4. Метод економічної теорії і його складові

Пізнання сутності економічної системи загалом, окремих її підсистем та елементів здійснюється за допомогою діалектичного методу.

Поняття і структура методу економічної теорії та його вихідний елемент. Термін «метод» походить від грецького слова «methodas», яке означає шлях до чогось, шлях пізнання (або дослідження), вчення, теорія. У найбільш загальному, філософському значенні метод означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається.

Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил і господарським механізмом, мисленого відтворення цієї взаємодії в економічній теорії і політичній економії.

Система таких прийомів і операцій не може бути довільною, вона повинна узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку дійсності. Тому цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука методологія (від грецьких слів «metodos» і «logos* — «слово», «поняття», «вчення»).

Головними елементами методу економічної теорії є:

1) філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, історизму, взаємодії, об'єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо);

2) закони діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін і закон заперечення заперечення);

3) категорії діалектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма та ін.);

4) закони і категорії економічної теорії (закони вартості, грошового обігу тощо; категорії «вартість», «гроші», «прибуток» таін.).

Три перші структурні елементи діалектичного методу дослідження не накладаються механічно на економічні явища і процеси, що вивчаються, а відображаються через предмет і метод економічної теорії як науки. При цьому вони набувають специфічних форм застосування. Так, принцип суперечності є формою боротьби між речовим змістом суспільного способу виробництва (продуктивними силами) та його суспільною формою (відносинами економічної власності).

Принцип суперечності є ядром, найважливішим елементом діалектичного методу дослідження економічних явищ і процесів. Так, товар — це єдність двох протилежних сторін: споживчої вартості й вартості, суспільний спосіб виробництва — єдність продуктивних сил і відносин економічної власності (або виробничих відносин). У процесі взаємодії таких суперечностей (їх взаємовпливу, взаємозв'язку, взаємної боротьби тощо) відбувається розвиток економічних явищ і процесів, а єдність і боротьба таких суперечливих сторін є джерелом їх еволюції.

Щоб дослідити певне економічне явище, всю економічну систему на різних етапах їх еволюції, необхідно застосувати принцип історизму (наповнення одних і тих же законів новим змістом на різних етапах еволюції економічної системи) та інші елементи діалектики. Крім того, використовують метод абстракції, аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо.

Метод абстракції (лат. abstraktio — віддалення) передбачає відмову від поверхових, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, справжньої тенденції руху. Цей метод передбачає необхідність розгляду певних економічних явищ і процесів під певним кутом зору і є найпростішим елементом діалектичного методу пізнання економічних явищ і процесів.

Метод абстракції тісно пов'язаний з поняттям конкретного, яке позначає цілісний об'єкт в єдності його різноманітних сторін, властивостей, рис. Кожна з цих сторін за допомогою методу аналізу — розчленування цілого на окремі складові частини, елементи, з'ясування їх сутності через принцип суперечності може бути розкрита у певному окремому визначенні. Тому важливим елементом діалектичного методу пізнання економічних явищ і процесів є метод сходження від абстрактного до конкретного, який передбачає рух думки від простого, що є однією зі сторін, клітинок цілого, до складного, цілого. Конкретне може бути розкрите в багатьох визначеннях, у синтезі (узагальненні) одержаних за допомогою абстракції окремих визначень.

Індукція (лат. inductio — наведення) — отримання загальних висновків, або більш загального знання, на основі менш загального. Дедукція (лат. deductio — відведення) — одержання окремих висновків на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку цілісної системи.

При дослідженні економічних явищ використовують усе різноманіття методів.

Раціональні засоби й методи економічного аналізу в працях західних науковців. До таких методів належить створення моделей майбутніх вчинків людей; використання індексів (які відображають дані щодо базисного показника); номінальні та дійсні змінні, реальні та відносні ціни; емпіричні дослідження (вивчають дані, зібрані за різні періоди). В економікс є окремий розділ — економетрика, мета якої — визначення взаємозв'язків на основі економічних даних.

В економікс важливою ланкою методології для аналізу економічних відносин є їх персоналізація, суб'єктивна оцінка індивідом явищ та процесів. Така оцінка набула завершеності при визначенні вартості товару чи послуги в концепції граничної корисності, давши назву методу — принцип граничності. У цьому разі економічна наука виходить з більш загального методологічного підходу — використання граничних величин і теорії оптимуму. При цьому на перше місце висувається не належність до певного соціального прошарку, класу, а продуктивність праці кожної окремої людини.

Близьким до суб'єктивної оцінки людиною тих чи інших явищ і процесів є використання в економікс психологічних оцінок, передусім при оцінюванні вартості товарів і послуг.

Якщо політична економія найбільше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів і категорій, то в економікс, не відкидаючи необхідності вивчення законів (при цьому закони розглядаються як такі, що діють лише в середньому, зі значними коливаннями навколо цього середнього), головним предметом економічного аналізу вважають відхилення від середнього, з'ясування закономірностей цих відхилень. У західній економічній науці відкидають моністичний принцип, підхід (наприклад, єдиним джерелом вартості в політичній економії є праця, звідси й назва трудової теорії вартості), дотримуються плюралістичного, багатофакторного, а отже, еклектичного підходу.

У функціональній теорії економічні явища аналізуються не шляхом переходу від розкриття сутності до форм її вияву, до поверхових явищ, а шляхом взаємозалежності та взаємного визначення. Вона справедливо визнає, що жодна категорія не є абсолютною, тобто не має незмінного характеру. В цьому функціональна теорія цілком збігається з вимогами діалектичного методу. Ця теорія передбачає заперечення абсолютних (тобто незмінних) категорій, зокрема перехід від категорії абсолютної, кардинальної корисності до відносної (ординарної) корисності, що відкриває шлях до кількісного аналізу споживчих вартостей. У ширшому аспекті наголошується на кількісних зв'язках в економіці при використанні методу міжгалузевих балансів, або методу «витрати—випуск», розробленого відомим американським економістом Василем Леонтьєвим (1906—1999).

Сучасна західна економічна наука значною мірою використовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фотографію потреб, ресурсів, технологій тощо), і законів, що відображають явища в динаміці, в процесі еволюції. Так, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного розвитку. її використання називають ще не-рівноважним методом, на відміну від статичного, або рівноважного. Найповніше цей метод розроблено у працях американського економіста Й. Шумпетера.