Методичні рекомендації Вокально-інтонаційні навички

Однією з необхідних форм роботи на уроках сольфеджіо є вокально-інтонаційні вправи (спів гам, інтервалів, акордів, секвенцій, різних мелодичних зворотів і т.ін.). Вони допомагають розвитку музичного слуху (ладового, гармонічного, внутрішнього), а також вихованню практичних навичок співу з листа, запису мелодій і аналізу на слух.

Вокально-інтонаційні вправи дають можливість закріпити практично ті теоретичні відомості, які учні отримують на уроках сольфеджіо.

При роботі над інтонаційними вправами педагог повинен уважно стежити за якістю співу (чистота інтонації, ладу, вільне дихання, уміння співати зв’язно, легато). Як і при сольфеджуванні велику роль відіграє тональна настройка.

На початковому етапі навчання рекомендується співати інтонаційні вправи хором або групами і лише потім переходити до індивідуального виконання. Інтонаційні вправи спочатку виконуються в помірному темпі, у вільному ритмі по руці педагога. Надалі інтонаційні вправи варто ритмічно оформляти. Вправи варто давати як у ладі, так і від заданого звуку. До ладових інтонаційних вправ належить спів гам (мажорних, мінорних), окремих ступенів ладу і складених з них мелодичних зворотів, тональних секвенцій, інтервалів і акордів у ладі з розв’язанням і т.ін.

Для більшої наочності при усвідомленні й сприйнятті ступенів ладу можна використати елементи існуючих сучасних систем початкової музичної освіти, як, наприклад, показ ступенів по болгарській столбиці, ручними знаками з угорської системи відносної сольмізації, а також деякі інші прийоми (числовий показ ступенів пальцями рук, спів ступенів по таблицях, картках з римськими цифрами, що позначають порядковий номер ступеня й т.ін.).

З метою виховання функціонально-гармонічного слуху, відчуття строю, ансамблю і як підготовчі вправи до багатоголосного сольфеджування необхідно проспівувати інтервали, акорди і їхні послідовності в гармонічному звучанні (у дво- і триголосному).

У двоголосних ладових вправах, так само як і в одноголосих, можна використати болгарську столбицю або ручні знаки релятивної системи (одночасний показ двома руками).

Паралельно з ладовими вправами варто систематично займатися співом вивчених інтервалів і акордів (у мелодичному й гармонічному виді) від заданого звуку. Учні старших класів повинні вміти розв’язувати інтервали, акорди і їхні обернення, подумки уявивши собі ту або іншу тональність.

Вокально-інтонаційні вправи найчастіше виконуються на початку уроку, при розспівуванні, або перед сольфеджуванням. Не слід приділяти їм занадто багато часу, тому що це лише допоміжний засіб виховання основних навичок. Музичним матеріалом для інтонаційних вправ можуть слугувати уривки з музичної літератури, а також вправи, створені педагогом.

Сольфеджування й спів з листа

Сольфеджування є основною формою роботи в класі сольфеджіо. При сольфеджуванні виробляються правильні співочі навички, інтонаційна точність, свідоме ставлення до музичного тексту, виховується відчуття ладу.

Робота в цьому напрямку повинна вестися протягом всіх років навчання. При сольфеджуванні варто домагатися чистого, одностайного, виразного співу по нотах (на початку – вивчених на слух мелодій, а надалі – незнайомих мелодій, пісень). При цьому педагог повинен звертати увагу на правильність і чіткість диригентського жесту учня.

Незважаючи на те, що основна робота з виховання вокально-хорових навичок проводиться на хорових заняттях, педагогові-теоретикові необхідно з перших уроків стежити за правильним звукоутворенням, диханням, фразуванням, звертати увагу на посадку учнів при співі і т.ін.

Педагог повинен орієнтуватися на голосовий діапазон учнів молодших класів (“до” першої октави – “мі” другої октави). У старших класах його можна розширити. Трапляються учні з обмеженим голосовим діапазоном. Варто систематично працювати над його розширенням, не перевантажуючи голосовий апарат. В окремих випадках доцільно міняти тональність твору, що виконується, транспонуючи його відповідно до голосового діапазону учня.

На уроках сольфеджіо повинен переважати спів без супроводу (a cappella); не рекомендується дублювати виконувану мелодію на фортепіано. У деяких випадках, при важких інтонаційних зворотах або втраті відчуття ладу, можна підтримати спів учня гармонічним супроводом. Однак поряд зі співом без супроводу необхідно використовувати (особливо в молодших класах) спів пісень із текстом і фортепіанним супроводом.

Для розвитку ансамблевого відчуття й гармонічного слуху варто якомога раніше вводити спів нескладних двоголосних прикладів. Починати роботу над двоголосним співом треба з розучування нескладних пісень або прикладів підголоскового складу з переважанням унісонів. Далі можна використати паралельний рух голосів; робота над імітаційним двоголоссям починається зі співу канонів.

Спів з листа – одна з найважливіших практичних навичок. Це спів по нотах незнайомої мелодії або двоголосся без попереднього розучування.

Навичка співу з листа виробляється поступово й вимагає до моменту початку роботи наявності в учня значного слухового досвіду, відчуття метроритму, знайомства із правилами групування тривалостей, уміння співати без супроводу інструмента, знання нот і нотного запису. Визначальним моментом при цьому є орієнтація в ладі, здатність відчувати ладові звороти, утримувати лад, тональність, а надалі – перебудовуватися з одного ладу в інший.

У процесі роботи особливу увагу потрібно приділяти розвитку внутрішнього слуху (навчати учнів подумки уявляти собі написану мелодію, вільно орієнтуватися в ній).

У процесі розвитку навички співу з листа варто домагатися осмисленого й виразного співу. Не можна допускати механічного співу від ноти до ноти, варто привчати учня увесь час слідкувати за нотним текстом, забігаючи вперед і співати без зупинок, не втрачаючи відчуття конкретної тональності.

Перед початком співу виконуваний приклад необхідно розглянути, проаналізувати. У молодших класах учні це роблять разом з педагогом, у старших – самостійно. Аналізу повинні піддаватися структурні, ладові, метроритмічні й інші особливості приклада. Як підготовчу вправу можна використати прийом сольмізації (промовляння назв нот у ритмі).

При співі з листа дуже важливим є попереднє настроювання в даній тональності. Бажано, щоб воно проводилося самими учнями від даної тоніки або від ноти “ля”, узятої за допомогою камертона або фортепіано. Можливі й інші форми настроювання: педагог грає в даній тональності вільну гармонічну послідовність (кілька акордів, що затверджують дану тональність) або дає перший звук приклада, що виконується, а учні самі настроюються у відповідній тональності й т.ін.

Музичні приклади для співу з листа повинні бути простішими, ніж ті, що розучуються в класі. В них повинні переважати знайомі учням мелодичні й ритмічні звороти. Дуже важливими є художня цінність прикладів, доступність для даного віку, стилістична розмаїтість.

Сольфеджування вивчених прикладів, як і спів з листа в молодших класах варто проводити здебільшого колективно, групами й лише надалі переходити до індивідуального співу.

Важливим і корисним прийомом у роботі є транспонування вивчених мелодій в інші тональності, а також транспонування з листа незнайомих мелодій.