Психологічний захист.

Одним із засобів психічної саморегуляції є боротьба зі стресом – це психологічний захист – форма психічної реакції на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища, яка спрямована проти їх патологічного впливу на організм людини.

Стрес - це неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму і відповідної адаптації. Не кожна життєва ситуація, яка викликає стрес, є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів, які переживаються як горе, нещастя. Такі стреси виснажують сили людини і супроводжуються порушенням адаптації, що перешкоджає саморегуляції особи.

Для емоційно нестійких людей характерна неурівноваженість, підвищена збудливість, схильність до різкої зміни настрою, нерішучість, неспокій та ін.

Емоційно стійка особа має високу витримку і самовладання в напружених, критичних і екстремальних ситуаціях. Самовладання - здатність людини здійснювати діяльність у дезорганізуючих ситуаціях, які впливають на емоційну сферу. У самовладанні проявляється свідомо вольова організація психічних процесів, які регулюють діяльність людини.

Психологічний захист - це спеціальна регуляторна система стабілізації особи, яка спрямована на усунення або зниження почуття неспокою.

Механізм психологічного захисту індивідуальний, тому його посилення і тренування є завданням профілактичної і клінічної психотерапії. Особливість- його не усвідомлюваність, прояви самовиправдовування, самонагорода, самовибачення, забування тощо. Порушують механізми психологічного захисту зовнішні і внутрішні подразники: психотравмуючі чинники (грубість, цинізм, жорстокість), схильність особи до самопокарання, нездатність дати об’єктивну оцінку подіям, що відбуваються, конфліктність особи, зміни характеру тощо.

Форми психологічного захисту:ухилення від обговорення теми, ситуацій, кінофільмів, телепередач, “вихід” із сім’ї, професійної або вікової групи тощо.

Механізми психологічного захисту:

• витіснення – усунення із свідомості неприємної згадки, переживання про подію.

• проекція – це механізм психологічного захисту, що полягає в неусвідомленому наділенні іншої людини властивими даній особі мотивами і рисами.

• ідентифікація – це механізм психологічного захисту, внаслідок дії якого особа ототожнює себе з іншою особою (або із групою людей), яка є для неї взірцем поведінки, фізичної і духовної досконалості.

Методи, які застосовуються у практичній діяльності для зменшення стрес-реакції є:

• нервово-м’язова релаксація;

• вольова регуляція дихання;

• аутотренінг.

Аутотренінг як система концентрованого саморозслаблення і самонавіювання.

Аутогенне тренування (аутотренінг) - концентрована форма саморегуляції з одночасним застосуванням спеціальних прийомів м’язової релаксації (розслаблення м’язів), психічного спокою і самонавіюванням. Аутотренінг спрямований на регуляцію психічної активності людини, мобілізацію її соматичних і духовних резервів, інтенсифікацію пізнавальних процесів - уваги, зосередженості, швидкості психічних реакцій, рівня самооцінки, пам’яті.

Застосовують індивідуальний та груповий аутотренінг.

Використовують проведення процедур у трьох послідовнихположеннях:

• сидячи - пацієнт вільно сидить на стільці з трохи нахиленою вперед головою, передпліччя кладе вільно на стегна, а кисті розслаблює і опускає.

• зручне розміщення людини у м’якому кріслі - потилиця і спина повинні зручно спиратися на спинку крісла, а руки у розслабленому стані розміщуються на підлокітниках.

• лежачи горілиць на ліжку, кушетці або дивані з вільно простягнутими вздовж тулуба руками.

Після прийняття одного із положень тіла слід заплющити очі і вольовим впливом намагатися максимально розслабити спочатку м'язи обличчя, потім язика і нижньої щелепи. Після цього проводять дихальну розминку, яка полягає у дво-три хвилинному диханні животом з частотою 14-16 дихальних рухів за 1 хв., потім переходять до основних вправ аутотренінгу:

а) загальне заспокоєння;

б) досягнення загальної м’язової релаксації;

в) виклик відчуття тепла в кінцівках;

г) оволодіння регуляцією частоти і ритму дихання;

ґ) оволодіння регуляцією частоти і ритмом серцевих скорочень;

д) мобілізуючі вправи;

є) загальне зміцнення емоційно-вольової сфери.

На завершальному етапі переходять до виконання спеціальних прийомів аутотренінгу,який складається із 12 занять. На перших заняттях (1-4) необхідно сформувати образ спокою і розслаблення, на проміжному етапі (заняття 5-9) зафіксувати цей стан другою сигнальною системою (тобто в усній формі). Завершальні заняття (10-12) призначені для закріплення образу психічного і фізичного спокою.

1- 4 заняття.

• Я зовсім спокійний. Згадка про конкретні ситуації або події викликає відчуття приємного спокою і радості.

• Мене ніхто і ніщо не турбує. Згадка конкретної події викликає, відчуття насолоди і приємності.

• Усі мої м’язи повністю розслаблені і підготовлені до відпочинку.

• Усе моє тіло розслаблене повністю, і я відпочиваю, неначе перебуваючи у стані невагомості.

• Я повністю спокійний і віддалений від реальностей земного життя.

5-9 заняття.

• Я зовсім спокійний і врівноважений.

• Мене ніхто і ніщо не турбує.

• Усі мої м’язи максимально розслаблені і підготовлені до відпочинку.

• Усе моє тіло повністю розслаблене і відпочиває.

• Я безмежно щасливий і спокійний.

10-12 заняття.

Я абсолютно спокійний, ніхто і ніщо не може порушити мого спокою.

За умови виконання обстежуваним цього етапу переходять до виконання спеціальних вправ аутотренінгу в такій послідовності (тривалість кожної вправи 30-60 с):

перший етап - загальне заспокоєння. Пацієнт із заплющеними очима повільно і тихо повторює кілька разів слова:

я спокійний, я зовсім спокійний;

мене ніщо не бентежить, мене ніхто не турбує;

у мене розслаблені м’язи обличчя, очей, нижньої щелепи, язика;

розслаблені м’язи моїх рук, ніг, тулуба;

усі мої м’язи розслаблені;

тіло моє повністю розслаблене і відпочиває;

тіло моє легке, невагоме;

другий етап - м’язова релаксація. Пацієнт вольовим зусиллям послідовно створює в організмі певні відчуття:

я відчуваю важкість у правій руці;

відчуття важкості у правій руці повільно наростає;

права рука надто важка, і я не здатний нею поворухнути;

я відчуваю важкість у лівій руці;

я відчуваю послідовне наростання важкості у лівій руці;

ліва рука надто важка, і я не здатний нею ворухнути;

я відчуваю важкість у правій нозі;

відчуття важкості у правій нозі поступово наростає;

права нога стає надто важкою і нерухомою;

я відчуваю важкість у лівій нозі;

відчуття важкості у лівій нозі поступово наростає;

ліва нога стає надто важкою і нерухомою;

я відчуваю приємну важкість, яка наповнює мої руки і ноги;

усе моє тіло повністю розслаблене і важке;

третій етап - емоційно-вольова сфера. Пацієнт про себе кілька разів повторює у визначеній послідовності вислови:

я повністю володію собою;

я володію своїми думками;

я володію своїми емоціями;

я володію своїми почуттями;

я завжди уважний;

я завжди організований;

я завжди впевнений у собі;

я завжди урівноважений;

я спокійний і повністю володію собою.

Після закінчення сеансу обстежуваному пропонується розплющити очі і з’ясовують його реакцію на кожну дію аутотренінгу. Ефективність сеансу оцінюється за такими критеріями:

відмінний результат - при позитивній відповіді на всі суб’єктивні відчуття з тесту “Загальне заспокоєння”, при позитивній реакції не менше ніж на 10 дій з тесту “М’язова релаксація”, на 6-7 дій з тесту “Емоційно-вольова сфера”;

добрий результат - при позитивній реакції не менше ніж на 6 дій з тесту “Загальне заспокоєння”, на 7 дій з тесту “М’язова релаксація", на 5 дій з тесту “Емоційно-вольова сфера”;

задовільний результат - при позитивній відповіді не менше ніж 5 дій з тесту “Загальне заспокоєння”, на 6 дій з тесту “М’язова релаксація”, на 4 дії з тесту “Емоційно-вольова сфера”;

незадовільним вважається результат за показниками, які нижчі задовільних бодай по одному із тестів.

Таким чином, медичні працівники повинні вміти допомогти пацієнтові в стресових ситуаціях зняти нервове напруження і адаптуватись до нових умов існування за допомогою психічної саморегуляції.