Ґримуар "Аркан"

Дебютна повість письменника з Буковини Романа Жахіва повна пригод і поневірянь гурту відважних сколотів, котрі вирушили на пошуки втраченої святині свого народу – золотого келиха.

Текст насичений Евангельськими та історичними алюзіями, інтертекстуальними вкрапленнями з доробку українських мислителів, перлинами народної мудрості, пісенно-поетичної творчості, запозичених із переказів, легенд, казок, народного епосу.

Більшість рецензентів відзначають особливу вишуканість мови твору.

Сколоти – найдавніша нація у світі.

Помпей Трог – римський історик

«…їхня країна була пустелею і перша людина, котра там з'явилася, був такий, що називався Таргітаєм... і у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колоксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені із золота плуг, ярмо, сокира і келих. Перший побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але все це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже так своїм полум'ям прогнало їх золото. Проте, коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло і тоді він узяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати, після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому.

Отже, як кажуть, від Ліпоксая походять ті скіфи, плем'я яких називається авхатами, від середнього брата, Арпоксая, ті, що називаються катіарами і траспіями і, нарешті, від молодшого брата походять ті, що називаються паралатами, а всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, а ця назва була ім'ям їхнього царя. Назву скіфи їм дали елліни.

Отаке є походження скіфів за їхніми власними словами… Те священне золото пильно оберігають їхні царі і дуже шанують його і щороку, приносячи йому щедрі жертви, просять його захистити їх. Проте коли хтось із сторожів цього золота під час свята, будучи просто неба, засне, скіфи кажуть, що він не проживе до кінця року. І через це як нагороду йому дають стільки землі, скільки він за один день може об'їхати верхи. Оскільки їхня країна дуже велика. Колоксай (Сколот), як кажуть, поділив її на три царства для своїх дітей і одне з них зробив дуже великим, саме те, в якому зберігається золото…

Таке розповідають скіфи про свій народ…».

Геродот, Історії в дев'яти книгах, Книга ІV, Мельпомена – переклад А. Білецького

ЗАУВАГИ

Традиційно ґримуаром (фр. grimoire, від фр. Grammaire – «граматика» (грец. γραμματική, від γράμμα — «літера», «написання») називається книга, в котрій описуються магічні дії, заклинання, рецепти, ритуали, таємні знання про світобудову, людину і навіть Бога.

Усе це є і в пропонованій книзі. Але покликанням вміщених тут текстів з описами формул, обрядів, дослідів, схем, древніх таємних практик є не викликання підкорених духів, що прийнято вважати головним завданням ґримуарів, а лише збереження для нащадків давніх знань українського народу про своє походження, духовні і культурні надбання, ціннісні орієнтири, а також правила гармонійного і повноцінного Буття у злагоді зі Світом і самим собою.

Ґримуари, як усе таємне і загадкове, породило безліч легенд і вигадок. Стверджують, що читати ґримуари може лише їх господар, а інші, непосвячені, бачать у них зовсім інакший текст. Ніби, сторонній читач може наразитися на небезпеку, читаючи або переглядаючи книгу і мимовільно вивільнити ув’язнених там «демонів, від дрібних духів, до верховних сутностей інфернальної ієрархії». Що достатньо лише відкрити книгу на певній сторінці, як тут таки з’явиться дух. Ще за однією версією «магічна книга є живою і її обов’язково потрібно годувати, звісно що нічим іншим як кров’ю». Генріх-Корнеліус Агрипа з Нетенгайму в четвертій книзі своєї «Окультної філософії» наводить рецепт виготовлення такої книги духів. «Маг має змалювати осібно кожного демона, зобразити усі його атрибути, у вигляді печаток і підписів, скласти і записати до книги заклинання для виклику духів, а також здійснити особливі замовляння необхідні для надання книзі магічної сили, скласти перелік усіх духів, забезпечити книгу додатковими зображеннями, і т. п. Після того як необхідні умови будуть виконані, маг повинен викликати всіх демонів, вказаних у його книзі і зобов’язати їх скласти клятву вірності». Враховуючи те, що процес виклику духів – справа надзвичайно виснажлива, а самі вони мають невгамовний характер, то виникають сумніви, чи зміг би хто виконати таку непосильну для людини роботу.

Існує ще безліч нісенітниць пов’язаних із ґримуарами. Усе це вигадки, породжені з одного боку неуцтвом і невіглаством горе містифікаторів, а з другого – частково самими авторами для того, аби потужної сили знання не стали випадково надбанням людей, котрі могли б використати їх на шкоду собі та оточенню.

Справжній вміст цієї книги дійсно прихований автором від стороннього ока буденності. Але не слід страхатися і відкладати книгу, бо проявляється він у вигляді художніх текстів приємних для читання (досвід свідчить, що різні читачі іноді бачать неоднакові тексти).

Щоправда, уривки потаємного можуть раптово відкритися посеред читання, явно між рядками чи у вигляді палімпсестів, трапляється і таке, або являтися у снах у вигляді окремих сюжетів. Це може призвести до нападів невмотивованої люті чи біснування у лихих осіб. Але жодної шкоди людям із чистим сумлінням не завдасть, бо нічого демонічного в ґримуарі «Аркан» немає. Даному творові притаманні також і опосередковані лікувальні властивості. Адже тут зібрано безліч відомостей про предковічні засоби природного оздоровлення.