Клінічна характеристика паралітичних форм поліомієтіту.

Ці форми поліомієліту мають слідуючі періоди: препаралітичний, паралітичний, відновний, резидуальний.

Спінальний поліомієліт.

Препаралітичний період нагадує за перебігом “малу хворобу”. Після зниження температури протягом 2-4 днів часто спостерігається період явного благополуччя. Дуже рідко препаралітичний період може бути відсутнім і тоді захворювання починається з появи паралічів. Одним з найяскравіших проявів препаралітичного періоду і ранньої стадії паралітичного періоду є дуже сильний біль у м’язах. Він буває настільки сильним, що маскує решту проявів поліомієліту, змушує хворого набувати вимушеного положення в ліжку, обмежуючи рухи.

Паралітичний період починається з появи парезів і паралічів. За цієї форми уражуються різні відділи спинного мозку, що і визначає особливості клінічного перебігу поліомієліту в кожного хворого. Паралічі при гострому поліомієліті мають ряд особливостей:

• двофазний перебіг;

• швидкість розвитку паралічів, їх переважно висхідний характер;

• асиметричність уражень;

• більш часте ураження нижніх кінцівок;

• стійкий м’язовий біль (тривалість до 2 тижнів);

• відсутність порушень чутливості;

• у спинномозковій рідині у гостру фазу – плеоцитоз (лімфоцитарний).

Уражені кінцівки синюшні, холодні. Цей період триває від 2 днів до 2 тижнів. Закінчується цей період відновленням рухових функцій (активні рухи у вражених м’язах). Відновний період характеризується нормалізацією температури, зникненням менінгеальних симптомів, поліпшенням загального стану. З’являються рухи у вражених м’язах. При цьому м’язи, паралізовані пізніше, відновлюються раніше. М’язи, функція яких відновлюється повільно, стають в’ялими, атонічними, в них швидко розвивається атрофія, яка супроводжується контрактурами, деформацією кінцівок і тулуба. Разом із відновленням активних рухів з’являються або посилюються сухожильні рефлекси з можливим частковим або майже повним відновленням працездатності м’язів. Цей період триває від 1,5 місяців – до 1,5 років.

У період залишкових явищ (резидуальний період) нерідко спостерігається кіфоз, лордоз, сколіоз, грижі черевної стінки, “кінська” стопа, клишоногість. Спостерігаються уповільнення росту кісток в уражених кінцівках, часто виявляються ознаки остеопорозу за рахунок вимивання Са²⁺ з кісток, а це в свою чергу може бути причиною утворення каменів у нирках.

Бульбарна форма.

Для цієї форми характерні ураження довгастого мозку та ядер ІХ, Х і ХІІ пар черепно-мозкових нервів. Хвороба починається гостро, температура підвищується до 40⁰С, блювання, різкий головний біль. Відбувається розлад мовлення, порушується голос, функції ковтання і дихання. Своєрідність симптомів полягає в дисоціації порушень голосу і ковтання. Виникає гугнявість і охриплість голосу (а згодом можлива повна афонія), а потім неспроможність проковтнути слину (через це хворий постійно спльовує накопичену слину, відмовляється від їжі, води). У початковий період порушення дихання пов’язане головним чином з тим, що хворий боїться зробити глибокий вдих через можливість аспірації слини, а потім приєднується більш серйозна причина – ураження дихального центру. Можлива раптова зупинка дихання. Ураження судинорухового центру супроводжується коливаннями АТ, порушенням серцевого ритму, може настати зупинка серця. Спостерігаються коливання температури.

Це одна з найважчих форм поліомієліту, розвиток хвороби — непе­редбачений.

Понтинна форма.

Ця форма характеризу­ється ураженням одного з двох ядер лицевого нерва (VII пара), що ло­калізуються в нижньому відділі варолієвого моста. Клінічний перебіг цієї форми менш важкий. Препаралітичний період частіше відсутній зовсім, а його клінічні прояви мало виражені. У дітей молодшого віку, по даним літератури, в деяких випадках може бути підвищення температури, явища загальної інтоксикації, менінгеальні знаки. Парез, що розвива­ється, або параліч мімічних м'язів клінічно проявляється згладженість носогубної складки, неповним закриттям ока і розширенням очної щілини на боці ураження, зміщенням кута рота в здоровий бік. На боці паралічу відмічається рідке моргання, сльозотеча. Характерна однобічність ура­ження. Зміни в спинномозковій рідині непостійні. У цілому захворювання перебігає сприятливо, у більшості хворих закінчується повним видужанням.

Енцефалітична форма.

Ця форма характеризується сонливістю, порушенням свідомості різного ступеня, грубим тремором, судомами. З’являються менінгеальні симптоми. У діагностиці енцефалітичної форми поліомієліту суттєве значення має наявність одночасного ураження черепних і периферичних нервів.

Трапляються також різні варіанти змішаних форм поліомієліту, коли наявні ті чи інші симптоми. Найважчою є бульбоспінальна форма поліомієліту: розвиваються розлади дихання, зумовлені ураженням дихального центру, порушенням прохідності верхніх дихальних шляхів та паралічем м’язів, що беруть участь у диханні.

Специфічна діагностика.

Найнадійніший метод підтвердження діагнозу – виділення поліомієліту з фекалій. За допомогою методів молекулярної біології можна дати повну характери­стику поліовірусу. Зразки фекалій, узяті для виділення поліовірусу, необхідно зберігати в закритому контейнері і транспортувати за температури О...+4°С або в замороженому стані за —20°С увесь час — від моменту взяття зразка до його дослідження в лабораторії. Матеріал для дослідження, що зберігався в холодильнику, має бути доставлений за тієї самої температу­ри в лабораторію не пізніше ніж через 72 год. після забору. Результат дослідження має бути виданий лабораторією не пізніше ніж через 28 днів після одержання зразків. Найбільша ймовірність виділення вірусу в тому випадку, якщо фекалії зібрані в перші 14 днів від початку хвороби. Через 24 – 48 год. після першого беруть для дослідження другий зразок фекалій.

Збудник може бути виділений іноді із спинномозкової рідини. Умо­ви забору і зберігання матеріалу ті самі. Підтверджують діагноз за на­явності клініки виділення вірусу з ротоглотки і (на секції) зі спинного мозку. Використовують і серологічний метод дослідження – парні сироватки (на початку хвороби та через 3-4 тижні). Діагностичним титром є зростання специфічних антитіл у 4 рази і більше порівняно з вихідним титром.