Санація підприємств у судовому порядку.
Судова процедура санації– це судова процедура банкрутства, що застосовується до неплатоспроможного боржника – юридичної особи з ініціативи кредиторів чи інших визначених законом осіб протягом встановленого законом періоду часу за наявності законодавчо визначених підстав її проведення, спрямована на запобігання визнанню життєспроможного боржника банкрутом і на повне або часткове задоволення вимог кредиторів, яка здійснюється на основі затвердженого господарським судом плану санації боржника, що містить певну систему фінансово-економічних, правових, технічних, організаційних, управлінських та інших заходів оздоровлення фінансово-господарського становища боржника з передачею повноважень з керівництва боржником керуючого санацією.
Мета судової санації – відновлення платоспроможності боржника, задоволення ним повністю або частково вимог кредиторів, а також уникнення негативних соціальних наслідків для працівників неплатоспроможного боржника.
Суб’єкти судової процедури санації:
юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства та благодійного або іншого фонду;
підприємства, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації після виключення у встановленому порядку з переліку таких об’єктів.
Входження до судової процедури санації можливе лише у разі порушення справи про банкрутство підприємства.
Провадження у справах про банкрутство регулюється Господарським процесуальним кодексом України (ГПКУ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» (далі – Закон), Постановою КМУ від 08.02.1994 р, «Положенням про порядок проведення санації державних підприємств», Постановою КМУ від 17.03.2000 р. «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств»,
Підставою для порушення Господарським судом справи про банкрутство є письмова заява кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.
До державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справлення обов'язкових платежів можуть бути віднесені:
– митні органи;
– органи Пенсійного фонду України;
– органи фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
– органи Фонду загальнообов’язкового державного страхування України на випадок безробіття;
– органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Прокурори також мають право звертатись до Господарського суду із заявами в інтересах громадян і держави в порядку, передбаченому Законом.
Кредиторами неплатоспроможних боржників є суб'єкти, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов’язань, виключаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справлення податків, зборів (обов'язкових платежів) (СТ.210 ГПКУ).
Кредиторами, що мають право порушити справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою. Зазначені документи повинні свідчити про те, що боржник неспроможний задовольнити впродовж одного місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.
Усі вимоги кредиторів мають бути заявлені виключно у точно обрахованій сумі у національній валюті України. Якщо вимогу заявлено в іншій валюті, така вимога підлягає конвертації заявником у національну валюту за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання вимоги до господарського суду. Крім розміру вимоги заяви кредиторів мають містити підстави вимоги та зазначення доказів, що обґрунтовують вимогу,
Справа про банкрутство може бути порушена, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановлення для їх погашення строку, якщо інше не передбачене Законом.
Суб’єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності юридичні особи, зокрема, державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фонді, підприємства, закріплені за якими об’єкти згідно з чинним законодавством не підлягають приватизації.
У разі прийняття до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство призначається попереднє засідання суду.
У ході попереднього засідання суд:
з’ясовує обґрунтованість заяви про наявність та безспірність боргу та неплатоспроможність боржника;
зобов’язує заявника подати за його рахунок до офіційного друкованого органу ВРУ або КМУ оголошення про порушення справи про банкрутство;
призначає у разі необхідності розпорядника майна боржника.
Мета судової процедури розпорядження майном боржника:
забезпечення збереження майнових активів боржника;
ефективне використання майнових активів боржника до винесення господарським судом ухвали по суті справи;
визначення у попередньому порядку фінансового стану боржника, передусім з точки зору наявності шансу відновлення його платоспроможності.
Розпорядником майна може бути:
банк, який веде розрахунково-касове обслуговування боржника;
Фонд державного майна, якщо боржник – державне підприємство;
інша особа юридична або фізична) за пропозицією боржника чи кредиторів.
Функції розпорядника майна боржника:
скликати збори кредиторів і брати у них участь
аналізувати фінансове становище боржника і рекомендувати заходи щодо його поліпшення;
вести реєстр вимог кредиторів;
звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом про банкрутство;
вживати заходи для захисту майна боржника;
надавати господарському суду та державному органу з питань банкрутства інформацію про фінансове становище боржника та ін.
Заходи забезпечення майнових інтересів кредиторів:
накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать боржникові;
заборона боржникові чинити певні дії, наприклад, щодо відчуження у будь-який спосіб належних йому основних фондів тощо;
заборона власникові майна боржника або уповноваженому ним органу чинити дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи-боржника;
зупинення стягнення, зверненого на майнові активи боржника на підставі виконавчого або іншого документа, за яким списання здійснюється у безспірному порядку.
Вітчизняне законодавство передбачає декілька підстав введення судової процедури санації:
наявність об’єктивної можливості відновлення платоспроможності боржника;
подання до господарського суду клопотання комітету кредиторів;
ухвала господарського суду про проведення судової процедури санації.
Правовими наслідками введення процедури судової санації є:
відсторонення від посади в порядку, визначеному законодавством про працю, керівника боржника і перехід управління боржником до керуючого санацією;
припинення повноважень органів управління боржника-юридичної особи;
арешт майна боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном (накладаються тільки господарським судом у межах процедури санації).
Після початку провадження справи про банкрутство участь у оздоровленні можуть запропонувати інші особи, які згодні задовольнити вимог кредиторів, – санатори.
Санатор – фізична або юридична особа, яка має намір узяти (або бере) фінансову чи іншого роду матеріальну участь у санації підприємства, що перебуває у фінансовій кризі.
Натомість санатори отримують право пропонувати на свою користь умови санації боржника.
Юридичні або фізичні особи, які мають бажання стати санаторами, подають заяви до господарського суду з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу. У цій же заяві повинні бути викладені запропоновані умови санації боржника. До заяви додаються документи, що підтверджують платоспроможність потенційного санатора і фінансову можливість взяти участь у санації.