18

Лекція 1. Предмет і метод економічної теорії План

1. Предмет економічної теорії.

2. Сутність, структура продуктивних сил і виробничих відносин.

3. Економічні закони, категорії і їх класифікація.

4. Метод економічної теорії і його складові.

Політична економія та економічна теорія є нині двома відносно самостійними і найважливішими ланками в системі економічних знань, яку виробило людство протягом століть. Однак термін «політична економія» був запроваджений у науковий обіг майже на три століття раніше від терміна «економічна теорія», або «економікс» (виник наприкінці XIX ст.).

З моменту появи кожної з цих наук, які певною мірою збігаються за змістом, велася полеміка з приводу того, що вони повинні вивчати, якими методами пізнання при цьому користуватися. Різні напрями, течії, школи намагалися внести свої уточнення або нові визначення предмета політичної економії, економічної теорії і основних елементів методу. Ця полеміка триває й нині.

1. Предмет економічної теорії.

Предмет економічної теорії. Висока оцінка ролі політичної економії, а водночас економічної науки (оскільки ці дві дисципліни значною мірою тотожні), зумовлена тим, що предметом її вивчення є основоположні процеси людської діяльності.

Окремі проблеми економічної теорії (вартість, ціна, гроші, податки та ін.) досліджували у своїх працях ще мислителі Давньої Греції — Ксенофонт (прибл. 430-355 до н. е.), Платон (прибл. 428-348 до н. е.), Арістотель (384-322 до н. е.). Термін «економіка» походить від грецького «оікоnоmіа» («oikos» — дім, домашнє господарство і «nomos» — закон) і означає «управління господарством» (на той час маєтком рабовласника).

Сучасне поняття «економічна теорія» нерозривно пов'язане з терміном «політична економія». Так, відомий американський економіст Поль-Ентоні Самуельсон (нар. 1915), якому за підручник «Економікс» присуджено Нобелівську премію, стверджував, що економікс, або політична економія, як її традиційно називають, пройшла багато етапів розвитку.

Проте ототожнення названих наук є науково невиваженим. Термін «політична економія» походить від грецьких слів «politikos» — державний, суспільний і «оікоnomia», означає мистецтво державного управління господарством. Уперше цей термін «політична економія» ужив французький учений Антуан Монкретьєн (прибл. 1575—1621) у «Трактаті політичної економії», що побачив світ у 1615 р. Термін «економікс» (як основна, на думку західних науковців, економічна дисципліна) з'явився наприкінці XIX ст. (1890) після виходу в світ праці англійського економіста Альфреда Маршалла (1842-1924) «Principles of Economics*. Українською мовою ця праця перекладається двояко: «Принципи економікс» і «Принципи політекономії». Поняття «політична економія» А. Монкретьєн запровадив, щоб зосередити увагу не просто на вмілому веденні господарства, а на державній національній економічній політиці, оскільки термін «політика» походить від грецького слова «politike», що означає мистецтво управління державою.

В економічній теорії та політичній економії є спільні та відмінні ознаки. Однак деякі «втори ототожнюють ці науки. П.-Е. Самуельсон стверджував, наприклад, що економікс — це наука, що вивчає:

1) організацію виробництва й споживання;

2) дії, що передбачають обмінні операції між людьми;

3) вибір людьми рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів та їх розподілу;

4) людей у їх діловому житті;

5)багатство;

6) шляхи вдосконалення суспільства;

7) економічні системи.

Він запропонував таке узагальнююче визначення предмета економікс:

Економікс — наука, що вивчає, у який спосіб люди і суспільство здійснюють остаточний вибір рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів і розподілу їх для споживання.

Інші економісти не наголошують на виборі рідкісних ресурсів, а тому об'єктом вивчення економічної теорії вважають ту частину людської діяльності, яка стосується виробництва, обміну та споживання товарів і послуг.

У політичній економії логіка короткого виведення найпоширенішого визначення предмета цієї науки така: щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші блага й послуги; все необхідне для їх виробництва вони беруть у природі; щоб пристосувати багатства природи для задоволення своїх потреб, люди повинні працювати. Тому основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво — процес дії людини на предмети і сили природи та пристосування їх для задоволення певних потреб.

Матеріальні блага люди виробляють не поодинці, а спільно. Людина живе і працює в суспільстві. Отже, виробництво має колективний, суспільний характер. Тому в процесі праці, або дії людей на предмети і сили природи (що є змістом продуктивних сил), вони вступають між собою у певні економічні зв'язки й відносини, які німецький економіст Карл Маркс (1818—1883) одночасно називав виробничими, а отже, пов'язував з виробництвом. Люди не лише виробляють продукти праці, а й обмінюють, розподіляють і споживають їх. Кожна з цих сфер належить до суспільного відтворення.

Виробничі відносини — суспільна форма розвитку продуктивних сил, яка виникає з приводу виробництва, обміну, розподілу, споживання матеріальних і духовних благ та послуг.

Поняття «виробництво» у широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного відтворення. Очевидно, що політична економія вивчає усі ці відносини у комплексі.

Політична економія — наука, що вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг.

Оскільки у процесі функціонування і розвитку виробничих відносин у взаємодії з продуктивними силами виникають економічні закони, то критично проаналізувавши їх, можна дати більш глибоке (змістовне) комплексне визначення предмета цієї галузі знань.

Предмет економічної теорії — дослідження законів та закономірностей розвитку економічних відносин у процесі взаємодії з продуктивними силами у всіх сферах суспільного відтворення.

Отже, концентроване визначення предмета політичної економії орієнтує на вивчення законів, які стосуються перебігу процесів виробництва, обігу, розподілу і споживання виготовлених людьми матеріальних благ чи послуг.

Основні функції сучасної економічної теорії. Вчені-економісти виокремлюють такі основні функції економічної теорії: практичну, пізнавальну, теоретичну, вироблення нового типу економічного мислення і формування сучасного світогляду людини.

1. Практична функція. Вона полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності й шляхів удосконалення прогресивних типів і форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробленню наукових основ управління господарською практикою, обґрунтуванню наукових організаційно-господарських форм, у винайденні найбільш адекватних форм розв'язання економічних суперечностей. Це дає змогу виробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва з метою забезпечення зростання життєвого рівня населення. За економічної кризи практична функція економічної теорії полягає ще й у тому, щоб знайти найраціональніші шляхи виходу з цієї кризи, обґрунтувати оптимальні напрями переходу від командно-адміністративної до регульованої ринкової економіки. Економічна теорія повинна більше уваги, ніж політична економія, приділяти проблемам підвищення ефективності виробництва, основних типів і форм власності, вести пошук нових організаційно-господарських форм, що відрізняє її від економікс. Важливим завданням економічної теорії є вивчення досвіду світового розвитку, запозичення на цій основі найпрогресивніших економічних форм розвитку світової цивілізації.

2. Пізнавальна функція. її метою є розкриття сутності економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція її є методологічною основою для інших економічних дисциплін.

3. Теоретична функція. Вона допомагає розкрити розвиток певної системи виробничих відносин у взаємодії з продуктивними силами в системі економічних законів і категорій.

4. Функція вироблення нового типу економічного мислення, формування сучасного світогляду. Функція полягає в тому, щоб навчити людей критично осмислювати дійсність, знаходити раціональні шляхи вдосконалення виробництва, підвищення продуктивності праці та ін.

Щоб повніше визначити предмет економічної теорії, необхідно з'ясувати сутність двох сторін суспільного способу виробництва.