтримували радянські науковці П. Черних, М. Константинов та ін., веде походження глаголиці з протоглаголичного письма, що нібито існувало в дохристиянський період у східних слов’ян. Документального підтвердження поки що не отримала.

Не втрачає популярності і знаходить багато підтверджень теорія, згідно з якою глаголицю виводять з кирилиці. Створення кирилиці приписують Константину-Кирилу (О. Бодянський, О. Соболевський, Ю. Карський, В. Істрін та ін.).

Не вщухають суперечки навколо питання про давність кожної з абеток. Питання про те, яка з абеток є давнішою і яку з них уклав Константин-Кирило, залишається актуальним також у наші дні. Висловлені у науці думки можуть бути зведені до таких шести гіпотез:

- більш давньою є глаголиця, котру створив Константин-Кирило. Кирилиця виникла пізніше як удосконалена на основі грецького уставу глаголиця. Створив її Климент Охридський – учень солунських братів (Г. Добнер, В. Ягич, П. Й. Шафарик, А. Селіщев, Ч. Лоукотка та ін.). Припускають, що глаголицю замінена кирилицею у Преславі (Болгарія);

- Константин-Кирило створив глаголицю, а кирилиця існувала у слов’ян ще в дохристи­янський період. Потім кирилиця завдяки своїй графічній простоті витіснила глаголицю (В. Міллер, П. Голубовський, Е. Георгієв та ін.);

- Константин-Кирило створив кирилицю. Глаголиця ж існувала у західних слов’ян як самобутнє письмо ще у V–VI ст. (висловлена наприкінці XVIII ст. чеськими науковцями Лінгардтом та Антоном);

- Константин-Кирило створив кирилицю. Глаголиця виникла на основі кирилиці як тайнопис у період заборони німецьким католицьким духовенством книг, написаних кирилицею (Й. Добровський, І. Срезневський, О. Соболевський та ін.);

- кирилиця і глаголиця існували у слов’ян (зокрема східних) задовго до прийняття християнства як місцеві різновиди письма (Д. Ліхачов);

- В. Істрін висунув гіпотезу, яка є синтезом дещо зміненої гіпотези Д. Ліхачова та гіпотези Й. Добровського. На його думку, у слов’ян ще у першій половині І тисячоліття н. е. існувало письмо типу “черт і різ” (“рисок і зарубок”).

Із встановленням тісних контактів з Візантією (VII–VIII ст.) слов’яни запозичили грецьке письмо, яке пристосували до свого мовлення, доповнивши його новими буквами. Так виникла протокирилиця. Необхідність у такому письмі продиктовано зародженням державності та потребою записувати військові та торговельні угоди, історичні хроніки і под.

На основі письма типу “рисок і зарубок” (також під впливом грецького і, частково, хозарського письма) у слов’ян одночасно з формуванням протокирилиці розвинулася протоглаголиця.

Протокирилиця і протоглаголиця, на думку В. Істріна, довший час співіснували на слов’янській території у різних місцевих різновидах. З одним із таких різновидів протокирилиці познайомився Константин у Херсонесі, а потім опрацював, наблизивши до греко-візантійського унціалу. Так виникла кирилиця і швидко витіснила усі інші різновиди слов’янського письма, в тому числі протоглаголицю.

Що стосується глаголиці, то, за В. Істріним, вона була результатом відродження протоглаголиці, яка потрапила до південно-західних слов’ян від східних наприкінці ІХ ст. Науковець вважає, що причиною цього було переслідування книг, написаних кирилицею: західні слов’яни використовували глаголицю як своєрідний тайнопис.

У своєму становленні глаголиця удосконалювалася під впливом кирилиці. Цим можна пояснити збіг у звуковому складі і назві букв обох абеток.

Сьогодні більшість авторитетних науковців підтримують версію про те, що автором глаголиці був Константин-Кирило. Однак продовжують з’являтися також публікації, в яких обстоюють теорію про Константина як автора кирилиці.