Віруси простого герпесу

Вірус простого герпесу добре культивується майже в усіх одноша­рових культурах клітин, особливо в культурі клітин нирок кролика, а також у курячому ембріоні. Маючи цитопатичні властивості, віру­си герпесу руйнують клітини, в яких відбувалася їх репродукція.

За антигенною структурою розрізняють два сероваріанти: вірус простого герпесу 1 (ВПГ 1) і вірус простого герпесу 2 (ВПГ 2).

Джерелом інфекції є інфікована людина. Шляхи передачі віру­сів простого герпесу типів 1 і 2 різні. Вважають, що 70—90 % людей інфіковані вірусом герпесу 1 і що він присутній в організмі людей більш постійно, ніж будь-який інший вірус. Первинне інфікування ним відбувається в ранній період життя від батьків під час прямого контакту (поцілунки, годування). Факторами передачі є слина, по­суд.

Вірус простого герпесу типу 2 передається статевим шляхом або під час пологів від хворої матері. Поширюється як типова венерична хвороба.

Особливості патогенезу і клінічної картини. Після проникнення вірусів в організм первинна їх репродукція відбувається в клітинах епітелію слизових оболонок рота, глотки чи статевих органів. По­тім віруси проникають у лімфатичну систему і кров — розвивається генералізована інфекція. У немовлят при генералізованій герпес-інфекції розвиваються множинні дрібні ділянки некрозу і запален­ня у внутрішніх органах, що призводить до летального наслідку. У разі одужання розвивається стійке вірусоносійство, організм не звільняється від вірусів герпесу протягом усього життя.

Інфекція, спричинена вірусом простого герпесу, може мати де­кілька клінічних форм, але найчастіше має безсимптомний перебіг. Цей вірус дерматонейротропний і може тривалий час зберігатися в латентному стані у мозку, епітеліальних клітинах, нервових ганглі­ях у вигляді молекул ДНК. Найчастіше простий герпес проявляєть­ся у вигляді везикулярного висипу на шкірі і слизових оболонках, який може бути спровокований низькою температурою, стресом, со­нячною радіацією, гострою їжею, менструацією та іншими фактора­ми, що пригнічують імунітет. Крім того, віруси герпесу типу 1 здат­ні спричинити такі клінічні форми хвороби: гострий герпетичний (афтозний)стоматит; герпетичну екзему ;кератокон'юнктивіт; менінгоенцефаліт; герпес губний (herpes labialis).

Також герпетичний висип можливий на місці ран на пальцях у стоматологів.

Вірус герпесу типу 2 спричинює дві основні клінічні форми хво­роби: генітальний герпес і герпес новонароджених. Генітальний герпес проявляється висипаннями (пухирці, виразки на шкірі і сли­зових оболонках статевих органів), а також спричинює рак шийки матки.

Герпес новонароджених проявляється у вигляді стертих форм або генералізованих з летальним наслідком. Можливе транспла-центарне ураження плода, воно призводить до різних вад розвитку — так реалізується тератогенна дія вірусу. Але частіше дитина за­ражається під час народження (уникнути зараження можна прове­денням кесаревого розтину). Після первинного інфікування прояви хвороби з'являються на 5—10-у добу.

Імунітет. Дитина до 6 міс життя порівняно стійка до герпес-інфекції внаслідок отримання природного пасивного імунітету. Найбільш уразливими є діти віком від 6 міс і до 2 років.

Мікробіологічна діагностика. Найчастіше діагноз ставлять за клінічними проявами. За наявності прихованих і стертих форм ін­фекції проводять мікробіологічні дослідження. Матеріалом для до­слідження є рідина пухирців, слина, виділення з піхви, зскрібок з рогівки ока.

Для дослідження використовують мікроскопічний, вірусологіч­ний і серологічний методи.

Профілактика. Для специфічної профілактики використовують убиту культуральну герпетичну вакцину.

Лікування. Для лікування використовують герпевір (ацикловір), фамцикловір, імуномодулятори: амізон, циклоферон, протевлазид. Використовують також герпетичну вакцину.