7. Антибіотикограма, її практичне застосування.

У практичних лабораторіях для визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків найчастіше використо­вують метод дифузії в агар. Для цього чисту культуру мікроорга­нізмів (в екстрених випадках — патологічний матеріал) засівають газоном на спеціальні поживні середовища. Потім пінцетом накла­дають на однаковій відстані один від одного паперові диски, про­сякнуті антибіотиками, і культивують у термостаті. Після інкубації навколо дисків, просякнутих антибіотиками, що пригнічують ріст культури, утворюються зони затримки росту мікроорганізмів. По­рівнюючи діаметр цих зон з даними, зазначеними в таблиці, визна­чають ступінь чутливості мікроорганізмів: чутливі, помірно стійкі чи стійкі — і складають антибіотикограму для штаму, що вивчається. У відповіді для лікувального закладу зазначають ті антибіотики, до яких мікроорганізми чутливі.

Якщо антибіотик вносять у поживне середовище, то в різні про­бірки з поживним середовищем додають різні антибіотики і висіва­ють культуру. Результат визначають за наявністю росту культури. Для лікування використовують той антибіотик, за наявності якого культура не росте.

Антибіотикограму використовують для ідентифікації культури (наприклад, диференціації типових і атипових мікобактерій тубер­кульозу), контролю за ефективністю лікування і визначення про­гнозу хвороби, а найчастіше — для призначення лікування.

8. Хіміотерапевтичні препарати. Принципи класифікації. Застосування. Хіміотерапевтичний індекс. Противірусні хіміотерапевтичні препарати. Антисептики.

Хіміопрепарати — це хімічні речовини, які вибірково діють на збудників інфекційних та паразитарних хвороб і нетоксичні для організму хворого. Більшість хіміотерапевтичних препаратів ство­рюють шляхом синтезу. При цьому головна задача полягає в тому, щоб препарат був максимально паразитотропним і мінімально ор­ганотропним. Основні принципи хіміотерапії інфекційних хвороб обґрунтував російський лікар Д.А.Романовський. Ці принципи отримали розвиток у класичних працях німецького вченого П. Ерліха. Він синтезував перші хіміотерапевтичні препарати — сальварсан і неосальварсан — похідні арсену (миш'яку) і застосував їх для лікування сифілісу, а також сформулював поняття про терапевтичний індекс для оцінки якості лікувальних препаратів. Терапевтичний індекс — це відношення максимальної дози, що переноситься хворим (Dosis tolerante — DT), до мінімальної лікувальної дози (Dosis curativa — DC). Показник терапевтичного індексу не повинен бути меншим З (DT:DC ≥3).

За ефектом протимікробної дії хіміотерапевтичні препарати поділяють на бактерицидні і бактеріостатичні.

Принципи класифікації. За походженням хіміотерапевтичні препарати можуть бути неорганічними і органічними сполуками. У медичній практиці здавна використовували препарати миш'яку, ртуті, вісмуту, сурми, які виявилися ефективними для лікування хвороб протозойної і спірохетозної етіології. Новим етапом у роз­витку хіміотерапії був синтез у 1932 році сульфаніламідних пре­паратів, який здійснив німецький мікробіолог Герхард Домагк. Ці препарати виявилися ефективними у лікуванні хвороб бактеріаль­ної етіології. В основу класифікації хіміотерапевтичних препаратів покладено їх хімічну структуру, а також спрямованість дії на певну групу мікроорганізмів.

Сульфаніламідні препарати проявляють бактеріостатичну дію. Механізм її ґрунтується на конкурентному антагонізмі суль­фаніламідної кислоти, яка є основою для синтезу сульфаніламідних засобів, і параамінобензойної кислоти, що необхідна для життєді­яльності мікроорганізмів. Унаслідок цього порушуються метабо­лічні процеси в мікробних клітинах, що призводить до затримки їх росту і розмноження. У медичній практиці широко використовують сульфадимезин, сульфадиметоксин, уросульфан, фталазол, бісептол, сульфатин, інгаліпт. Ці препарати виявилися активними щодо стрептококів, стафілококів, нейсерій, ентеробактерій, коринебакте­рій, бацил, збудників холери, бруцельозу, трахоми тощо.

Похідні нітрофурану використовують як антисептики (фураци-лін) і як хіміотерапевтичні засоби (фуразолідон, фурадонін). Вони ефективні у лікуванні хвороб, спричинених грампозитивними, грамнегативними бактеріями (збудниками дизентерії, черевного тифу), рикетсіями, найпростішими (трихомонадами, лямбліями).

Похідні 8-оксихіноліну (хініофон, ентеросептол, нітроксолін— 5НОК) використовують як антисептичні і хіміотерапевтичні пре­парати. Вони активні проти ентеробактерій, дизентерійної амеби, трихомонад.

Протитуберкульозні препарати (ізоніазид, етамбутол, етіонамід, протіонамід, піразинамід) гальмують ріст і розмноження лише мікобактерій туберкульозу (деякі) і збудників лепри.

Протиспірохетозні засоби (бійохінол, бісмоверол — препарати вісмуту) проникають через оболонку спірохет і блокують сульфгі­дрильні групи ферментів, що призводить до порушення метаболізму і загибелі спірохет. Застосовуються для лікування сифілісу.

Противірусні засоби пригнічують розмноження деяких віру­сів. Оксолін, бонафтон використовують для лікування хвороб очей, шкіри, слизової оболонки носа ротавірусної етіології, а також для профілактики грипу. Ремантадин, мідантан, амізон, антигрипін використовують для профілактики і раннього лікування грипу. Ідоксуридин (керецид), пенцикловір, фамцикловір, валацикловір, герпевір (ацикловір) використовують для лікування простого гер­песу, оперізувального лишаю. Гропринозин (ізопринозин) порушує реплікацію ДНК і РНК вірусів, їх застосовують для лікування хво­роб, спричинених вірусами герпесу, грипу, парагрипу, кору, вітря­ної віспи. Циклоферон застосовують для лікування герпесу, грипу та інших ГРВІ, затяжних форм гепатиту В і С, цитомегаловірусної інфекції, хламідіозів. Делавірдин, азидотимідин, іфавіренц, нель-фіновір, ритонавір є інгібіторами зворотної транскриптази, тому їх використовують у лікуванні ВІЛ-інфекції. Проходять клінічне ви­пробування препарати віреад, Т-20. їх дія спрямована на запобіган­ня проникненню вірусу ВІЛ-інфекції в клітини імунної системи.

Протипротозойні засоби: хлорохін, хінін, акрихін активні проти малярійних плазмодіїв; еметин, хініофон, ентеросептол, метронідазол (метрозол), хлорохін — проти дизентерійної амеби; метронідазол, трихомонацид, тинідазол — проти трихомонад; солюсурмін, хінгамін, акрихін, амінохінол — проти лейшманій; ме­тронідазол, тинідазол, амінохінол, фуразолідон — проти лямблій.

Протимікозні засоби: клотрисал використовують для лікуван­ня рубромікозу, мікроспорії, епідермофітії; мікогель, нітрофунгін, мікосептин, клотримазол — для лікування хвороб, спричинених дерматоміцетами, грибами роду Candida; орунгал активний при мі­козах шкіри, нігтів.

Хіміопрепарати можуть негативно впливати на макроорганізм: порушувати процеси метаболізму, проявляти токсичну дію, спри­чинювати алергію, автоімунні хвороби, уражати клітини макроор­ганізму. Тому під час використання хіміотерапевтичних препаратів слід чітко дотримуватись інструкції щодо їх застосування.

Антисе́птики — протигнильні засоби, призначене для попередження процесів розкладання на поверхні відкритих ран, напр. в ранах, що утворюються після великих операцій або ударів, або затримати зміни, що вже почалися, в крові.

Поки причина гниття не була відома, єдиними засобами до попередження процесів розкладання служили холод, солі важких металів, креозот і тому подібне.

Лістер перший почав вживати при операціях карболовий туман, який проводиться за допомогою особливого приладу, що пульверизує, і служить для знищення шкідливих властивостей гнильних збудників, перш ніж вони потраплять на рану. Пульверизація карболової кислоти (фенолу) припинялася тільки після накладення просоченою тією ж кислотою пов'язки, яка, зі свого боку, сприяла захисту проти зародків.

Пізніше замість дуже токсичної карболової кислоти, що володіє неприємним запахом, почала уживатися саліцилова кислота, бензойна і борна кислоти, тимол, оцтовокислий глинозем, сулема, йодоформ, формальдегід, крезол, креозот, багато інших речовин і суміші речовин. Багато антисептиків належать до групи ароматичних з'єднань.

Як сучасні антисептичні речовини використовують озон, перекис водню, оксид етилену.

Універсальний антисептик МІРАМІСТІН - ваш надійний захисник від різних інфекцій

Антисептик Мірамістін - це новий вітчизняний антисептик широкого спектру дії, активний відносно грампозитивних і грамнегативних, аеробних і анаеробних, спорообразующих і аспорогенних бактерій у вигляді монокультур і мікробних асоціацій, включаючи госпітальні штами з полірезістентностью до антибіотиків.

Антисептик ефективніший відносно грампозитивних бактерій (стафілококи, стрептококи і ін.), діє згубно на збудників захворювань, що передаються статевим шляхом, - гонококи, бліду трепонему, тріхомонади, хламідії, а також на віруси герпесу, імунодефіциту людини і ін.

Мірамістін надає протигрибкову дію на дріжджеподобні, дерматофіти, аськоміцети і інші патогенні гриби.

Під дією Мірамістіна знижується стійкість бактерій і грибів до антибіотиків. Мірамістін не має подразнювальної дії та не викликає алергію. Не виявлені тератогенні або ембріотоксичні ефекти. Лікарський засіб не володіє канцерогенними і мутагенними властивостями.

Міністерство охорони здоров’я України

Чортківський державний медичний коледж

Методична розробка лекційного заняття № 3

Тема: Вчення про інфекцію та імунітет.

Кількість годин: 2.

Актуальність теми: профілактика поширення інфекції. Для цього необхідно знати, характеристику патогенних мікроорганізмів; роль антигенів як індукторів імунної відповіді, особливості взаємодії антиген-антитіло, експрес-методи вчасної діагностики інфекційних захворювань. Форми інфекції, шляхи передачі, ланки інфекційного процесу та його динаміку.

Мета навчальна: ознайомити із особливостями різних форм інфекційного процесу; охарактеризувати поняття «інфекція», «інфекційний процес», «інфекційна хвороба», «імунітет»; дати порівняльний аналіз резервуару та джерелу інфекції; висвітлити динаміку інфекційного процесу, специфічного та неспецифічного імунітету; визначити перспективи та значення експериментального методу дослідження, використання реакцій імунітету для діагностики інфекційних захворювань. Знати фактори патогенності бактерій, шляхи проникнення та чинники інфекційного процесу. Засвоїти особливості експериментального методу дослідження.

Мета виховна: виховувати гігієнічні навики при роботі з мікроорганізмами.

Оснащення: мультимедійний проектор, конспект лекції.

Міждисциплінарна інтеграція

№ з/п	Дисципліни		Знати	Вміти
1.	Попередні	Біологія	Шляхи та механізм проникнення	Характеризувати механізм і шляхи проникнення збудників різних захворювань
			Фагоцитоз	Пояснити механізм та значення фагоцитозу
2.	Наступні	Дерматологія	Органотропність гонокока	Визначати властивості патогенних мікроорганізмів
		Інфектологія	Види і форми інфекції	Характеризувати кожну форму інфекції
3.	Внутрішньо-предметна інтеграція	Догляд за хворими	внутрішньо- лікарняна інфекція	Назвати мікроорганізми, які є санітарно-показниковою мікрофлорою лікарні
		Анатомія	Резус-несумісність	Визначати групи крові та резус-фактор