Артеріальний тиск

Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин.

Цей показник відображає силу скорочення серця, прилив крові в артеріальну систему, опір і еластичність периферичних судин.

Розрізняють

максимальний (систолічний) тиск, який виникає в момент систоли серця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня,

мінімальний (діастолічний) тиск, який виникає в кінці діастоли серця під час спадання пульсової хвилі

пульсовий (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).

Вимірювання артеріального тиску

Ртутний сфігмоманометр (апарат Ріва-Роччі).

Він складається з ма­нометра, манжетки, гумового грушовидного балона і системи гумових трубок, що з'єднують між собою частини приладу. Манометр вмонтований в кришку приладу, він являє собою скляну трубку, нижній кінець якої скляний зі скляним резервуаром для ртуті об'ємом 15—20 мл. До манометра приєднана шкала з міліметровими поділками від 0 до 250 мм рт.ст. Рівень ртуті в скляній трубці встановлюється на 0. Манжетка — це порожнистий гумовий мішок шириною 12—14 см і довжиною 30—50 см. На мішок надягають чохол із щільної тканини, призначений для того, щоб при нагні­танні повітря гумовий мішок не розтягувався, а тільки стис­кав руку хворого. Грушовидний балон — пристрій для нагнітання повітря, оснащений вентилем для дозованого ви­пускання повітря назовні.

Тонометр

У деяких апаратах ртутний манометр замінений пру­жинним. При користу­ванні ним артеріальний тиск вимірюється силою пружини, яка передається на стрілки, що рухаються по циферблату з міліметровими поділками. «Ціна» однієї поділки — 2 мм рт. ст. (0,26 кПа). Вони зручні при транспортуванні, але пружина швидко розтягується і результати, що їх показує прилад, можуть бути невірними.

Крім апарата для вимірювання артеріального тиску не­обхідний фонендоскоп, за допомогою якого вислуховують тони над плечовою артерією.

Метод Короткова

Визначення артеріального тиску грунтується на реєстрації звукових феноменів, які виникають в артеріальній судині при здавленні її манжеткою.

При повному стисканні периферичної артерії манжеткою потік крові в ній повністю припиняється і при вислуховуванні ми не чуємо ніяких тонів.

При зниженні тиску в манжетці шляхом від­криття вентиля кров під час систоли починає проходити через стиснену артерію і утворює турбулентні завихрення нижче від місця перетискання, які сприймаються як тони.

Момент появи 1-го тону відповідає систолічному арте­ріальному тиску (максимальному). Тони вислуховуються до того часу, поки тиск у манжетці буде вищим за тиск в артерії. В той момент, коли тиск у манжетці зрівняється з мінімальним тиском в артерії, потік крові стане лінійним і тони вислуховуватись не будуть. Тиск, при якому тони більше не вислуховуються, називають діастолічним арте­ріальним тиском (мінімальним).

Вимірювати артеріальний тиск необхідно у визначені го­дини (краще ранком).

Величину артеріального тиску вимірюють з точністю 0,66 кПа (5 мм рт. ст.).

Норма артеріального тиску:

максимальний тиск коливається від 13,3 до 19,3 кПа (від 100 до 140 мм рт.ст.),

мінімальний — від 6,9 до 12 кПа (від 60 до 90 мм рт. ст.).

Артеріальна гіпертензія - підвищення артеріального тиску понад норму

артеріальна гіпотензія – зниження АТ менше норми.

Реєстрація результатів вимірювання артеріального тиску:

щоденно записують в історію хвороби

у вигляді дробу: в чисельнику — систолічний тиск, у знаменнику — діастолічний, наприклад, АТ — 120/70 мм рт, ст.

а також реєструють у темпера­турному листку (шкала «АТ») у вигляді стовпчиків. Сис­толічний тиск зображують червоним стовпчиком, а діастолічний — синім. Слід пам'ятати, що «ціна» однієї поділки на шкалі «АТ» дорівнює 0,66 кПа (5 мм рт. ст.).

Фізіологічні коливання АТ:

Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збуд­ження, прийом їжі тощо) рівень артеріального тиску може змінюватися.

Добові його коливання знаходяться в межах 1,2—2,7 кПа (10—20 мм рт. ст.).

Вранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. З віком артеріальний тиск трохи підвищується.

Гостра судинна недостатність

Зомління

Зомління — це короткочасна втрата свідомості внаслідок недокрів'я головного мозку.

Причинами такого стану мо­жуть бути різка зміна положення тіла, перебування у поло­женні стоячи протягом тривалого часу, негативні емоції, сильний біль, голодування.

Симптоми зомління такі: непритомність, блідість та во­логість шкіри, рідке поверхневе дихання, знижений артеріальний тиск, пульс слабкого наповнення та напруження, зіниця ока є вузькою або помірно розширеною, жваво реа­гує на світло.

Невідкладна допомога:

• надати горизонтального поло­ження з піднятими до 45° ногами,

• забезпечити доступ свіжого повітря,

• звільнити шию та груди від стис­куючого одягу,

• оббризкати обличчя холодною водою,

• дати понюхати тампон, змочений розчином аміаку,

• поплес­кати по щоках,

• розтирати тіло шматком сукна.

Колапс

Колапс — це гостра судинна недостатність, пов'язана з вираженим падінням тонусу судин і зменшенням об'єму цир­кулюючої крові.

Причини колапсу: крововтрата, інфаркт міокарда, тромбоемболія легеневої артерії, інфекційні та гострі запальні захворювання, поранення і травми, медикаментозна алергія.

Симптоми колапсу - прострація, блідість шкірних по­кривів, зниження температури тіла, поверхневе часте ди­хання, частий, слабкого наповнення пульс, низький артері­альний тиск.

Невідкладна допомога:

• усунути причини виникнення колапсу (зупиняють кро­вотечу, видаляють отруту з організму),

• зігріти хворого,

• дати подихати киснем,

• транспортувати в горизонтальному поло­женні у відповідне відділення лікарні.

• ввести ліки, які підвищують артеріальний тиск (адрена­лін, мезатон, глюкокортикоїди).

• накласти джгут вище місця ін'єкції - якщо колапс викликаний внутрішньом'язовим або підшкірним уведенням ліків,

• переливання крові та кровозамінних рідин для підвищення об'єму циркулюючої крові.

При значній пітливості хворого виникає потреба часто обтирати його теплим рушником і змінювати білизну. Білизна повинна бути теплою, міняти її слід швидко, щоб не переохолодити хворого.

Пункція черевної порожнини (абдомінальна, лапароцентез) – прокол передньої черевної стінки для аспірації вмісту черевної порожнини.

Мета: діагностична та лікувальна (дослідження і видалення асцитичної рідини).

Протипоказання – спайки у черевній порожнині.

Можливі ускладнення: ушкодження кишки та розвиток перитоніту, внутрішньочеревні кровотечі, ушкодження органів черевної порожнини, флегмона стінки живота, підшкірна емфізема, виділення рідини через пункцій ний отвір.

Підготовка пацієнта:

1. За 2-3 год. зробити очисну клізму.

2. Безпосередньо перед пункцією звільнити сечовий міхур.

3. За 15-20 хв. ввести п/ш 1 мл 2% р-ну промедолу та 0,5 мл 0,1% р-ну атропіну сульфату, 2 мл р-ну кордіаміну.

4. Підготувати лікарські засоби: йодонат, спирт, 0,5% р-н хлоргексидину біглюконату, 1-2% р-н новокаїну, набір медикаментів для невідкладної допомоги; оснащення: шприці 5-10 мл з голками, троакар зі стилетом, дренажна гумова трубка довжиною до 1 м, затискач, пінцет, ножиці, скальпель, хірургічна голка, голкоутримувач, шовк, пуговчатий зонд або м’який катетер, 1-2 стерильні пробірки, гумові рукавички, перев’язувальний матеріал, креол, ємкість для асцитичної рідини, простирадло, клейончастий фартух.

5. Посадити пацієнта на стілець, щоб він опирався на спинку, при тяжкому стані покласти на правий бік.

6. Покласти на коліна клейонку, між ніг поставити таз або відро.

7. Продезінфікувати шкіру передньої черевної стінки.

8. Знеболити і провести розтин по білій лінії живота між лобком і пупком.

9. Троакаром зі стилетом проколоти передню черевну стінку, видалити стилет і набрати у пробірки рідини.

10. До троакару приєднати гумову трубку і повільно випустити рідину в ємність для асцитичної рідини.

11. По мірі видалення рідини живіт здавити простирадлом.

12. Після відходження рідини видалити стилет, накласти шви, асептичну пов’язку.

13. Живіт обв’язати простирадлом.

Догляд за пацієнтом після пункції: стежити за швами, пов’язкою, щільно перев’язати живіт, покласти на правий бік на кілька годин, до живота прикласти міхур з льодом, контролювати АТ, Рs.

ТЕМА: Спостереження і догляд за пацієнтками із хворобами органів травлення. Спостереження і догляд за пацієнтками із хворобами нирок і сечової системи.

План.

1.Клінічні симптоми захворювань органів травлення.

2.Допомога вагітним під час вранішньої нудоти і блювання в непритомному стані.

3.Промивання шлунка: показання, протипоказання, способи промивання.

4.Клізми: види, показання, протипоказання до їх проведення.

5.Застосування газовивідної трубки, показання, протипоказання.

6.Клінічні симптоми захворювань сечової системи.

7.Катетеризація сечового міхура: показання, протипоказання, види катетерів.

8. Загальний догляд за пацієнтками із захворюваннями органів травлення та сечової системи.

Основними ознаками захворювань травного каналу є: біль у животі, відрижка, згага, гикавка, блювання, гостра шлункова і кишкова кровотеча, метеоризм, закреп, пронос.

Біль у животі

Біль у животі є найбільш частою ознакою захворювань органів черевної порожнини.

Причини і характер мого мо­жуть бути різними. Біль у животі викликають захворювання шлунка, дванадцятипалої кишки, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, кишок, селезінки, захворювання та ушкодження очеревини, а також гостра хірургічна патоло­гія (гострий апендицит, кишкова непрохідність, перфора­ція виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, гострий холецистит тощо).

Невідкладна допомога:

• При появі болю в животі негайно викликають лікаря.

• Хворого вкладають у ліжко.

• Спостеріга­ють за його станом, положенням у ліжку.

• Ні в якому разі не можна прикладати хворому грілку при болю нез'ясованого походження, бо в осіб із захворюваннями шлунка і кишок можливі різні ускладнення (кровотечі, перфорації або загострення запального процесу в очеревині).

• Також не можна ставити клізми і давати ліки (навіть знеболюючі та послаблюючі).

• При гострих запальних процесах у черевній порожнині показане застосування холоду (міхур з льодом або холодною водою).

Відрижка

Відрижка - це раптове видалення повітря або шлунко­вого вмісту зі стравоходу або шлунка в ротову порожнину.

Причини:

• Наслідок аерофагії - ковтання надлишку повітря при швидкій їді, неврозах.

• Відрижка часто супро­воджує запалення слизової оболонки шлунка (гастрит).

Зловонний, гнійний запах при відрижці (відрижка «тухлим яйцем») спостерігається внаслідок затримки евакуації вмісту шлунка при порушенні прохідності воротаря або різкому опущенні шлунка, наявності ракової пухлини шлунка, яка розпадається.

Особливого догляду при відрижці хворий не потребує, йому рекомендують пити розчини натрію гідрокарбнату, магнезії або мінеральну воду типу боржом.

Згага (печія)

Згага (печія) - це відчуття печії в ділянці стравоходу або епіастрію, яке виникає внаслідок потрапляння кислого вмісту шлунка в стравохід.

У деяких хворих згага виникає при вживанні цукру, меду, чорного хліба, жирної, солоної їжі.

Допомога:

• не вживати грубу, гарячу, дуже кислу, солону, солодку, жирну їжу,

• їсти треба малими порціями.

• нейтралізують хлористоводневу кислоту молоко, вершки, свіжий кефір, ряжанка.

• Можна вживати лужну мінеральну воду, рослинну олію (по 1-2 сто­лові ложки маслинової або кукурудзяної олії за 1-1,5 год до їди), які знижують кислотоутворення та сприятливо ді­ють на слизову оболонку стравоходу.

Треба пам'ятати, що призначати при згазі натрію гідрокарбонат, хоч він і швидко зменшує її, недоцільно, бо він сприяє утворенню вуглекислоти, яка стимулює секрецію шлунка.

Гикавка

Гикавка - це судомне скорочення діафрагми, яке супро­воджується раптовим сильним вдихом із характерним зву­ком. Гикавка є рефлекторним актом.

За­лежить від проведення ритмічних імпульсів у рухових во­локнах діафрагмального нерва.

Спостерігається при захво­рюваннях печінки, шлунка, кишок, статевих органів та нер­вової системи.

Тривалість приступу гикавки коливається від декількох хвилин до декількох тижнів.

Уперта гикавка може бути провісником важкого усклад­нення - прориву виразки шлунка або червоподібного від­ростка при його запаленні.

Допомога: подразнення деяких реф­лексогенних зон:

• надавлювання на очні яблука,

• між ніжками груднинно-ключично-соскового м'яза;

• прийом Вальсальви - сильне натужування на висоті максималь­ного вдиху з затиснутим носом і закритим ротом;

• викорис­тання тієї чи іншої пози.

Блювання

Блювання - це рефлекторний акт, який обумовлений збудженням блювотного центру і супроводжується мимо­вільним викиданням вмісту шлунка через стравохід, рот, іноді носові ходи.

Блювання може бути центрального походження. Вона виникає при підвищенні внутрішньочерепного тиску (пух­лини мозку, гіпертонічна хвороба, струс мозку тощо). Воно супроводжується відчуттям загальної слабкості, піт­ливості, блідістю обличчя, прискоренням пульсу. Після припинення блювання зазначені симптоми минають. При блюванні центрального походження, яке пов'язане з пору­шенням кровообігу головного мозку і подразненням блювот­ного центру, полегшення, як правило, не настає.

Пе­риферичне блювання може бути наслідком захворювання травного каналу, подразнення кореня язика та м'якого під­небіння. Іноді блювання служить захисною реакцією, завдяки якій організм звільняється від шкідливих речовин, як це буває при отруєннях.

Характерною ознакою периферичного блювання є те, що воно настає після нудоти, слюнотечі, у блювотних масах наявні залишки їжі з кислим запахом.

Часте і невпинне блювання спричиняє різке виснаження і зневод­нення організму.

Блювотні маси можуть бути в різній кількості, до їхнього складу входять шлунковий сік, слиз, залишки неперетрав-леної їжі з домішками жовчі, крові, а іноді калових мас. Найчастіше блювотні маси відповідають характеру вжитої напередодні їжі, частки якої знаходяться в різній стадії перетравлювання і мають кислий запах. При захворюваннях, що характеризуються тривалою затримкою їжі в шлунку, вміст його розкладається і з'являється гнилісний запах. При блюванні натще маси забарвлюються жовчю в жовтий чи зелено-жовтий колір внаслідок закидування жовчі з дванад­цятипалої кишки. При .деяких захворюваннях (виразка, поліп, рак шлунка, ерозивний гастрит та ін.) може бути криваве блювання. Домішки свіжої крові забарвлюють блювотні маси в рожевий колір, при затримці крові у шлунку під впливом хлористо­водневої кислоти шлункового соку кров змінює свій колір і блювотні маси на­бирають бурого або чорного кольору (ка­вова гуща).

Медична сестра повинна пам'ятати, що блювання - це симптом не тільки захворювання шлунка, а й багатьох інших хвороб. Про виникнення блювання у хворого потрібно негайно повідомити лікаря, звернувши ува­гу на час виникнення блювання (після їди, при головному болю тощо) та характер блювотних мас.

Допомога:

• пацієнта зручно саджають,

• закривають груди і коліна рушником чи клейончатим фартухом, нижній кінець якого звішується в таз або відро.

• якщо є зубні протези, їх виймають.

• підтримують хворого за плечі, дещо нахиляючи його вперед.

• якщо хворий ослаблений або йому не можна сидіти, необхідно надати йому такого положення, при якому полегшується блювання: повернути голову хворого так, щоб вона була трохи нижче від тулуба, і піднести до кута рота великий лоток з того боку, на якому хворий лежить.

• Щоб запобігти потраплянню блювотних мас на подушку та білизну, під­кладають рушник, складений у декілька разів, або прости­радло.

• Під час блювання медична сестра повинна весь час перебувати біля хворого.

• Після блювання хворому дають прополоскати рот теп­лою водою і протирають йому губи, кути рота.

• Ослабленим хворим щоразу після блювання протирають ротову порож­нину ватою, змоченою водою або якимось дезинфікуючим розчином (2 % борної кислоти, 2 % розчин гідрокарбонату натрію, 0,01 % розчин калію перманганату).

Якщо потрібно направити блювотні маси на аналіз до лабораторії, їх зби­рають у сухий скляний посуд зі щільною кришкою, на якому зазначають прізвище хворого, дату збирання матеріалу, назву дослідження.

Якщо у хворого під час блювання виникають запаморо­чення, непритомність, йому дають понюхати нашатирного спирту.

Для припинення хворому пропонують вжити м'ятні краплі, холодну, підкислену лимонною кислотою, воду, 0,5% розчин новокаїну, ковтати шматочки льоду.

Треба пам'ятати, що найбільш загрозливим ускладнен­ням блювання є аспірація шлункового вмісту, що може при­звести до рефлекторної зупинки дихання, розвитку аспіраційної пневмонії.

Гостра шлункова і кишкова кровотеча

Причиною гострої шлункової та кишкової кровотечі мо­жуть бути понад 100 різних захворювань. За етіологічною ознакою найбільш поширеними є виразкова, невиразкова кровотеча та кровотеча нез'ясованої причини.

Кровотеча у травний канал розподіляється на 2 періоди.

Перший (латентний) період настає з моменту надходження крові у шлунок, або кишки і проявляється загальними оз­наками крововтрати: шумом у вухах, запамороченням, за­гальною слабкістю, холодним потом, частим серцебиттям, зниженням артеріального тиску і непритомністю.

Другий (явний) період характеризується появою блювання з кро­в'ю або чорних випорожнень.

Невідкладна допомога:

створюють максимальний фізичний та психічний спокій,

призначають суворий постільний режим,

максимально усу­вають психічні подразники.

На живіт хворому кладуть міхур з ледом.

Пронос

Пронос - це часте спорожнення кишок, при якому кал має рідку консистенцію. Спостерігається при гострих та хронічних кишкових інфекціях (ентерит, ентероколіт), при підвищеній чутливості до деяких харчових продуктів.

Про появу у хворого проносу сповіщають лікаря, бо це може бути проявом інфекційного захворювання. Калові маси відправляють до лабораторії для дослідження. До з'ясування причини проносу хворого переводять до ізолятора.

Якщо діагноз інфекційного захворювання підтверджується, хворого переводять в інфекційну лікарню; заповнюють ек­стрене повідомлення і найближчим часом (не пізніше 12 год) направляють його до санепідемстанції.

Допомога:

• хворого з проносом вкладають у ліжко, добре вкрива­ють,

• напувають теплим свіжозавареним чаєм,

• підкладають йому під сідниці гумове судно.

• після дефекацїі хворого підмивають,

• витирають ділянку заднього проходу.

• якщо виникає подразнення в цій ділянці, її змащують стериль­ною вазеліновою олією, синтоміциновою емульсією.

Хворому з нетриманням калу регулярно перемінюють натільну та постільну білизну, забезпечують його калоприйомником або гумовим підкладним судном.

При проносі неінфекційного походження хворому призначають легкоза­своювану дієту з великою кількістю білка, аскорбінової кис­лоти, вітамінів групи В, рідини. Йому не рекомендують вживати молоко та молочні вироби, жирні, смажені страви, продукти, багаті на рослинну клітковину.

Слід пам'ятати, що поява рідких, подібних до дьогтю випорожнень свідчить про шлункову і кишкову кровотечу. Треба негайно сповістити про це лікаря.

Закреп

Закреп - це тривала (понад 48 год) затримка калу в кишках.

Розрізняють:

органічний закреп - пов'язаний з механічною перепоною - звуження кишки пухлиною, рубцями, спай­ками

функціональний - при вживанні легкозасвоюваної їжі, недостатньому руховому режимі, слабкості черевного преса, захворюваннях печінки, жовчного міхура, статевих органів тощо.

Закреп може бути причиною погір­шення стану хворого, наприклад, при серцево-судинних зах­ворюваннях. У разі накопичення калу в кишках може ви­никнути важкий спазм вінцевих судин, значне підвищення артеріального тиску.

Допомога:

• якщо стан хворого дозволяє, йому рекомендують біль­ше рухатися,

• обов'язково робити ранкову гімнастику,

• ма­саж живота за годинниковою стрілкою,

• слідкувати за сис­тематичними випорожненнями в один і той же час (так ви­робляється щоденний рефлекс на випорожнення кишок).

• призначають послаблюючу дієту, яка включає значну кіль­кість клітковини (капусту, буряки, чорнослив, банани), а також кефір одноденний, тобто ті харчові продукти, які по­силюють перистальтику кишок.

• випорожнити кишки мож­на за допомогою клізми.

При стійкій затримці калових має у прямій кишці та їх затвердінні (копростаз) використову­ють механічні засоби їх видалення. Надягають гумову ру­кавичку, вказівний палець змащують вазеліновою олією і за його допомогою видаляють затверділі калові маси.

Клізми

Клізма - це введення: в нижній відділ товстої кишки через задній прохід різнома­нітних рідин з лікувальною та діагностичною метою.

Діагностичну клізму застосовують, наприклад, для роз­пізнання кишкової непрохідності. Для рентгенологічного дослідження товстої кишки (іригоскопії) використовують контрастну клізму, яка вміщує суспензію рентгеноконтраст­ного препарату.

З лікувальною метою застосовують очисну, олійну, ему­льсійну, гіпертонічну, сифонну, лікувальну, крапельну, харчову клізми.

Очисна клізма

Очисна клізма призначається для розрідження та вилу­чення вмісту нижнього відділу товстої кишки.

Показання. Затримка випорожнень (закреп), підготовка і хворих до рентгенологічного дослідження кишок, нирок, ендоскопічного дослідження товстої кишки, операцій, родів, штучних абортів; перед постановкою лікувальної та харчової клізми; отруєння та інтоксикації.

Протипоказання. Гострі запальні процеси в ділянці заднього проходу, кровоточивий геморой, пухлини прямої кишки в стадії розпаду, кровотечі з травного каналу.

Треба пам'ятати, що не можна одномоментно вводити велику кількість рідини.

Олійна клізма

Цю клізму призначають при стійкому закрепі. Ставлять її звичайно на ніч. Використовують 50-200 мл підігрітої до температури 37-38°С будь-якої рослинної олії (масли­нової, соняшникової, конопляної, вазелінової). Олію вводять у пряму кишку за допомогою гумового балона або шприца Жане з довгим гумовим наконечником (катетер), які просовують у пряму кишку на глибину 10-12 см. Після цієї процедури хворий повинен спокійно лежати протягом 10-15 хв. Олія розтікається по стінці кишок, обволікає кал, розслаблює м'язи кишок і сприяє виведенню калу.

Якщо дія олійной клізми через 10-12 год (звичайно вранці) не настала, то ставлять звичайну очисну клізму.

Емульсійна клізма

Дає хороший спорожнюючий ефект. Застосовують зви­чайно у важкохворих, які перебувають на постільному ре­жимі. Емульсію готують таким чином. Змішують 0,5 сто­лової ложки води і 1 столову ложку риб'ячого жиру, до­дають 50-100 мл води і суміш вводять у пряму кишку за допомогою гумового балона або шприца Жане. Емульсію можна приготувати іншим способом. Заздалегідь готують 2 склянки настою ромашки (1 столова ложка сухої ромаш­ки на 1 склянку кип'ятку), збивають жовток 1 яйця з 1 чай­ною ложкою гідрокарбонату натрію, заливають настоєм ромашки і додають 2 столові ложки вазелінової олії або гліцерину. Через 15-20 хв настає повне спорожнення ки­шок.

Гіпертонічна клізма

Призначають її для стимуляції спорожнення кишок при атонічному закрепі. Найчастіше використовують 20-30% гіпертонічні розчини магнезії сульфату, натрію сульфату або 10% розчин натрію хлориду в кількості 50-100 мл. Вводять за допомогою гумового балона або шприца Жане. Просять хворого затримати дефекацію протягом 20-30 хв. Гіпертонічна клізма спричинює велику кількість рідких випорожнень. У зв'язку з тим, що такі клізми дуже подраз­нюють слизову оболонку кишок, їх застосовують рідко.

Враховуючи те, що гіпертонічна клізма завдяки своїй осмотичній дії сприяє виходу води з тканин у просвіт кишок, її застосовують при набряках, зокрема, оболонок мозку.

Сифонна клізма

Застосовують при кишковій непрохідності, отруєннях, також для видалення з

Кишок продуктів бродіння, гноїння і для відходження газів. Сифонний метод промивання кишок базується на використанні принципу цих двох з'єднаних посудин.

Лікувальна клізма

Лікувальні клізми бувають місцевої та загальної дії. Клізми місцевої дії застосовують для зменшення подраз­нення запалення в товстій кишці, для усунення спастичного стану в цій ділянці, загоєння ерозій та виразок, а також для лікування запального процесу в параректальній клітко­вині і порожнині малого таза. Клізми загальної дії засто­совують для введення в організм ліків або з метою жив­лення.

Лікувальну клізму загальної дії застосовують, коли неможливе або небажане пероральне або парентеральне введення ліків.

При цьому, як і при будь-якому ректальному способі введення лікувальних засобів взагалі, різні лікувальні ре­човини всмоктуються в кров, не потрапляючи до печінки і, таким чином, не руйнуються в ній. За допомогою ліку­вальної клізми вводять знеболюючі, заспокійливі та снот­ворні засоби.

Крапельна клізма

Такий спосіб уведення в організм лікувальних розчинів є більш доцільним, бо вони надходять у пряму кишку крап­лями і краще всмоктуються. При цьому вони не розтягу­ють кишку, не посилюють її перистальтику і не провокують акт дефекації.

Харчова клізма

У тих випадках, коли поживні речовини вводити через рот немає змоги (при різкому зневодненні організму, то­тальній непрохідності стравоходу, після операції на стравоході і кардіальному відділі шлунка), їх вводять через пря­му кишку. Застосування харчових клізм дуже обмежене, бо в нижньому відділі товстої кишки всмоктуються тільки во­да, ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин глюкози.

Промивання шлунка

Показання. Отруєння лугами, кислотами, лікарськими препаратами, грибами, солями важких металів, деякі за­хворювання шлунка (виразкова хвороба, гастрит, стеноз воротаря), вживання недоброякісної їжі.

Протипоказання. Органічні звуження стравоходу, гострі стравохідні та шлункові кровотечі, важкі хімічні опіки слизової оболонки глотки, стравоходу та шлунка кислотами лугами (через декілька годин після отруєння), інфаркт міокарда, порушення мозкового кровообігу.

Тема СПОСТЕРЕЖЕННЯ І ДОГЛЯД ЗА ПАЦІЄНТАМИ ІЗ НИРОК І СЕЧОВОЇ СИСМЕМИ

Головними ознаками захворювань нирок і сечовивідних шляхів є:

біль,

розлад сечовипускання,

зміна кількості та якості виділеної сечі,

набряки під очима зранку.

Біль, пов'язаний із захворюванням нирок або сечоводів, локалізується в ділянці попереку і іррадіює в ділянку статевих органів, внутрішню поверхню стегон.

При захворюваннях сечового міхура біль локалізується внизу живота, за лобком та в ділянці крижів.

Біль у сечівнику виникає при його запаленні, носить ріжучий характер і посилюється при сечовипусканні.

Найчастішим та яскравим проявом ряду захворювань нирок і сечоводів є ниркова колька - синдром, який характеризується раптовим переймоподібним болем у ділянці попереку з іррадіацією вниз по ходу сечовода, в пах, зовнішні статеві органи, стегно, що обумовлено проходженням каменя по сечоводу.

Невідкладна допомога при нирковій кольці полягає у забезпеченні хворим повного фізичного та психічного спокою. їм призначають теплові процедури (гаряча грілка на поперек та ділянку підребер'я, гаряча ванна з водою температури 40 °С). Вони забезпечують розслаблення сечовода, який спастичне скорочується біля каменя, що знаходиться в його просвіті.

Треба пам'ятати, що гаряча ванна протипоказана хворим старечого і похилого віку, а також з серцево-судинною недостатністю.