2. Сутність, структура продуктивних сил і виробничих відносин

Основою розвитку людського суспільства є матеріальне виробництво. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її потреб.

Матеріальне виробництво як основа життя людського суспільства. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має особливості (відбувається за допомогою різних знарядь праці тощо). Водночас йому властиві й деякі спільні ознаки. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом — природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що містить три основні моменти: працю людини; предмети праці; засоби праці.

Праця — свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою й природою і водночас змінюють власну сутність.

При цьому людина досягає своєї свідомої мети, що визначає спосіб та характер її дій, і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій і операцій тварин.

Предмети праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці бувають двох видів: дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); ті, які підлягають попередній обробці (видобута руда на металургійному заводі). Останні називають сирим матеріалом, сировиною.

Засоби праці — створена на основі законів природи річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці — робочі будівлі, канали, дороги тощо.

Процес праці є органічною єдністю трьох названих моментів і визначальна роль у ньому належить людині.

Якщо процес праці розглядати з точки зору його результату — продукту, то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці — як засоби виробництва. При цьому праця, взята поза певною суспільною формою, є продуктивною працею. Деякі західні вчені (У. Ростоу, Т. Стоунвер та ін.) також визнають провідну роль матеріального виробництва в житті суспільства, його зумовленість розвитком продуктивних сил.

Взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин. Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до них належать засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва, а також використовувані людьми сили природи: вітер, вода, сонце та ін. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці належать до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони спрямовуються на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії.

У сучасних умовах до складу продуктивних сил відносять також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили є складною системою, що містить матеріальні й духовні (за складом), об'єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. У процесі історичного розвитку їх склад загалом, як і окремі елементи, постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. На ранніх етапах розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну) і кваліфікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторських здібностей, духовних компонентів (схема 1.).

Продуктивні сили — фактори, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

Внаслідок постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин.

Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистісних до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, закони відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих законів, пройнята внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті.

Продуктивні сили виражають відношення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва. Оскільки продуктивні сили виражають відношення людини до природи, то, з одного боку, вони пов'язані з силами природи, географічним середовищем, а з іншого — з системою суспільних, насамперед економічних, відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні та соціально-економічні (тобто виробничі) відносини. Звідси випливає ще одна важлива відмінність предмета економічної теорії від політичної економії. Якщо політична економія вивчає виробничі відносини у взаємодії з розвитком продуктивних сил, то предмет економічної теорії — більш повний. Крім виробничих відносин, економічна теорія приділяє значну увагу вивченню техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, рівня концентрації його та ін.); організаційно-економічних (менеджмент, маркетинг та ін.), що разом з виробничими становлять економічні відносини. Економічна теорія вивчає ефективність техніко-економічних відносин і тому більшою мірою, ніж політична економія, повинна узагальнювати результати дослідження галузевих економік.

Показати через телевізор

Техніко-економічні відносини визначаються рівнем розвитку техніки (звідси й назва — техніко-економічні), вдосконалюються паралельно з нею та іншими елементами продуктивних сил. Вони передбачають відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізації, кооперування виробництва тощо й у своїй діалектичній взаємодії формують суспільний характер виробництва, є матеріально-речовою формою розвитку системи продуктивних сил. Ця форма займає проміжну позицію між продуктивними силами і виробничими відносинами, надає цілісності системі продуктивних сил. У діалектичній єдності з продуктивними силами вона утворює технологічний спосіб виробництва, матеріальний зміст суспільного способу.

Технологічний спосіб виробництва — процес діалектичної взаємодії продуктивних сил і техніко-економічних відносин, внаслідок якої формується матеріальна основа еволюції виробничих відносин.

Відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізняють три технологічні способи виробництва: