Роздiл 3 шляхи вдосконалення функціонування податку на додану вартість в україні

3.1. Гармонізація механізму адміністрування податку на додану вартість до вимог Європейського союзу

Гармонізація вітчизняного податкового законодавства до вимог Європейського Союзу (далі – ЄС) зумовлена євроінтеграційними процесами, що відбуваються в Україні. Крім того, закріплення її як обов’язку, згідно з Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, передбачає не тільки спрямування, прагнення Української держави до створення політичної асоціації та економічної інтеграції з ЄС, але й сприяє здійсненню системних реформ, зокрема розвитку і зміцненню демократичних інститутів.

Питання європейської інтеграції України неоднозначно сприймається населенням України: існує багато протилежних думок щодо її доцільності. Але внаслідок історичного та географічного розташування в центрі Європи національні інтереси потребують утвердження її як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. Для того щоб досягнути цього статусу, стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до європейського політичного, інформаційного, економічного й правового простору. Отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС є головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі та повинне співвідноситися в часі з набуттям повноправного членства в ЄС державами – кандидатами, які мають спільний кордон з Україною. Необхідність у гармонізації національного законодавства України з нормами і стандартами ЄС зумовлює такі тенденції:

• по-перше, у коротко- та середньостроковій перспективі цей процес має стати одним з основних інструментів інтеграції України в економічні та соціальні структури ЄС: гармонізація законодавства України із законодавством ЄС у пріоритетних сферах співробітництва відкриє нам доступ до внутрішнього ринку Євросоюзу;

• по-друге, застосування прагматичного підходу у сфері інтеграції – віднині потрібно окреслити конкретні цілі та строки їх досягнення. При цьому бажано, щоб такі цілі визначалися спільно з ЄС;

• по-третє, встановлення цілей і напрямів гармонізації має ґрунтуватися на комплексному науковому підході, який охоплюватиме порівняльно-правовий аналіз регулювання право відносин в Україні та ЄС, прогнозні оцінки економічних та соціальних наслідків гармонізації у конкретних сферах;

• по-четверте, гармонізація має реалізовуватися у тісній взаємодії уряду та парламенту, оскільки лише прийняття та наступне впровадження законодавчих актів є кроком на шляху запровадження відповідних норм та стандартів ЄС.

Гармонізацію податкового законодавства, яка зовні сприймається як зниження податкового тиску, зумовлюють дві групи причин: 1) потреба у підвищенні конкурентоспроможності європейських економік у протистоянні з іншими «центрами» світової економіки та 2) при вабливість податкової конкуренції, передусім для бідніших країн. Упродовж 60–90–х років посилення соціальної орієнтації західноєвропейських економік зумовило істотне збільшення урядових видатків, що супроводжувалося відчутним посиленням податкового тиску. Видатки на соціальні потреби в країнах континентальної Європи практично подвоїлися з початку 60–х років. Ще відчутніше зростання видатків спостерігалося у Скандинавських країнах. У країнах Південної Європи, Великобританії та Ірландії зростання видатків було меншим, але також суттєвим. Посилення соціальної орієнтації зумовило істотне збільшення урядових видатків, що не могло не супроводжуватися відчутним посиленням податкового тиску. І сьогодні Скандинавські країни і Франція підтримують видатки бюджету на рівні понад 50 % від ВВП, тоді як у більшості європейських країн цей показник перебуває у межах від 45 % до 50 % від ВВП. Лише Ірландія має видатки нижче за 35 % від ВВП, що уподібнює цю країну до США. Високий рівень урядових видатків був елементом післявоєнного консенсусу між роботодавцями і профспілками, що підтримував соціальний спокій, згладжував потенційні суперечки на ринку праці і таким чином сприяв економічному зростанню [32, р. 4–5]. Однак з часом виявилося, що стимулюючий вплив урядових видатків нівелюється збільшенням податкового тиску [15].

Високий рівень соціального захисту та виплат для безробітних не сприяв збільшенню зайнятості, а збільшення безробіття вимагало зростання соціальних видатків, отже виникло своєрідне «коло стагнації». Стрімко зросли кошти на охорону здоров’я. Процес старіння населення лише посилив навантаження на бюджет та пенсійну систему.

З початку 90–х років домінує погляд, що для подолання технологічного відставання та підвищення конкурентоспроможності європейських економік треба знизити податковий тиск і одночасно відмовитися від надмірних урядових видатків. Емпірично доведено, зменшення державних інвестицій є елементом за гальносвітової тенденції, яку започатковано задовго до підписання Маастрихтської угоди.

Упродовж 1985–1999 рр. середня ставка податку на прибуток малих країн (Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Ірландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Австралія) знизилася з 49,1 % до 31,9 %, а великих країн (Іспанія, Італія, Франція, Німеччина, Великобританія, США, Японія) – з 52,6 % до 36,3 %; відповідне зниження для ставки податку на банківські депозити становило: малі країни – з 52,6 %до 36,3 %, великі країни – з 41,9 % до 31 %. Найбільшого зниження ставок податку для юридичних осіб досягнуто в Австрії, Фінляндії, Швеції та Німеччині; лише Ірландія та Іспанія підвищили цей показник [21, p. 725]. Частка податків у ВВП промислових країн знизилася із 47,9 % у 1982 р. до 32,7 % у 2004 р.

Хоча у 2006–2007 рр. підстав для «європесимізму» поменшало, адже європейсьекономіки демонструють вищий темп зростання ВВП і більшу стабільність фінансових ринків, проблему зниження податкового тиску все ще не знято з порядку денного. По–перше, лібералізація ринку робочої сили посилила побоювання щодо «втечі» робочої сили з країн та регіонів, що практикують її надмірне оподаткування, як це передбачає відома модель Т’єбу. По–друге, податкові стимули є важливими для залучення інвестицій в окремі регіони. У вузькому розумінні податкова конкуренція означає неузгоджене (або автономне) визначення ставок оподаткування, яке впливає на розміщення «мобільної» бази оподаткування в межах території національного уряду. Поряд з важливими перевагами, як обмеження надмірного державного втручання в економіку, послаблення податкового тиску на бізнес, поліпшення розміщення ресурсів, надання можливості працівникам «проголосувати ногами», поліпшення умов для стягнення податків, підвищення ступеня економічної свободи, податкова конкуренція має низку недоліків: зниження податків та видатків бюджету нижче деякого оптимального рівня, обмеження конструктивних урядових видатків, підрив основ централізованого бюджету ЄС, який не перевищує 1,1 % від ВВП, послаблення екологічних стандартів або обмеження соціальних виплат, неефективний розподіл ресурсів.

Фактично гармонізація податкового законодавства передбачає як обмеження деструктивних наслідків податкової конкуренції, так і мінімізацію втрат від гетерогенності податкових систем, що може перешкодити реалізації трьох класичних функцій податків:1) розміщенню ресурсів, 2) стабілізації доходу та 3) його перерозподілу. Йдеться не лише про уніфікацію ставок оподаткування доходу чи соціального страхування, інфляційної індексації податкових зобов’язань, але й набагато ширше коло питань: база оподаткування (індивідуальний платник чи сім’я, відрахування, податкові кредити), трактування інвестиційного доходу (оподаткування банківських відсотків, дивідендів, доходу від вторинних цінних паперів), способи оподаткування малого бізнесу, визначення резидентності платників податків.

Останнім часом виявилося, що окрім податків не менш важливими залишаються видатки. Недостатні видатки державного сектору на освіту чи підтримку малого і середнього бізнесу можуть спричиняти еміграцію робочої сили так само, як це відбувається при надмірному оподаткуванні доходів фізичних осіб. Емпіричні результати не дають вагомих переваг від перерозподілу доходу в країнах ЄС. Значний перерозподіл доходу в межах окремих країн поєднується із невисоким перерозподілом доходу на рівні ЄС.

Питання суперечливе, адже більші надходження в бідніші країни можуть перешкоджати мобільності чинників виробництва або уповільнювати назрілі структурні перетворення. Мобільність капіталу не обов’язково посилює негативні зовнішні ефекти від податкової конкуренції. Гранти від ЄС можуть нейтралізувати негативні наслідки мобільності капіталу, послаблюючи мотивацію для податкової конкуренції. Підвищення ставок оподаткування в одних країнах зумовлює «втечу» капіталу і розширення податкової бази в інших країнах, що збільшує надходження у спільний бюджет, а відповідно – трансферти з нього для бідніших країн. Підсумовуючи зроблений огляд теоретичних підходів, можна стверджувати, що обидва чинники – робоча сила та капітал – переміщуються в ті країни, де краще поєднуються суспільні блага та податки. Податкова конкуренція за допомогою зниження ставок оподаткування прибутку може сприяти залученню іноземних інвестицій та підвищенню зайнятості, однак потрібно враховувати можливості міграції робочої сили за кордон або недостатнє фінансування видатків на інфраструктуру, освіту тощо, що значно зменшить інвестиційну привабливість країни на віддаленішу перспективу.

Відповідні кроки передбачають: уніфікацію ставок ПДВ та акцизів, нарахувань на фонд заробітної плати (або коштів праці), ставок податку на доходи фізичних і юридичних осіб, єдині правила оподаткування інвестиційного доходу, а також узгоджене адміністрування податкової системи. У радикальному варіанті пропонується формування спільної бази та спільне узгодження ставок оподаткування (щонайменше їхніх мінімальних значень) на загальноєвропейському рівні, а також скоординованого розподілу податкових надходжень. Прагматичну альтернативу становлять кілька менш амбіційних ініціатив: а) запровадження дуалістичного податку DIT, що передбачає оподаткування за єдиною ставкою інвестиційного доходу; б) уніфікацію оподаткування дивідендів та банківських депозитів; в) запровадження мінімальних ставок податку на прибутки компаній.

Відомий звіт Болкенштейна (2001 р.) з кількох альтернатив, як оподаткування згідно національного законодавства, обов’язкова спільна база оподаткування, спільний податок на прибуток, перевагу надає формуванню гармонізованої спільної бази оподаткування (англ. Common Consolidated Corporate Tax Base – СССТВ). Конкретна робота над відповідною Директивою розпочалася у 2004 р., а підсумкові результати були оприлюднені наприкінці 2008 р. Принципова риса СССTB полягає в уніфікації методики розрахунку прибутку компаній та їхніх філій, які ведуть постійну діяльність у більш як в одній країні ЄС, так, щоб номінальна ставка податку була єдиним індикатором податкових зобов’язань. Компанія сплачує податки тій країні, в якій розміщено її штаб–квартиру, а отримані надходження згодом мають перерозподілятися на підставі формули, що враховує обсяги діяльності в окремих країнах (продажі, заробітна плата, активи). Використання ССCTB може обмежити відмінності між країнами, але одночасно посилити податкову конкуренцію. По–перше, брак відмінностей у податковій базі компенсуватиметься зниженням ставок оподаткування. Посилиться конкуренція за розміщення штаб–квартир компаній. По–друге, не враховано особливостей оподаткування дивідендів та банківських відсотків, а також різноманітних типів інвестицій (нерухомість, обладнання, запаси). По–третє, при сутність двох систем оподаткування – загально європейської та національної – заохочуватиме податковий арбітраж. Компанії будуть спів працювати з метою зниження податкових платежів. По–четверте, виникатимуть стимули для збільшення ділової активності в країнах з низькими офіційними ставками оподаткування.

Запровадження ПДВ передбачало усунення перешкод для вільного руху товарів і послуг, якими вважалися податки з обороту (їх практикували 5 із 6 країн–засновниць) та акцизи. ПДВ було гармонізовано в 1977 р., а в 1992 р. країни ЄС домовилися про стандартну ставку ПДВ на рівні 15 % та мінімальну – на рівні 5 %. Сьогодні саме у царині ПДВ досягнуто головних практичних результатів на шляху податкової гармонізації.

Основні ставки ПДВ перебувають у межах від 15 % (Люксембург), 16 % (Німеччина, Іспанія), 17 % (Португалія) до 25 % (Данія, Швеція). Стандартні пільги стосуються охорони здоров’я, освітніх та соціальних послуг, телебачення, почти, страхування, а також медикаментів і продовольчих товарів [4, c. 16]. Лише Данія не практикує пільгової ставки ПДВ. По одній пільговій ставці мають Австрія, Німеччина, Нідерланди, Великобританія, дві ставки – Бельгія, три ставки – Люксембург. Пільгові ставки охоплюють від 20 % (Німеччина) до 40 % (Великобританія) всіх споживчих видатків. Окремо регулюється діяльність підприємств державного сектору, малого бізнесу та фермерських господарств. Від оподаткування звільняється річний оборот на рівні 5 тис. євро, що порівняно небагато. У більшості країн фермери платять податок у вигляді частки від урожаю, проте три країни (Великобританія, Данія, Швеція) прирівняли фермерів до малого бізнесу. Дискусія точиться навколо пільг, доцільності уніфікації ставки ПДВ та способу його відшкодування.

За діючої системи допускаються численні махінації з відшкодуванням ПДВ для експортерів, а тому розглядається кілька альтернативних.

1. Клірингова палата. Експорт оподатковується у країні походження, а імпортери отримують податковий кредит. Далі відбувається взаємний залік між країнами через клірингову палату. Слабке місце даної системи – не зацікавленість країни–імпортера у верифікації вимог на податкові кредити.

2. Оподаткування за місцем реєстрації підприємства. Подібно до клірингової палати, імпортери отримуватимуть податкові кредити, а доходи від ПДВ розподілятимуться відповідно до обсягів приватного споживання. Відмінності полягають у тому, що зовнішньоторговельні операції прирівнюються до операцій внутрішньої торгівлі. Недоліком вважається значна централізація, асиметрія щодо перевірки інформації й можливий вплив на розміщення підприємств.

3. Компенсаційний ПДВ. Фактично йдеться про додаткове оподаткування зовнішньоторговель них операцій, на додаток до національних ставок оподаткування. Така система вимагає уніфікації законодавства на рівні ЄС.

4. Інтегрований ПДВ. Передбачається оподаткування експорту і надання податкових кредитів для імпортерів, але за єдиною ставкою при операціях між так званими зареєстрованими юридичними особами, тоді як для роздрібних операцій діятимуть індивідуальні ставки.

Всупереч побоюванням, що різниця ставок ПДВ спровокує «роздрібний туризм», немає свідчень про те, щоб жителі однієї європейської країни масово скуповували товари в сусідній країні. Це означає, що уніфікація ставок ПДВ не становить нагальної потреби. У країнах ЄС понад 90 % надходжень від акцизів забезпечують три товарні позиції:тютюн, алкоголь і бензин. Ставки оподаткування підакцизних товарів істотно різняться. Наприклад пачка цигарок у Данії коштує вчетверо дорожче, ніж у Греції, Іспанії та Італії. Подібні відмінності стосуються ціни міцних алкогольних напоїв у країнах Північної та Південної Європи. Гармонізація акцизних зборів видається актуальною з чотирьох причин: 1) слабкий зв’язок з ефективністю виробництва; 2) більші можливості «перехоплення» бази оподаткування за допомогою занижених ставок; 3) підвищення ефективності зовнішньої торгівлі; 4) профілактика деформацій у коштах виробництва для тих галузей, що використовують паливо і транспортні послуги.

Система DIT передбачає дві ставки оподаткування: 1) лінійну – для інвестиційного доходу та 2) прогресивну – для доходу працюючих. Відповідну систему оподаткування на початку 90–х років увели Скандинавські країни, і з того часу вона набула значної популярності. Перевагами DIT вважають: а) підвищення ефективності за рахунок відмінних ставок оподаткування робочої сили та капіталу; б) стимулювання заощаджень; в) політично коректне скасування «дірок» у податковому законодавстві; г) зниження стимулів для «втечі» капіталу; д) можливість зміни ставок оподаткування залежно від економічної ситуації. Певними недоліками DIT можуть також бути збереження складної структури податкового законодавства і труднощі розподілу податкової бази на доход власників капіталу та працюючих. Брак оподаткування відсотків для нерезидентів створює можливості для ухилення від сплати податків, а тому вимагає вирівнювання податкового статусу відсотків та дивідендів. У такому разі нерезиденти мали б отримувати податкові кредити в країні перебування або не оподатковуватися вдома. Головним недоліком такої схеми є підвищення коштів капіталу, що може спотворити баланс заощаджень–інвестицій. Вищі ставки оподаткування можуть зменшити попит на інвестиції та зумовити відплив капіталу до США або Японії, що зі свого боку, передбачає міжнародну координацію податкової політики.

Оціночний підхід до оподаткування ф зичних осіб полягає у тому, що оподаткування інвестиційного доходу переноситься в країну перебування і вираховується з отриманого доходу. Це обмежує потребу в гармонізації на центральному рівні, але створює можливості для податкового арбітражу. З метою профілактики таких дій комітет Рудінга запропонував встановити мінімальну ставку оподаткування. Таке оподаткування легше реалізувати за умови запровадження податку DIT плюс оподаткування банківських відсотків.

Вагомою перешкодою для ведення підприємницької діяльності розглядається подвійне оподаткування дивідендів, що обмежує можливості залучення капіталу, передусім для малих технологічних фірм.

Іншим наслідком є надання переваг для боргових інструментів, що знову ж таки дискримінує малі підприємства, які не мають доступу до дешевих кредитних ресурсів та достатніх прибутків, щоб фінансувати нові інвестиції. Виникають природні перешкоди для функціонування фондового ринку.

Банківські відсотки здебільшого не оподатковуються, що спотворює розподіл бази оподаткування між країнами ЄС.

Гармонізація податків на заробітну плату не становить нагальної потреби, адже міграція робочої сили в межах ЄС залишається незначною, попри лібералізацію ринку праці.

Проте зниження коштів праці є важливим з погляду збільшення попиту та пропозиції робочої сили, адже високі соціальні нарахування нівелюють переваги від послаблення податкового тиску. Середній працівник платить у вигляді податків понад 60 % заробітної плати у Швеції та Бельгії, 50 % – Данії, Нідерландах, Фінляндії, Італії, Німеччині, Австрії, Франції, 40 % – Великобританії, Португалії, Ірландії, Іспанії, Греції, тоді як у США цей показник становить лише 37 %. Кошти праці все більше визначають порівняльні переваги окремих країн, відсуваючи на другий план оподаткування прибутку компаній. Стимули для перенесення виробництва найбільшими є у Німеччині, де частка праці у доданій вартості становить 73%.

Незважаючи на досягнуті успіхи у приведенні податкових систем до стандартів ЄС, країни «нової» Європи мають низку проблем, які не повністю вирішено під час вступу до ЄС. Чехії, наприклад, пропонувалося скасувати преференції для само зайнятих громадян, скоротити пільг для ПДВ, підвищити частку податку на доходи громадян у податкових надходженнях. З погляду збільшення надходжень та перерозподілу доходу рекомендується ширше використання податку на нерухомість. Бажає кращого адміністрування податків (реєстрація платників, податкова дисципліна). Зниження ставок податку на доходи юридичних і фізичних осіб, зокрема після запровадження у багатьох країнах низьких лінійних ставок8, створює переваги для бізнесу та працівників з високим доходом. На віддаленішу перспективу передбачається, що старіння населення та міграція до країн з вищою зарплатою вимагатимуть перерозподілу податкового тиску за допомогою вищої прогресивності податкової системи та відмови від низьких податків на прибуток компаній.

Низку елементів європейської гармонізації Україною вже реалізовано. Безумовно позитивним кроком було запровадження з січня 2004 р. єдиної ставки податку на доход фізичних осіб. На перший погляд, це повторило відповідну російську податкову новацію, однак насправді Україна випередила подібну тенденцію у країнах Східної Європи. Хоча у перший рік запровадження єдиної ставки податку надходження від податку з доходів фізичних осіб знизилися до 3,8 % від ВВП проти 5,1 % від ВВП у 2003 р., вже наступного року цей показник збільшився до 4,1 % від ВВП, а у 2007 р. досяг 4,8 % від ВВП. Іншою позитивною рисою є відсутність різноманіття ставок ПДВ, що дозволяє отримувати значні надходження. У 2007 р. вони становили 8,3 % від ВВП, а в загальних податкових надходженнях – 36,8 %. Сумарно на ПДВ, акцизні збори та імпортне мито припадає 50% податкових надходжень, що вище болгарського показника (рис. 2б). У такому контексті обґрунтованими є пропозиції зниження ставки ПДВ до оптимальної європейської ставки – 15 %, як це зроблено у проекті Податкового кодексу від народних депутатів М. Катеринчука і К. Ляпіної. Такий крок не повинен зменшити податкові надходження, якщо позбутися зайвих пільг і активізувати боротьбу з ухилянням від сплати податків. Водночас не варто запроваджувати пільгові ставки ПДВ. Доведено, що диференціація ставок ПДВ не послаблює податкового тиску на бідніші прошарки населення, але натомість створює адміністративні труднощі та перешкоджає податковій дисципліні. Зокрема, недоцільно запроваджувати нижчі ставки ПДВ на продовольчі товари; ще у 1988 р. дослідження ОЕСР показало, що немає відмінностей між нульовою ставкою ПДВ (Великобританія), зниженою ставкою (Нідерланди) та відсутністю будь–яких пільг (Данія).

З метою адаптації вітчизняної податкової системи до європейських стандартів видається необхідним: а) підвищення ставок акцизного збору на цигарки, алкоголь і тютюнові вироби, б) запровадження податків на нерухомість і банківські депозити, а також акцизного збору на бензин і дизельне пальне, в) впорядкування спрощеної системи оподаткування, г) зниження нарахувань на заробітну плату. Такі заходи наблизять вітчизняну податкову систему до європейських вимог і полегшать реалізацію низки цілей податкової політики: стимулювання економічного розвитку і структурної перебудови, заохочення інвестицій, стимулювання зайнятості, підвищення добробуту населення та розвитку людського капіталу.

Оскільки ПДВ є органічним елементом системи оподаткування в ЄС, у контексті євроінтеграції недоцільно його знову замінювати на податок з обороту. Податок з обороту європейські країни мали в 60–х роках, але відмовилися від нього на користь ПДВ. Як свідчить тривала дискусія в ЄС, адміністрування ПДВ сьогодні ще залишається складним і проблемним, але не настільки, щоб відмовитися від нього.

Податковий тиск в Україні не є надто високим порівняно з європейськими країнами, але він нерівномірно розподіленим. Акцизний збір із вироблених в Україні товарів становить лише 5,6 % загальних податкових надходжень. Вищі ставки акцизного збору дозволять зменшити надходження від ПДВ, які навпаки є завищеними. Підвищення акцизів на цигарки, алкоголь і тютюнові вироби ліквідує економічні передумови для «човникової» торгівлі на західному кордоні, яка значно ускладнює функціонування митних служб і погіршує міжнародний імідж України.

Акцизи на пальне становлять невід’ємний елемент європейських податкових систем і мають на меті стимулювання енергозбереження. Завдання актуальне для нашої країни, а тому поетапне запровадження відповідного акцизного збору впродовж двох–трьох років буде корисним з погляду як наближення до європейського законодавства, так і реальної економії паливно-мастильних матеріалів. Орієнтиром може бути Польща, де акцизний збір з літра пального становить 1,54 злотих або 3,3 грн. Запровадження податку на нерухомість, який становить інший елемент європейських податкових систем, є важливим не лише для збільшення податкових надходжень, зниження податкового тиску на реальний сектор чи формування фінансової основи місцевого самоврядування, але й у контексті зниження цін на нерухомість, що мають виразні ознаки цінової «бульбашки». Податок на нерухомість надасть податковій системі більшої соціальної орієнтації через перерозподіл доходу на користь бідніших прошарків населення. Подібно впливатиме податок на банківські депозити. На перспективу доцільною є диференціація ставок податку на доходи фізичних осіб, не виключено – в межах податку DIT, який користується все більшою популярністю у країнах «старої» Європи. Вітчизняну спрощену систему оподаткування малого бізнесу критикують з погляду негативного впливу стосовно надходжень від інших податків, посилення горизонтальної й вертикальної нерівності, значної кількості осіб, що зловживають відповідним податковим статусом – до 50 %. Поєднання з новими податками та розширенням податкової бази впорядкування спрощеної системи оподаткування послабить надлишковий податковий тиск на офіційний сектор української економіки, який оцінюється на рівні 2–4 % від ВВП. Можна погодитися, що назріло запровадження єдиного соціального податку замість діючих чотирьох видів нарахувань на заробітну плату, котрі обмежують можливості офіційного працевлаштування. Доцільно поступове перенесення відповідного податкового навантаження з роботодавців на фізичні особи у співвідношенні 50:50.