Основні поняття аутоекології та біогеоценології

Актуалізація знань про основи аутекології (абіотичні й біотичні екологічні чинники).

Поняття про біоценоз і біогеоценоз.

Структура біогеоценозів (видова, просторова, функціональна).

Видова структура: (видове багатство, видова насиченість, види-едифікатори). Життєві форми рослин (за І.Г.Серебряковим) і тварин (за О.М.Кашкаровим).

Просторова структура: вертикальна (яруси, біогеогоризонти), та горизонтальна (парцели й синузії).

Функціональна структура біогеоценозу. Блоки біогеоценозу. Харчові ланцюги й харчова мережа. Екологічні піраміди живлення. Консорції й гільдії. Поняття про екологічну нішу.

Динаміка біогеоценозів (добова, сезонна, багаторічна, вікова). Поняття про сукцесії й екологічний клімакс рослинності. Критерії класифікації біогеоценозів. Основні географічні закономірності поширення біогеоценозів (широтна зональність; азональність: висотна поясність, секторність; інтразональність і екстразональність). Карта рослинності світу.

Література: А) основна; Б) додаткова

А) Булава Л.М. Біогеографія з основами екології. Навчальний посібник. - Полтава: ПДПУ, 2005. – С. 4-5. Чернова Н. М., Былова А. Экология. – М.: Просвещение, 1988. - 271с. Б) Сытник К. М. и др. Биосфера. Экология. Охрана природы. - К., 1987. Экология. Познавательная энциклопедия. - М., Русич, 2002. Реймерс Н. Ф. Начала экологических знаний. - М., 1993. Білявський Г.О. та інші Основи загальної екології - Підручник для студентів – К.: Либідь, 1995. - 368 с. Вронський В.А. Екология: Словарь-справочник, - Ростов-на–Дону , Феникс, 1999. - 576 с. Гайдріх Д., Гергг М. Екологія: dtv – Atlas. – К.: Знання Прес, 2001. - 287 с. Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. – Кишинев, 1990. – 408 с. Дерій С.І., Ілюха В.О Екологія. Навчальний посібник – К.: Фітосоціоцентр, 1998. Дідух Я.П. Популяційна екологія. – К.: Фітосоціоцентр, 1998. - 191 с. Диліс Н.В. Основи біогеоценології. - М.: Видавництво МГУ, 1978. - 151 с. Кондратюк Є.М., Хархота Г.І., Словник - довідник з екології. – К.: Урожай, 1987. - 160 с. Кучерявий В.П. Екологія. Підручник для вузів - Львів: Світ, 2000 - 500с. Мусієнко М.М. та інші. Екологія. Охорона природи. Словник-довідник. – К.: Знання, 2002. - 350 с. Одум Ю. Экология. - у 2-х томах. - М.: Мир., 1986. - Т.1. - 328с. Протасов В.Ф., Молчанов А.В. Словарь экологических терминов и понятий. - М., 1997. 160с. Реймерс Н.Ф. Начала экологичесних знаний. - М, 1993. Спарджен Р. Экологія. – М.: Росмэн, 1998. - 48с. Экология / Энциклопедия для детей. - т.19. – М.: Аванта, 2001. - 448с. Ландшафтна карта Євразії: http://www.bygeo.ru/uploads/posts/2010-11/1290634028_world_landshaft.jpg

Форма звітності: понятійний диктант, оцінка до 10 балів:

Аменсалізм – форма відносин між організмами чи популяціями, коли один вид негативно впливає на інший, не отримуючи від цього користі, і зворотного негативного впливу з боку іншого.

Ареал – частина території чи акваторії, на якій трапляються популяції або представники даного виду чи іншого таксону.

Автохтонні види – види, місцеві за походженням.

Алохтонні види – види, завезені на певну територію, або ті, що самостійно поширились з інших регіонів.

Аутекологія – наука, що вивчає вплив чинників середовища на окремо взятий організм та пристосування організмів до кожного із чинників.

Ацидофільні рослини – які ростуть на кислих ґрунтах.

Базифільні рослини – рослини, не чутливі до лужної реакції ґрунтів (на вапняках, крейді та інших карбонатних породах).

Біогеоценоз – мезоекосистема, яка є результатом пристосування біологічної системи (біоценозу) до більш-менш однорідних умов невеликої ділянки абіотичного середовища (екотопу), зв’язаних між собою енергетичними потоками речовини й енергії у єдине ціле.

Біогеоценологія – наука про біоценози чи угрупування організмів різних видів, пристосування до існування в межах невеликої ділянки неживої природи (екотопу)

Біоценоз – це сукупність популяцій різних видів рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, які розташовані в межах екотопу.

Вертикальна структура біогеоценозу – проявляється у ярусності надземної і підземної частини біогеоценозів.

Видова структура біогеоценозу – кількість видів організмів на 1 м² або 100 м². Особливість видової структури визначають види-домінанти (складають до 4/5 частини фітомаси) і види едифікатори (ті, що визначають середовище існування інших організмів).

Висотна поясність – закономірність поширення біогеоценозів, зумовлена зміною клімату з підняттям по схилах гір, та різною експозицією схилів.

Геліофіти – світлолюбні рослини.

Гелофіти – рослини мілководь і прибереж, які укорінюються в ґрунті, але їхня верхня частина перебуває на повітрі.

Гігрофіти – рослини, що ростуть в умовах надмірного атмосферного і ґрунтового зволоження.

Гідрофіти – рослини, що живуть у воді: а) плаваючі на поверхні; б) плаваючі в товщі води; в) плаваючі у товщі води, але укорінюються у воді; г) плавають на поверхні води, але укорінюються в ґрунті.

Гільдії – групи видів, які використовують один і той же клас ресурсів середовища в однаковий спосіб.

Гіпсофільні рослини – зростають на ґрунтах, багатих гіпсом.

Гомеогідридні рослини – рослини, які здатні регулювати водовіддачу (вищі рослини).

Горизонтальна структура біогеоценозу – полягає у його поділі на парцели (мікро біоценози або плями).

Демекологія – наука про взаємодію популяцій (угрупувань організмів одного виду) з навколишнім середовищем.

Динаміка біогеоценозів – зміни угрупувань у межах одного екотопу, які відбуваються з різною періодичністю (сезонні, річні, вікові).

Евритермні рослини – зростають в умовах великої річної амплітуди температур.

Екологія – синтетична біологічна наука, яка вивчає взаємовідносини між живими організмами і середовищем їх існування.

Екологічні ніші – комплексна характеристика елементарних умов, до яких пристосовуються організми (екологічна ніша освітлення, температури існування, температури розмноження, харчування).

Екологічні піраміди – графічні моделі, які відображають число особин, кількість їх біомаси або вміщеної в них енергії на кожному трофічному рівні.

Екосистема – будь-якого розміру комплекс організмів, який взаємодіє з навколишнім середовищем і зв’язаний з ним кругообігом речовин і енергії.

Екотоп – більш-менш однорідні умови неживої природи: кліматопу (освітлення, температури і вологості повітря), гігротопу (умов зволоження), едафотопу (властивостей ґрунту, забезпеченості елементами мінерального живлення).

Екстразональність – закономірність поширення біогеоценозів, коли рослинність поширена на невеликих ділянках у межах чужою природної зони, на яких існують для неї сприятливі умови.

Ефемери - рослини, які ростуть упродовж короткого сезону достатнього зволоження, а після плодоношення повністю відмирають.

Ефемероїди – рослини, що ростуть упродовж сезону достатнього зволоження, а після плодоношення залишаються підземні видозмінені стебла - кореневища, цибулини, бульби.

Євтрофні рослини – рослини, які потребують великої кількості мінеральних речовин.

Життєві форми рослин – дерева, кущі, кущики, напівкущі, напівкущики, багаторічні наземні трави, однорічні наземні трави, земноводні трави, плаваючі і підводні трави, поза ярусна рослинність: ліани, епіфіти, мохи.

Життєві форми тварин – ( плаваючі: водні і напівводяні; риючі: абсолютні і відносні; наземні і ті, що не роблять нір, роблять нори, тварини скель; древні лазячі форми; повітряні форми).

Інтразональність – закономірність поширення біогеоценозів, коли поширення рослинності у межах зони залежить не від атмосферного зволоження, а від достатнього ґрунтового зволоження (болота, заплавні луки, тощо), або від поширення певних гірських порід.

Коменсалізм – форма відносин між організмами, коли один вид дає харчі і прилисток іншому, не отримуючи від цього користі.

Конкуренція – тип біотичних зв’язків, коли в боротьбі за їжу чи місцезростання організми діють один на одного негативно (або гинуть, або займають різні екологічні ніші і перестають конкурувати за один і той же ресурс у цьому місці в цей же час.

Консорції – поєднання популяції різних видів організмів, пов’язаних у своїй життєдіяльності з певною рослиною або її частиною. Консорції мають характер хижацтва, симбіозу, протокооперації.

Консументи – гетеротрофні організми, що споживають уже готові органічні речовини.

Кріофіти – рослини сухих і холодних місцезростань (мають подушкоподібну форму та ксеноморфні ознаки).

Ксерофіти – рослини, що постійно чи тимчасово зростають в умовах дефіциту вологи.

Мезотрофні рослини – рослини, що потребують середньої кількості мінеральних речовин.

Мезофіти – рослини помірно-вологих місцезростань.

Міжвидова взаємодопомога – різновид симбіозу (сумісне харчування і сигнали про небезпеку).

Мутуалізм – різновид симбіозу. Довготривала взаємокорисна взаємодія видів, без якої обидва види, як правило, гинуть.

Нейтрофільні рослини – рослини які зростають на ґрунтах із нейтральною реакцією.

Нітрофільні рослини - ті рослини, які потребують великої кількості азоту.

Оліготрофні рослини – рослини які потребують малої кількості мінеральних речовин.

Омброфіти – рослини із при поверхневою розгалуженою кореневою системою, пристосованою до вбирання вологи після зливних дощів, особливо на важких (глинистих) субстратах.

Паразитизм – ти біотичних зв’язків, при яких один вид існує за рахунок живлення тканинами та соками іншого виду – господаря.

Пойкілогідридні рослини – рослини, які не регулюють само-стійно вміст води в організмі: гриби, водорості, лишайники, мохи.

Популяція – тривале у часі і просторі угрупування особин одного виду, пов’язаних між собою більш тісними родинними зв’язками і більш схожими між собою, ніж представники інших подібних угрупувань.

Продуценти – автотрофні (фото- чи хемосинтезуючі) організми, здатні виробляти складні органічні речовини з простих неорганічних.

Просторова структура біогеоценозу – (розташування складових частин біогеоценозу): вертикальне і горизонтальне.

Протокооперація – різновид симбіозу. Не обов’язковий і не досить міцний взаємозв’язок між організмами і популяціями, корисний для обох видів.

Псамофіти – рослини, що ростуть на піщаних субстратах, дуже проникливих для води і повітря; тому рослини мають придаткові корені, глибоку кореневу систему; мало вимогливі до вмісту мінеральних речовин.

Петрофіти - рослини, пристосовані до життя на кам’янистих грунтах, у тріщинах міцних гірських порід, на щебені.

Психрофіти – рослини вологих і холодних місцезростань.

Редуцентри – гетеротрофні організми–деструктори, які розкладають мертву органічну речовину і перетворюють її в неорганічні речовини, що споживаються продуцентами.

Рослинність – сукупність фітоценозів Землі чи ї окремих регіонів.

Секторність – закономірність поширення біогеоценозів, зумовлена зміною континентальності клімату в межах однієї природної зони.

Симбіоз – взаємозв’язок між організмами чи популяціями, корисний для обох видів або членів популяції.

Синузії – екологічно, просторово, або в часі відособлені частини фітоценозу, що складаються із рослин однієї або кількох близьких життєвих форм, пов’язаних загальними вимогами до умов навколишнього середовища.

Стенотермні рослини – рослини, які зростають в умовах малої річної амплітуди температур – низьких або високих.

Сукцесії – послідовні незворотні зміни біогеоценозів у межах одного і того ж екотопу, які відбуваються в межах одного екотопу у наслідок впливу внутрішніх або зовнішніх чинників.

Сукцесійний ряд – послідовні серії біогеоценозів в межах одного екотопу, які вони проходять.

Сукуленти – рослини, що накопичують запаси води у стеблах або у листі.

Сціофіти – тінелюбні рослини.

Типи навколишнього середовища – наземне повітряне, підземне, водне, тіло іншого організму.

Тип рослинності – сукупність морфологічно схожих угрупувань рослинності, які належать до однієї життєвої форми.

Фауна – сукупність видів та інших таксонів тварин, що живуть на певній території.

Фауністичні царства – Нотогея, Неоген, Палеоген, Арктогея, які поділяють на області.

Фітоіндикація – визначення за характером рослинності властивостей інших природних компонентів ландшафту (складу гірських порід, рівня залягання ґрунтових вод, їх мінералізації, наявності корисних копалин тощо).

Флора – сукупність видів та інших таксонів рослин, що зростають на певній території.

Флористичні царства – Галарктичне, Палеотропічне, Неотропічне, Капське, Австралійське, Гол антарктичне, які поділяються на флористичні області.

Фреатофіти – рослини з глибокої кореневою системою, які зростають на легких субстратах.

Харчові ланцюги – ряд популяцій видів, у якому кожна попередня ланка слугує їжею для наступної ланки.

Хижацтво – поїдання однієї тварини іншою. Взаємодія хижаків і жертв зумовлює виживання найсильніших шляхом їх пристосування. Чисельність хижаків і жертв підлягає закономірності періодичності.

Центри походження культурних рослин – Середньоазіатський, Середньоазіатський, Ефіопський, Східнокитайський, Індійський, Індонезійський, Мексиканський, Перуанський, Західносуданський.

Широтна зональність – закономірність поширення біогеоценозів, зумовлена пристосуванням рослинності до зміни у співвідношенні тепла і вологи.

Лабораторне заняття № 4 (2 год.)