Рекомендації щодо загартовування здорової людини.

Режими загартовування.

Початковий режим – тренування фізичної терморегуляції. Під дією холоду звужуються капіляри шкіри, ↓ кількість крові, яка циркулює, знижується температура шкіри і зменшується тепловіддача. При нагріванні капіляри шкіри розширюються, кількість крові, що циркулює, збільшується, підвищується температура тіла, збільшується тепловіддача шкіри. Застосовують у загартуванні дітей, ослаблених, старих людей.

Оптимальний режим – тренування фізичної терморегуляції та незначною мірою хімічної (↑ теплопродукції печінки та інших внутрішніх органів під дією холоду), рекомендують особам, які пройшли початковий режим і практично здорові.

Спеціальний режим – тренування фізичної і значною мірою хімічної терморегуляції, призначають водолазам, верхолазам, особам, які працюють в екстремальних умовах.

Тимчасові протипоказання до загартування:гострі респіраторні та інфекційні захворювання, психічні розлади, гіпер- і гіпотонічні кризи, напади бронхіальної астми, а також обширні ураження шкіри інфекційного, термічного і травматичного характеру.

Визначення поняття “психотерапія”, її значення для профілактики і лікування.

Особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Фізичне самопочуття людини тісно пов’язане зі станом її психіки.

Життя проявляється двома формами активності – поведінкою і діяльністю.

Поведінка - це зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об’єктивного світу.

Діяльність - це взаємодія з об’єктивним світом, у процесі якої людина свідомо та активно намагається досягти своєї мети.

Саморегуляція поведінки і діяльності є важливою функцією психіки людини. Дії людини можуть бути зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, і внутрішніми, що виконуються в розумі.

Звички - це автоматичні дії людини. Бувають: корисні (охайність, організованість) і шкідливі(куріння, вживання алкоголю, наркотиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може керувати і своєю поведінкою.

Щоб позбавитись від шкідливих звичок, людина повинна прикласти певні вольові зусилля та виконати ряд правил:

• сформулювати для себе тверде і безповоротне рішення - діяти у накресленому напрямку. Таке чітке рішення сформулює у головному мозку необхідний енергетичний центр, який буде забезпечувати наступну діяльність по реалізації рішення;

• уникати умов, при яких проявляються старі звички. Створити сприятливі умови для формування нових позитивних звичок;

• не відступати від дотримання нових звичок, доки вони не закріпляться. Постійне тренування є найголовнішою умовою для формування нових звичок.

Коли людина сформується як особистість з її змістом життя, тоді в неї створюється механізм управління мотивацією. Поки людина не сформується як особистість, її поведінка характеризуватиметься імпульсивністю, непередбаченістю,непослідовністю.

Психічна саморегуляція - це цілеспрямована духовна діяльність людини за власним свідомим імпульсом, спрямована на досягнення оптимального стану духовного і фізичного здоров’я особистості.

Мета: вплив на поведінку людини, якою визначаються прояви її рухової діяльності, спрямовані на досягнення поставленої мети.

Психічна саморегуляція ґрунтується на формуванні ставлення людини до життя, усвідомленні його змісту і мети.

Принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію:

• готовність до будь-яких неочікуваних подій;

• сприйняття дійсності такою, як вона є, а не такою, якою її хотілося б бачити;

• уміння відрізнити головне від другорядного;

• емоційна зрілість і стійкість;

• знання засобів впливу на подію;

• уміння підходити до проблеми з різних точок зору;

• намагання шукати нові, змістовні мотиви життєдіяльності;

• уміння бачити перспективу життєвих подій;

• розвиток спостережливості;

• намагання зрозуміти інших;

• уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.

Самовиховання – форма психічної саморегуляції.

З метою виконання й утвердження в особистості позитивних психічних властивостей використовують форму психічної саморегуляції – самовиховання – це активна спрямованість на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших якостей. Це цільна спрямованість людини, прояв її самореалізації, самовира­ження і відбувається вона не примусово, а за власним свідомим вибором.

Методи самовиховання:

Самопізнання - це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, у тому числі її спрямованості (мотиви, мета, інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (пам’ять, увага, мислення, сприйняття), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму і особистих якостей.

Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інтелектуального розвитку особи, передбачає порівняння себе з ідеальною моделлю.

Самопорівняння - це різновид самооцінки, що полягає в порівнянні себе з іншими людьми з метою перейняти у них все те позитивне, чого не вистачає у собі.

Самозобов’язання - це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки. Воно виникає як наслідок невідповідності між ідеалом, ідеальною нормою і своєю конкретною поведінкою.

Самопереконання - це роздуми, дискусія із собою, співставлення різних мотивів, які потребують всебічного обліку всіх обставин і не допускають впливу негативних почуттів: гніву, образи, заздрості, самолюбства та ін.

Самонавіювання - це психічний вплив людини на саму себе за допомогою слова, що змінює її психофізичний стан; передбачає навіювання самому собі яких-небудь уявлень, думок, бажань, образів та ін.

Самовправи - це формування стійких звичок поведінки шляхом регулярних вправ; можна виробити позитивні і побороти негативні звички.

Самопримушування - це вольове уміння, яке спрямоване на подолання труднощів і перешкод.

Самонаказ - це вплив на свій емоційний стан шляхом мови.

Самозвіт - це звіт людини перед собою про процес і результати власної діяльності та вчинків. Тісно пов’язаний із самоаналізом, ділиться на поточний і підсумковий; може проявлятись в усній формі, у формі спеціальних щоденників тощо.

Самоконтроль - це визначення відхилень програми самовиховання від поставлених завдань з наступною корекцією програми або поведінки особи. Забезпечує підпорядкування різних нидів діяльності мотиву самоудосконалення.

Самозаохочення і самопокарання - емоційне підкріплення здійснених вчинків. Самозаохочення — це усвідомлення своїх успіхів, а самопокарання - усвідомлення і переживання своєї провини, незадоволення собою.