Шляхи введення лікарських засобів в організм людини

Зовнішній (через шкірні покриви, слизові оболонки і дихальні шляхи)

Ентеральний (внутрішній)

Парентеральний

Лікарські форми:

тверді: порошки, таблетки, драже, капсули.

м’які: свічки, мазі, пасти, пластирі, лініменти.

рідкі: розчини, настої, відвари, мікстури, настойки, екстракти.

Застосування лікарських препаратів називається фармакотерапією.

Дія лікарських засобів:

терапевтична:

за механізмом терапевтичної дії:

• етіотропна (впливає на причину захворювання)

• патогенетична (впливає на певні ланки патологічного процесу)

• симптоматична (призначають з метою усунення певного симптому)

• замісна (заповнює нестачу якоїсь речовини в організмі)

за місцем дії:

• місцева (діє на тканину, що безпосередньо стикається з лікарським засобом)

• загальна (впливає на організм в цілому)

побічна:

• непереносимість → алергічні реакції (кропивниця, анафілактичний шок, набряк Квінке, дерматити)

• звикання до препарату

• накопичення в організмі

• кандидамікози – грибкові захворювання, що розвиваються при подавлені нормальної мікрофлори організму

• несумісність при поєднанні деяких препаратів.

Дози лікарських засобів:

• разова;

• вища разова;

• добова;

• токсична (може спричинити отруєння);

• смертельна (спричинює смерть).

Суворому предметному обліку в ЛПЗ підлягають: наркотичні, психотропні, отруйні препарати, спирти, ліки, що мають одурманюючі властивості, гостродефіцитні препарати (перев’язувальний матеріал, кровозамінники, системи для в/в вливань, спирт, преднізолон, анальгін, інсулін, ліпаза, антибіотики), гуманітарна допомога.

Медичні працівники зобов’язані інформувати пацієнта про:

• Назву призначеного лікарського засобу;

• Можливі побічні дії;

• Термін і ознаки ефекту від застосованого лікарського засобу;

• Спосіб застосування;

• Отримати згоду на застосування лікарських засобів.

Зовнішні застосування лікарських засобів: переваги та недоліки, техніка застосування.

Зовнішній шлях введення лікарських засобів - це використання дії ліків на шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи; отримують місцеву та загальну дію.

Методи:

Втирання – введення ліків через шкіру без порушення її цілості, шкіра зігрівається, посилюється лімфо- та кровообіг, розширюються вивідні протоки сальних та потових залоз.

Показання: місцеві розлади крово- та лімфообігу, розлад функції периферичних нервових розгалужень у шкірі, порушення трофічних процесів, паразитарні захворювання шкіри, алопеція.

Дія на прилеглі тканини:гострі та хронічні ураження м’язів, периферичних нервових стовбурів, лімфаденіти, затяжні та хронічні запалення суглобів.

Лікарські форми: рідини, мазі.

Протипоказання: тяжкі ураження шкіри (мацерація, пролежні, фурункули, карбункули, гноячкова висипка).

Змазування – нанесення різних мазей, паст на уражені ділянки тіла.

Паста – це суміш окису цинку, тальку, крохмалю з ланоліном або вазеліном, яка проникає через поверхневий роговий шар шкіри і зберігає її еластичність.

Механізм дії мазі:мазь на жировій основі затримує випаровування води, закупорює вивідні протоки сальних і потових залоз; розм’якшується роговий шар, що посилює проникнення лікувальної рідини в шкіру.

Мазеві пов’язки.

Показання: при необхідності тривалого впливу лікарської речовини (12-24 год.)

Волого-висихаючі пов’язки.

Показання: гострі запальні ураження шкіри, які супроводжуються мацерацією, екземою.

Припудрювання та присипання.

Показання: для зменшення подразнення при попрілостях, надмірному потовиділенні.

Пластирі (бактерицидний, перцевий, фіксуючий, лікувальний) – густої консистенції липка мазева основа, що покрита марлею, застосовують для розсмоктування глибоких обмежених ущільнень шкіри (накладають на 1-2 дні).

Бовтанки – суміш порошків і рідин (гліцерин, спирт, олія). Не застосовують на мокнучі поверхні, при надмірній сухості шкіри – на волосисті місця.

Інгаляції – препарати вводять у дрібнорозсіяному аерозолі, пароподібному або газоподібному стані.

Види аерозолів:

• низькодисперсні аерозолі (водорозчинні лікарські засоби, олії) для тепловологих інгаляцій (підвищують секрецію, сприяють розрідженню мокротиння і прискорюють його евакуацію) і олійних (зменшують сухість слизових оболонок) – фіксуються у верхніх дихальних шляхах.

• високодисперсні аерозолі – ферменти (трипсін, хімотрипсін) проникають в альвеоли, розріджують мокротиння, поліпшуючи дренаж бронхів.

• Показання: гострі і хронічні захворювання слизової оболонки носа, глотки, гортані, трахеї, бронхів, які супроводжуються утворенням великої кількості густого мокротиння, бронхіальна астма, хронічна пневмонія, пневмосклероз, після операцій на легенях.

Протипоказання:схильність до легеневих кровотеч, гіпертонічна хвороба ІІБ і ІІІ стадії, порушення гемодинаміки ІІ-ІІІ ступеня, підвищена чутливість до препарату.

Переваги: лікарські засоби у незмінному вигляді потрапляють безпосередньо в ділянку патологічного процесу.

Недоліки: неточність дозування, можливі подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, недостатнє проникнення в ділянку патологічного процесу в разі порушення проникності дихальних шляхів.

Види апаратів для інгаляцій:закритого та відкритого типів, індивідуальний домашнього вживання.

Введення крапель в очі при захворюваннях кон’юнктиви, рогівки, кришталика, сітківки ока (1-2 краплі в 1 око).

Введення крапель в зовнішній слуховий хід при запаленні середнього вуха (6-8 крапель в 1 ухо).

Введення крапель в ніс (5-6 крапель в 1 носовий хід).

Закладання мазі за повіко.

Місцевий шлях введення, безпосередньо у вогнище ураження.

В спинномозковий канал, в суглобові сумки, плевральну порожнину, бронхи, трахею.