ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКРАЇНИ

«УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ»

Кафедра педіатрії №1

з дитячими інфекційними хворобами

ПОЛІОМІЄЛІТ У ДІТЕЙ

Методична розробка

для студентів медичного факультету

Полтава – 2011

Затверджено на навчально-методичному засіданні кафедри госпітальної педіатрії з дитячими інфекційними хворобами

"29" серпня 2011 року. Протокол №1.

Автори:

• доцент кафедри педіатрії №1 з дитячими інфекційними хворобами, к.мед.н. Прилуцький К.Ю.;

• асистент, к.мед.н Пікуль К.В.

Друкується по рішенню ЦМК Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія» "__"___________ 2011 року. Протокол №

Поліомієліт у дітей

Поліомієліт – гостре інфекційне захворювання, що спричиняється поліовірусами, для яких характерно ураження нервової системи з наступним розвитком в’ялих паралічів. Поліовіруси посідають особливе місце в групі ентеровірусів, що зумовлено високою контагіозністю і особливою важкістю ускладнень, що спричиняються ними. І хоч на частку паралітичних форм припадає менше ніж 1%, дуже висока летальність і стійка довічна інвалідізація при цьому постійно привертають увагу клініцистів. З початком масової вакцинації дітей проти поліомієліту захворюваність різко пішла на спад. Нині в багатьох регіонах земної кулі поліомієліт реєструється у вигляді поодиноких випадків. Віруси поліомієліту на території України майже повсюди виявляються в ґрунті і воді. Переважно це вакцинальні штами, які нездатні спричинити паралітичні форми захворювання. Але висловлюються припущення про те, що деяка активація поліовірусної інфекції, що спостерігається в останні 2 – 3 роки, може бути наслідком адаптації вакцинального вірусу як до факторів навколишнього середовища, так і до існування в імунному організмі, набуття ним унаслідок цього підвищеної вірулентності.

Етіологія

Поліомієліт – (грец. polios – сірий, myelos – мозок).

Збудник поліомієліта - Poliovirus hominis, родина ентеровірусів, рід Picornoviridae. Відомо І, ІІ, ІІІ серотипи поліовірусів. Найбільша вірулентність у вірусу І типу, ІІ і ІІІ типи спричиняють частіше стерті і непаралітичні форми хвороби. Не викликають перехресного імунітету. Віруси тропні до рухових нейронів сірої речовини спинного мозку, ядер рухових черепних нервів. Поліовірус стійкий в навколишньому середовищі, особливо в умовах низьких температур, але чутливий до висушування, УФО, високих температур та хлорвмістних дезинфікуючих засобів.

Епідеміологія

Джерело інфекції – хвора людина та вірусоносій. Шлях передачі переважно фекально-оральний, але можливий і повітряно-краплинний. Хворіють переважно діти до 7 років. Діти до 3 міс. не хворіють на поліомієліт при наявності трансплацентарного імунітету. Вірус виділяється зі слизом із носогорла (до 2 тижн.) та з калом (до 2 міс.). Частіше зустрічається влітку, але останнім часом у зв’язку з масовою імунізацією сезонність мало притаманна поліомієліту. Сприятливість до поліомієліту висока, однак інфікування реалізується здебільшого у стертій, абортивній або субклінічній формах. Після перенесеного поліомієліту виробляється стійкий типоспецифічний імунітет.