Методи лабораторного дослідження харкотиння.

Харкотиння – це патологічні виділення з органів дихання, що виділяються під час кашлю. Склад харкотиння: слиз, серозна рідина, клітини крові із дихальних шляхів, патологічні мікроорганізми.

Збирання харкотиння для загального клінічного дослідження

Пацієнту дають чисту плювальницю, він проводить туалет порожнини рота, вранці, натще відкашлює 3-5 мл. Відправляють у лабораторію не пізніше ніж через 2 год, в контейнері або біксі з направленням.

Збирання харкотиння для бактеріологічного дослідження

Пацієнту дають стерильну чашку Петрі, він чистить зуби, полоще рот перекип’яченою водою або антисептичним розчином. Обережно, відкривши кришку на 45°, не торкаючись пальцями і губами до внутрішньої поверхні відкашлює в неї невелику кількість харкотиння. Відправляють в бактеріологічну лабораторію не пізніше 2-х год. з часу збирання. Мокротиння для визначення чутливості до антибіотиків збирають до початку курсу антибіотикотерапії.

Збирання харкотиння для виявлення бактерій туберкульозу

Збирають в кишенькову плювальницю протягом доби, якщо харкотиння виділяється мало, то протягом 3 діб (зберігають в прохолодному місці). Кількість харкотиння повинна бути не менше 50 мл.

Взяття мазків із зіва та носа.

Для взяття мазків використовують стерильний ватний тампон, який закріплений на металевій паличці або дротяній петлі, та вставлений у стерильну пробірку.

Мазок із зіва

Пацієнта посадити обличчям до джерела світла, нахилити голову назад і відкрити рот. Шпателем придавити корінь язика і не торкаючись слизової оболонки порожнини рота і язика провести стерильним тампоном на межі здорової та ураженої тканини, у ділянці розміщення нальоту по дужкам і ньобним мигдаликам. Горловину пробірки провести над вогнем, потім ввести в неї тампон. Пробірку і направлення пронумерувати. Штатив із пробірками ставлять у бікс або контейнер і відправляють в лабораторію.

Мазок з носа

Пацієнта посадити обличчям до джерела світла, підняти кінчик носа і ввести стерильний тампон у глибину лівої, а потім правої порожнини носа. Горловину пробірки провести над вогнем, потім ввести в неї тампон. Пробірку і направлення пронумерувати. Штатив із пробірками ставлять у бікс або контейнер і відправляють в лабораторію.

Фракційне зондування.

РН-метричне дослідження шлункового вмісту.

Мета:визначити секреторну (кислотоутворюючу) і моторну (евакуаторну) функції шлунка.

У здорової людини шлунковий вміст натще 50 мл, загальна кислотність 10 ОД, вільна соляна кислота у багатьох відсутня. Після введення ентерального подразника загальна кислотність 40-60 ОД, вільна – 20-40 ОД, пепсин 40-60 ОД, після введення парентерального подразника показники вищі.

Показання:захворювання слизової оболонки шлунка.

Протипоказання:шлунково-кишкова кровотеча, стенокардія, гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, розширення вен стравоходу, загострення гастриту, виразкової хвороби.

Види подразників шлункової секреції:

1. Ентеральні (використовують 300 мл, t 37-38 °C):

а) м’ясний бульйон (1 кг нежирного мяса + 2л Н₂О)

б) 4% відвар сухого листя капусти.

в) 5% розчин етилового спирту.

г) кавовий сніданок (0,2 г кофеїну на 200 мл Н₂О)

2. Парентеральні:

а) 0,1% розчин гістаміну (0,08 мг/10 кг маси тіла, не більше 0,5 мл), м.б. запаморочення, тахікардія, жар, почервоніння шкіри; для запобігання вводять 1 мл 1% розчину димедролу.

б) 0,025% р-н пентагастрину (0,08 мг/10 кг маси тіла).

в) інсулін (2 ОД на 10 кг маси тіла).

Дослідження проводять вранці, натще, не можна палити, вживати ліки. Увечері, напередодні хворий приймає легку їжу не пізніше 18-ї год.